Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 липня 2023 року

у справі «GLUKHIN v. RUSSIA»

за заявою № 11519/20

Щодо використання державою технології розпізнавання обличчя з метою ідентифікації особи мирного демонстранта та його подальшого арешту

Фабула справи: заявник скаржився, що його визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення та використання технології розпізнавання обличчя при обробці його персональних даних порушило його права відповідно до статей 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) та 10 Конвенції (свобода вираження поглядів). Крім того, посилаючись на статтю 6 Конвенції (право на справедливий суд), він скаржився, що провадження проти нього було несправедливим з причин відсутності сторони обвинувачення.

23 серпня 2019 року заявник, як громадянин росії, провів одиночний пікет на підтримку іншого політичного активіста – пана Kotov, проїхавшись в московському метро з картонною фігурою останнього в людський зріст та банером: «Ви мабуть жартуєте... Мені загрожує до п’яти років за 212.1 за мирні протести». Справа пана Kotov до того викликала суспільний резонанс і привернула широку увагу в ЗМІ. Під час звичайного відслідковування мережі Інтернет поліція виявила фотографії та відео пікету заявника у метро, завантажені на загальнодоступному сайті соціальної мережі. За словами пана Glukhin, поліція ймовірно використовувала технологію розпізнавання обличчя. Щоб ідентифікувати його за скріншотами з сайту соціальної мережі, працівники поліції зібрали кадри з системи закритої трансляції телебачення – камер відеоспостереження, встановлених на станціях московського метро, через які він проїхав 23 серпня 2019 року, і через кілька днів використали технологію розпізнавання обличчя в реальному часі, щоб знайти та заарештувати його, коли він їхав у метро. В подальшому заявник був визнаний винним у провадженні в справі про адміністративні правопорушення за неповідомлення органів влади про його одиночний пікет з використанням «предмета, який швидко розбирається». Скріншоти сайту соціальної мережі та відеозаписи з камер відеоспостереження були використані як докази проти нього. 30 жовтня 2019 року Московський міський суд в апеляційному порядку підтримав обвинувачення заявника, визнавши, зокрема, що мирний характер його демонстрації не мав значення, і що правопорушення було виявлено, а докази зібрані відповідно до Закону «Про поліцію». У період з 2017 по 2022 рік у Москві було встановлено понад 220 000 камер відеоспостереження, у тому числі в московському метрополітені після набрання чинності указу уряду про транспортну безпеку (Указ № 410 від 5 квітня 2017 року). Всі вони оснащені технологією розпізнавання обличчя в реальному часі.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ вважав, що заявник прагнув висловити свою думку з питання, що становить суспільний інтерес, і що було мало підстав для обмеження цього права відповідно до статті 10 Конвенції. Органи влади, однак, не виявили терпимості до його одиночного пікету, який, безперечно, був мирним і не спричинив жодної небезпеки для громадського порядку чи безпеки. Дійсно, вони взагалі не надали оцінку, чи використання заявником картонної фігури з плакатом було вираженням його поглядів. Таким чином, національні суди не надали «відповідних або достатніх підстав» для виправдання супроводу заявника до поліцейської дільниці, його арешту та обвинувачення, порушивши його право на свободу вираження поглядів відповідно до статті 10 Конвенції.

Що стосується моніторингу дій фізичної особи за допомогою фото або відеопристроїв, інституції Конвенції вважають, що моніторинг дій та переміщень фізичної особи в громадському місці за допомогою камери, яка не записувала візуальні дані, сам по собі не є формою втручання в приватне життя. Однак міркування щодо приватного життя можуть виникнути, як тільки з'явиться будь-який систематичний або постійний запис таких персональних даних, зокрема фотографії ідентифікованої особи.

На цьому тлі та беручи до уваги труднощі для заявника довести свої твердження, оскільки національне законодавство не передбачало офіційного запису або повідомлення про використання технології розпізнавання обличчя, відсутність будь-якого іншого пояснення швидкої ідентифікації заявника та неявне визнання Урядом використання технології розпізнавання обличчя в реальному часі, Суд погодився з тим, що в конкретних обставинах справи була використана технологія розпізнавання обличчя. Раніше Суд встановив, що зберігання фотографій поліцією в поєднанні з можливістю застосування до них методів розпізнавання обличчя є втручанням у право на приватне життя (див. Gaughran v. the United Kingdom, № 45245 /15, §§ 69-70, 13 лютого 2020 року).

Визначаючи, чи була обробка персональних даних заявника «необхідною в демократичному суспільстві», Суд спочатку оцінив рівень фактичного втручання в право на повагу до приватного життя (див. P.N. v. Germany, згадане вище, §§ 73 та 84). Він зазначив, що поліція збирала та зберігала цифрові зображення заявника та використовувала їх для вилучення та обробки біометричних персональних даних заявника за допомогою технології розпізнавання обличчя: по-перше, щоб ідентифікувати його за фотографіями та відео, опублікованими в Telegram, а по-друге, щоб знайти та заарештувати його, коли він здійснював поїздку у московському метро. Суд визнав ці заходи особливо втручальними, особливо стосовно технології розпізнавання обличчя. Визнання таких заходів «необхідними в демократичному суспільстві» вимагало високого рівня обґрунтування, зокрема, особливо високого рівня обґрунтування потребувала необхідність застосування технології розпізнавання облич. Більше того, оброблені персональні дані містили інформацію про участь заявника у мирному протесті і тому розкривали його політичні погляди. Відповідно, вони потрапили до спеціальних категорій конфіденційних даних, що забезпечують підвищений рівень захисту.

Суд вважав, що використання особливо інтрузивних технологій розпізнавання обличчя для ідентифікації та арешту учасників мирних акцій протесту може мати стримуючий ефект щодо прав на свободу вираження поглядів та зібрань

Висновки: ЄСПЛ дійшов висновку, що обробка персональних даних заявника в рамках провадження в справі про адміністративне правопорушення проти нього, включаючи використання технології розпізнавання обличчя – по-перше, для ідентифікації його за фотографіями та відео, опублікованими в Telegram, і, подруге, використання технології розпізнавання обличчя в реальному часі для визначення його місцезнаходження та арешту пізніше, коли він пересувався у московському метро становило втручання у його право на повагу до його приватного життя в розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції.

У світлі всіх вищезазначених міркувань ЄСПЛ виснував, що використання особливо інтрузивної технології розпізнавання обличчя в контексті реалізації заявником свого права на свободу вираження поглядів, передбаченого Конвенцією, є несумісним з ідеалами та цінностями демократичного суспільства, керованого верховенством права, яке Конвенція була покликана підтримувати та просувати. Обробка персональних даних заявника з використанням технології розпізнавання обличчя в рамках провадження в адміністративному правопорушенні – по-перше, для ідентифікації його за фотографіями та відео, опублікованими в Telegram, а по-друге, для визначення місцезнаходження та арешту під час поїздки в московському метро – не може вважатися «необхідною в демократичному суспільстві» .

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції) та свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: право на захист свого образу, захист персональних даних, методи розслідування, методи ідентифікації, право на мирну демонстрацію