Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 липня 2023 року

у справі «GULIYEV v. AZERBAIJAN»

за заявою № 54588/13

Щодо звільнення прокурора з посади з підстав, не передбачених законом

Фабула справи: заявник скаржився, зокрема, на те, що його звільнення з посади прокурора було незаконним і порушувало його право на повагу до приватного життя, передбачене статтею 8 Конвенції.

Правове обґрунтування: у контексті цієї справи Суд зазначив, що причини звільнення заявника з прокуратури були тісно пов’язані з його стосунками та особистим конфліктом із його колишньою дівчиною G. G. і, отже, були чітко пов’язані з його особистим життям. Крім того, звільнення було одним із найсуворіших дисциплінарних стягнень, можливих у професії заявника, що мало серйозні наслідки для його професійного життя, включно з перспективами подальшої кар’єри, а також для його професійної та особистої репутації. Дійсно, звільнення поставило під сумнів його моральні якості та очорнило його в очах суспільства через ситуацію в його приватному житті. Крім того, звільнення заявника означало не тільки втрату ним посади, але й те, що він був виключений зі своєї професії і більше не міг працювати в прокуратурі. Таким чином, Суд визнав, що стаття 8 Конвенції застосовна в цій справі насамперед через підхід, що ґрунтується на підставах, але також через наслідки, які звільнення мало для приватного життя заявника, і що мало місце втручання у його право на повагу до приватного життя.

Розглядаючи питання про те, чи було втручання здійснене згідно із законом, Суд зазначив, що заявника було піддано одному з найсуворіших заходів дисциплінарного стягнення, можливих у його професії, на підставі положень Закону про прокуратуру та Закону про службу в органах прокуратури, відповідно до яких працівник прокуратури міг бути «звільнений з органів прокуратури», якщо він порушив «службову дисципліну», вчинив «діяння, несумісні з посадою прокурора», або «неналежним чином виконував свої обов’язки». При цьому Суд звернув увагу на те, що у своїх рішеннях національні органи зробили посилання на нерелевантні статті цих законів.

Суд зауважив, що згідно з наказом від 24 травня 2010 року, фактичні підстави звільнення заявника полягали в: (i) його нездатності вирішити свої «проблеми» зі своєю колишньою дівчиною G. G., які були результатом того факту, що заявник «перебував у близьких стосунках і жив з нею, не маючи наміру створити з нею сім’ю»; (ii) відкритті кримінального провадження за фактом інциденту 14 червня 2009 року; та (iii) нездатності заявника перешкодити G. G. подавати проти нього скарги до різних державних органів та публікувати статті із критикою щодо нього у зв’язку з цим інцидентом. Суд звернув увагу на те, що в наказі від 24 травня 2010 року не зазначалося, яку саме норму Кодексу етики нібито порушив заявник. Роботодавець також не пояснив, що мається на увазі під «проблемами» між заявником та G. G., або як небажання заявника одружитися чи іншим чином оформити свої стосунки з нею могло вважатися неетичною поведінкою або «дією, несумісною з посадою прокурора». До того ж у жодному національному провадженні не було встановлено, що заявник вчиняв будь-які дії, заборонені законом, наприклад, насильство в сім’ї. Більше того, як слідчий, так і національні суди, які розглядали інцидент 14 червня 2009 року, дійшли висновку, що жертвою був саме заявник.

Висновки: національні суди, завданням яких було перевірити законність звільнення, не проаналізували та не взяли до уваги судові рішення на користь заявника, ухвалені під час кримінального провадження щодо інциденту 14 червня 2009 року та під час провадження у справі про наклеп, незважаючи на те, що заявник наполягав на цьому. Національні суди просто прийняли кваліфікацію роботодавця щодо фактичних підстав, висунутих проти заявника, як дій, несумісних з посадою прокурора, або як таких, що завдають шкоди гідності професії та грубо порушують Кодекс етики; вони згадали її у своїх рішеннях і надали їй значення, але не змогли пояснити її юридичну значимість. Суд вважав, що національні органи влади застосували непрогнозоване та непередбачувано широке тлумачення положень законів про прокуратуру та про службу в органах прокуратури. Відповідно, спосіб тлумачення та застосування національного законодавства в цій справі не забезпечив заявнику захист від свавільного втручання. Крім того, той факт, що національні органи влади посилалися на Кодекс етики у загальній формі, не цитуючи конкретно жодного з його положень, становив ще один аспект непередбачуваного застосування національного законодавства в цій справі. З огляду на вищевикладене Суд дійшов висновку, що не було встановлено жодних фактичних чи відповідних правових підстав, які б виправдовували звільнення заявника, а отже втручання у цій справі не було законним для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: захист права на приватне життя, незаконне звільнення, відповідальність службових осіб, дифамаційні спори