Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 27 червня 2023 року
у справі «S.C. ZORINA INTERNATIONAL S.R.L. v. ROMANIA»
за заявою № 15553/15
Щодо правомірності застосування до юридичної особи санкцій за продаж товарів без видачі відповідних чеків
Фабула справи: компанія-заявник стверджувала про порушення її прав за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції через те, що податковий орган наклав на неї непропорційні санкції за продаж товарів без видачі відповідних чеків.
Згідно із відповідними статтями Надзвичайного розпорядження Уряду № 28/1999 компанію-заявника було оштрафовано на суму 8000 леїв (приблизно 1900 євро), а суму в 179 леїв було конфісковано; крім того, податковий орган ухвалив призупинити діяльність компанії-заявника на тримісячний період.
Правове обґрунтування: Суд нагадав, що згідно з його усталеною судовою практикою втручання, у тому числі внаслідок заходів забезпечення сплати податків, повинно досягати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів громади та вимогами захисту основних прав людини. Прагнення досягти цього балансу відображено в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції загалом, включаючи другий абзац: тому має існувати розумне співвідношення пропорційності між використаними засобами та переслідуваними цілями (див. National & Provincial Building Society, Leeds Permanent Building Society and Yorkshire Building Society, № 21319/93, 21449/93 та 21675/93, § 80, 23 жовтня 1997 року). Отже, будь-яка фінансова відповідальність, що виникає внаслідок штрафу, може підірвати гарантію, надану цим положенням, якщо вона покладає надмірний тягар на відповідну особу чи організацію або істотно заважає фінансовому становищу останньої (див. Valico S.r.l. v. Italy (ухв.), № 70074/01, 21 березня 2006 року, та Konstantin Stefanov v. Bulgaria, № 35399/05, § 55, 27 жовтня 2015 року).
Розглядаючи питання, чи було втручання пропорційним і чи було дотримано справедливий баланс між вимогами загальних інтересів громади та вимогами, Суд зазначив, що у цій справі правопорушення, вчинене компанією-заявником, являло собою частину постійної проблеми на національному рівні, яка, як встановлено національними судами, перешкоджала належному та ефективному функціонуванню економіки. У зв’язку з цим Суд визнав, що цілі, які переслідує відповідне законодавство, також стосуються питань, що виходять за межі простої матеріальної шкоди, завданої державі внаслідок того, що продавці не видають чеки за кожен проданий продукт, і такі питання підпадають під більш загальний контекст боротьби з ухиленням від сплати податків. Питання про те, чи слід карати таку поведінку однією чи декількома фінансовими санкціями зі стримуючим ефектом, належить до сфери розсуду держави. Межа цього розсуду є широкою, і Суд наголосив, що поважатиме думку законодавця в таких питаннях, якщо вона не буде позбавлена розумних підстав.
Висновки: національні суди підтвердили санкції, накладені податковим органом, оскільки вони повністю відповідали закону; крім того, навіть якщо відповідно до закону національні суди мали право на власний розсуд застосовувати більш м’які санкції шляхом, наприклад, заміни штрафу попередженням, вони вважали, беручи до уваги обставини справи компанії-заявника, що санкції, включаючи штраф, застосований у мінімальному розмірі, були пропорційними переслідуваній меті, яка у відповідний час була особливо важливою на національному рівні. Наведену оцінку слід розглядати як таку, що знаходиться в межах свободи розсуду національних судів щодо тлумачення та застосування відповідного закону, незважаючи на той факт, що інший суд в іншій подібній справі дійшов іншого висновку щодо застосування такого заходу як призупинення діяльності відповідної компанії. Нарешті, Суд визнав, що хоча штраф, накладений на компанію-заявника, і був мінімально можливим згідно з відповідним положенням законодавства, така санкція разом із призупиненням господарської діяльності компанії-заявника на три місяці мала певний вплив на її фінансове становище; однак цей вплив мав тимчасовий характер. Таким чином, доводи сторін свідчать про те, що компанії-заявнику ніколи не доводилося подавати заяву про банкрутство, і їй вдалося зберегти свою діяльність, хоч і за більш складних обставин. Отже, з огляду на загальний контекст, обмежувальні заходи, застосовані до компанії-заявника, не були ані заборонними, ані репресивними чи іншим чином непропорційними. За цих обставин Суд ухвалив, що національні органи влади встановили справедливий баланс між, з одного боку, загальними інтересами та, з іншого боку, повагою до права власності компанії-заявника. Таким чином, втручання не наклало на компанію-заявника надмірного тягаря, який би зробив оскаржуваний захід непропорційним до переслідуваної законної мети.
Констатовані порушення: відсутнє порушення права на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).
Ключові слова: податкове правопорушення, забезпечення сплати податків, захист власності, контроль за використанням майна
