Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 17 жовтня 2023 року
у справі «AVCIOĞLU c. TÜRKİYE»
за заявою № 59564/16
Щодо неефективного розслідування заяв про жорстоке поводження під час перебування особи під вартою
Фабула справи: заявник скаржився на те, що розслідування, проведене компетентними національними органами у справі за заявами про жорстоке поводження, якого він зазнав, перебуваючи під вартою в поліції з 30 по 31 травня 2003 року в приміщенні жандармерії, не відповідало вимогам статті 3 Конвенції.
Останнього дня його було взято під варту і звільнено 22 липня 2003 року. 30 вересня 2003 року заявника було виправдано за висунутими проти нього обвинуваченнями. Він залишив Туреччину і отримав статус біженця в Англії 10 лютого 2004 року.
У своєму рішенні від 31 березня 2016 року Конституційний Суд (далі - КС), зазначивши, що він не має доказів для розгляду скарг заявника за пунктом 1 статті 3 Конвенції, розглянув скарги заявника виключно за пунктом 2 статті 3 Конвенції. Він дійшов висновку, що мало місце порушення за цим пунктом у зв'язку з відсутністю ефективного розслідування компетентними національними органами жорстокого поводження, якого зазнав заявник під час перебування під вартою в поліції. Він направив копію свого рішення компетентному прокурору, щоб той порушив нове кримінальне розслідування. Він присудив заявнику 5000 турецьких лір (приблизно 1556 євро) відшкодування моральної шкоди та 1998,35 лір (приблизно 622 євро) відшкодування судових витрат, пов'язаних з провадженням у справі.
Правове обґрунтування: Суд посилається на відповідні загальні принципи, викладені, зокрема, у справах El-Masri c. l’ex-République ([GC], № 39630/09, §§ 182-185, ЄСПЛ 2012), Mocanu and Others (згадане вище, §§ 316-326) та Jeronovičs (згадане вище, §§ 103-106). З цих рішень випливає, що для того, щоб загальна заборона катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання була ефективною на практиці, особливо щодо державних службовців, повинна існувати процедура розслідування заяв про жорстоке поводження з особою, яка перебуває під вартою. Основною метою такого розслідування є забезпечення ефективного застосування законів, що забороняють катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання у випадках, коли до них причетні державні службовці або органи, а також гарантування притягнення їх до відповідальності за будь-яке жорстоке поводження, що сталося під їхньою відповідальністю. Якими б не були умови розслідування, органи влади повинні діяти ex officio. Крім того, для того, щоб розслідування було ефективним, воно повинно дозволити виявити та покарати винних. Воно також має бути достатньо широким, щоб відповідальні органи могли взяти до уваги не лише дії представників держави, які безпосередньо і незаконно застосували силу, але й усі обставини, що їх супроводжували. Хоча це зобов'язання стосується не результату, а засобів, будь-який недолік у розслідуванні, який послаблює його здатність встановити обставини справи або відповідальних осіб, призводить до висновку, що воно не відповідає необхідному стандарту ефективності. Нарешті, розслідування має бути ретельним, що означає, що органи влади завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування того, що сталося, і не повинні покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки для того, щоб закрити розслідування (Bouyid c. Belgique [GC], № 23380/09, §§ 115-123, ECHR 2015).
Висновки: КС вважав, що розслідування, про яке йдеться, не було проведено з усією належною ретельністю і не було достатнім для встановлення осіб, які могли нести відповідальність, Суд звернув увагу на інші суттєві недоліки в тому, як розслідування було проведено прокурором. Наприклад, він не провів жодного розслідування, щоб визначити, чи був заявник оглянутий лікарем, коли він був затриманий поліцією або після цього. У матеріалах кримінального розслідування, проведеного прокуратурою, відсутній медичний висновок, складений від імені заявника. Таким чином, не схоже, що заявник був оглянутий лікарем, коли його було взято під варту в міліції або після цього. Більше того, Суд зазначає, що в матеріалах справи немає нічого, що вказувало б на те, що заявник проходив медичний огляд, коли його було взято під варту в слідчому ізоляторі "Бінголь", де він перебував до свого звільнення 22 липня 2003 року.
Крім того, він зазначає, що прокурор заслухав свідків та ймовірних винуватців стверджуваного жорстокого поводження, не зробивши з цих слухань жодних висновків щодо реальності фактів. Крім того, Суд зазначає, що заслуховування свідчень медсестри, яка, за твердженням заявника, лікувала його, могло б дозволити визначити, чи було таке лікування пов'язане з будь-яким жорстоким поводженням, якого він міг зазнати, перебуваючи під вартою в поліції. Крім того, прокурор не заслухав членів сім'ї заявника або людей, які проживають у тому ж селі, що й заявник, за винятком М.С. Суд вважає, що такі слухання могли б дозволити підтвердити або спростувати твердження заявника та його звинувачення. Прокурор також не взяв на себе зобов'язання заслухати адвокатів заявника, щоб з'ясувати, чи говорив він правду, коли стверджував, що поліція була присутня під час його розмови з адвокатом та його сім'єю. Нарешті, Суд зазначає, що прокурор міг би спробувати з'ясувати, чому адвокати заявника не подали скаргу в той час - все ще близький до фактів - після його звільнення.
Підсумовуючи, у світлі доказів, наданих для оцінки, Суд зазначає, що численні акти комунікації, повідомлення, інформування та передачі документів були здійснені прокурором за скаргою, поданою заявником 9 березня 2012 року, а також різними органами поліції та іншими судовими органами. Ці різні акти дозволяють стверджувати, що національні органи влади явно доклали зусиль. Однак Суд зазначає, що ці акти не здатні пролити світло на твердження заявника про те, що він зазнав жорстокого поводження під час перебування під вартою в поліції.
Беручи до уваги висновок КС у своєму рішенні від 31 березня 2016 року, з яким Суд погоджується, та у світлі недоліків, визначених ним вище, Суд вважає, що компетентні національні органи не виконали свого зобов'язання щодо проведення належного та ефективного розслідування відповідно до процесуального аспекту статті 3 Конвенції.
Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції у процесуальному аспекті).
Ключові слова: недоліки розслідування, ефективність захисту прав, порушення прав затриманого
