Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 01 червня 2023 року

у справі «FU QUAN, S.R.O. v. THE CZECH REPUBLIC»

за заявою № 24827/14

Щодо вимог до скарги, яка подається до ЄСПЛ

Фабула справи: компанія-заявник, Fu Quan, s.r.o., є компанією з обмеженою відповідальністю, що створена відповідно до чеського законодавства та має зареєстрований офіс у м. Празі. Майно компанії-заявника (переважно це товари) було арештовано в рамках кримінального провадження, ініційованого проти генерального директора та іншого учасника компанії. Після їхнього виправдання компанія звернулась до суду із цивільним позовом про відшкодування збитків, завданих державою. Позов було відхилено у зв’язку з відсутністю locus standi, оскільки компанія не була учасником оскаржуваного кримінального провадження. Компанія скаржилась до цього суду, посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Палата ЄСПЛ, розглядаючи дану справу, у своєму рішенні від 17 березня 2022 року вказувала, що суди, застосовуючи принцип jura novit curia, мали кваліфікувати обставини справи згідно із відповідними положеннями національного законодавства, аби розглянути позов по суті: було зрозуміло, що компанія вимагала компенсації через знецінення вартості її майна. Тому Палата відхилила попереднє заперечення Уряду (вичерпання національних засобів захисту) та встановила порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з огляду на необґрунтоване тривале утримання майна. Також Палата вирішила, що немає необхідності ухвалювати окреме рішення щодо скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції стосовно стверджуваної відмови у доступі до суду через формалістичне та обмежувальне тлумачення національного законодавства національними судами. За клопотанням Уряду ця справа була передана на розгляд Великої Палати ЄСПЛ.

Правове обґрунтування: щодо скарг за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та у відповідь на аргумент стосовно принципу jura novit curia, Велика Палата підтвердила наступні принципи, встановлені її судовою практикою в контексті вичерпання національних засобів правового захисту. Навіть у тих юрисдикціях, де національні суди в цивільних справах можуть, або навіть зобов’язані розглядати справу за власною ініціативою (тобто застосовувати принцип jura novit curia), заявники не звільняються від подання до них скарги, яку вони, можливо, плануватимуть подати в подальшому до ЄСПЛ (Kandarakis v. Greece, § 77), тобто мається на увазі, що для цілей вичерпання національних засобів Суд повинен взяти до уваги не лише факти, але й правові аргументи, представлені на національному рівні (Radomilja and Others v. Croatia [GC], § 117). Також недостатньо того, аби порушення Конвенції було «очевидним» з огляду на факти справи чи пояснення заявника: здебільшого, він чи вона повинні фактично скаржитися (прямо або по суті) на таке порушення у спосіб, який не залишає сумнівів щодо того, що та сама скарга, яка згодом була подана до Суду, була дійсно подана і на національному рівні (Farzaliyev v. Azerbaijan, § 55). Велика Палата вважала, що не можна стверджувати про те, що така ситуація спостерігається в цій справі.

Висновки: заявник повинен скаржитись стосовно того, що певна дія чи бездіяльність призвели до порушення прав, закріплених в Конвенції чи Протоколах до неї, у спосіб, який би не змушував Суд здогадуватись, чи було представлено певну скаргу, чи ні.

Констатовані порушення: скаргу за ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції (захист власності) щодо шкоди, завданої майну компанії-заявнику після необґрунтованого кримінального переслідування та затримання генерального директора компанії та її іншого учасника також визнано неприйнятною. Підтримано попереднє заперечення Уряду стосовно того, що решта скарг за ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції є неприйнятними з огляду на невичерпання національних засобів правового захисту.

Ключові слова: порядок звернення до ЄСПЛ, захист права власності, конвенційний механізм захисту прав