Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 липня 2023 року

у справі «THANZA v. ALBANIA»

за заявою № 41047/19

Щодо неналежного судового розгляду справи про звільнення судді з посади в рамках процедури перевірки доброчесності

Фабула справи: посилаючись на статті 6 (право на справедливий суд), 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) та 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту) заявник скаржився, зокрема, на відсутність справедливого та публічного розгляду його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, під час проведення процедури перевірки доброчесності; на своє звільнення з посади судді в рамках цієї процедури, та на подальший негативний вплив такого втручання на його здатність займатися адвокатською діяльністю.

У 2016 році Албанія запровадила комплексні реформи системи правосуддя, що включали внесення змін до Конституції та ухвалення низки законів, зокрема Закону про перевірку доброчесності, які передбачали, серед іншого, проведення повторного оцінювання всіх діючих суддів (так звана «перевірка доброчесності», див. також Xhoxhaj v. Albania, № 15227/19, 9 лютого 2021 року). Перевірка мала проводитися спеціально створеними органами – Незалежною кваліфікаційною комісією (далі – Комісія) та Апеляційною палатою при Конституційному суді (далі – Апеляційна палата). Вони мали повторно оцінити кожного діючого суддю за трьома критеріями: (i) оцінка активів; (ii) перевірка доброчесності, спрямована на визначення будь-яких можливих зв’язків з організованою злочинністю (надалі також згадується як «оцінка зв’язків»); та (iii) оцінка професійної компетентності. Після завершення кожного етапу повторної оцінки органи перевірки повинні були ухвалити вмотивоване рішення про затвердження особи, яка перевірялася, на посаді або про її відсторонення чи звільнення з посади. Відповідно до встановленої процедури Комісія провела адміністративне розслідування щодо заявника по кожному із вказаних трьох критеріїв. За результатами перевірки за кожним критерієм Комісією був зроблений висновок про наявність підстав для звільнення заявника згідно з відповідними положеннями Закону про перевірку доброчесності.

Беручи до уваги відповідні положення Закону про перевірку доброчесності та результати проведеної перевірки Комісія дійшла висновку, що заявник підірвав довіру суспільства до системи правосуддя, в якій він багато років працював на високих посадах, і ухвалила рішення про його звільнення відповідно до статті 61(5) Закону про перевірку доброчесності. Заявник звернувся із апеляційною скаргою до Апеляційної палати, яка повідомила його, що справа розглядатиметься у звичайному письмовому порядку, тобто без відкритого засідання та за його відсутності. При оцінці законності активів заявника Апеляційна палата послуговувалася своїми власними розрахунками, однак дійшла аналогічних із Комісією висновків. Рішенням від 18 квітня 2019 року Апеляційна палата залишила у силі рішення Комісії від 17 липня 2018 року.

Правове обґрунтування: судова кар’єра заявника почалася в 1992 році і тривала безперервно до 2018 року, при тому, що з 2003 року він підлягав щорічному декларуванню майна. Висновки органів перевірки ґрунтувалися як на інформації його перевірочної декларації, так і на попередніх деклараціях про майно, поданих ним та його дружиною, оскільки метою оцінки активів була перевірка законності джерела придбання майна і перевірка правдивості перевірочної декларації порівняно з попередніми щорічними деклараціями. Суд також не вважав, що заявник був поставлений у складне становище у зв’язку із необхідністю надання обґрунтування законності фінансових джерел після спливу значного часу та за можливої відсутності підтверджуючих документів. Суд дійшов висновку, що застосований органами перевірки підхід до першого компоненту процесу перевірки в цій справі не призвів до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Висновки: Суд вважав, що Комісія просто підтримала висновки Управління щодо «схильності заявника до злочинної діяльності» та того, що на нього «легко чинити тиск з боку кримінальних структур», не провівши власного розслідування і переклавши на заявника тягар доведення фактів, які б спростували ці висновки.

Органи перевірки встановили, що заявник у невизначений період мав «неналежний контакт» з «особами», причетними до організованої злочинності, хоча Управління у своєму звіті посилалося лише на його контакти з однією особою, L. H. Крім того, органи перевірки не надали належної оцінки відповіді заявника на додаткові запитання Комісії щодо його знайомства з певними особами або щодо будь-яких обставин, що виникли під час розслідування 2016 року. Подробиці контактів з іншими особами та обставини, пов’язані з цими випадками «організованої злочинності», викладені у звіті Управління, не були надані заявнику з посиланням на законодавчі положення, хоча він і подавав до Апеляційної палати відповідне клопотання про розкриття цієї інформації. Суд вважав, що з урахуванням цих обставин заявник не мав відповідної можливості спростувати ці висновки органів перевірки і ефективно себе захищати. Щодо розслідування 2016 року Суд звернув увагу на те, що воно було негайно припинено прокурором за відсутністю складу злочину, і що було зроблено висновок, що контакт заявника з L. H. був лише соціальним і не містив корупційних інтересів. Суд зазначив, що, зрештою, заявнику не було за що відповідати у зв’язку з кримінальним провадженням, закритим у 2016 році, і тому аргументація Апеляційної палати видається надмірно формалістичною в контексті, який вимагав обережності при застосуванні відповідних вимог національного законодавства.

Розглядаючи вищезазначені висновки в сукупності, Суд визнав, що у цій справі застосований органами перевірки підхід до оцінки заявника за другим компонентом процесу перевірки, який призвів до далекосяжних висновків, які були достатніми для звільнення заявника з посади, не відповідав вимозі пункту 1 статті 6 Конвенції щодо справедливості судового розгляду.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: процедура звільнення судді, реформа системи правосуддя, оскарження результатів оцінки доброчесності