Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 вересня 2023 року

у справі «YORDANOV AND OTHERS v. BULGARIA»

за заявами №№ 265/17 і 26473/18

Щодо обставин, які повинні враховуватись судами при розгляді кримінальних справ про конфіскацію незаконно набутих активів

Фабула справи: заявники скаржилися, що конфіскація державою їхніх активів, які нібито були "незаконно набуті", була несправедливою та свавільною.

Заявники в обох заявах зазначали про активи, що були конфісковані відповідно до Закону про конфіскацію незаконно набутих активів від 2012 року ("Закон 2012 року"), які національні суди визнали "незаконно набутими". Цей Закон замінив Закон про конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 2005 року (Закон 2005 року), який розглядався Судом у справі Todorov and Others v. Bulgaria. Він передбачає конфіскацію всіх "незаконних" активів, а не обов'язково доходів від злочинів, як це було передбачено Законом 2005 року.

Правове обґрунтування: застосовні загальні принципи, що випливають з практики Суду, були узагальнені у справі Todorov and Others (цитована вище, §§ 187-88, з подальшими посиланнями). У справі Todorov and Others Суд дійшов висновку, що для того, щоб будь-яке втручання в індивідуальні права відповідно до Закону 2005 року відповідало вимогам статті 1 Протоколу № 1, національні суди, які виносили рішення про конфіскацію, повинні були надати певну інформацію про злочинну діяльність, в результаті якої, як стверджувалося, були отримані активи, що підлягали конфіскації, і аргументовано довести, що ці активи могли бути доходами від такої діяльності; така вимога розглядалася як противага перевазі держави у провадженні щодо конфіскації, що випливала з обмежень здатності відповідачів ефективно оскаржувати заходи, вжиті проти них відповідно до Закону 2005 року, і як основна гарантія прав заявників (див. §§ 200-14 цього рішення, з підходом, узагальненим у § 215).

Суд переконаний, що Закон 2012 року переслідував законну мету захисту суспільних інтересів а саме запобігання незаконному набуттю майна шляхом вчинення кримінальних або адміністративних правопорушень, як зазначено в Законі.

У справі "Тодоров та інші" Суд визначив низку недоліків у Законі 2005 року та способі його застосування, які в багатьох ситуаціях могли покласти надмірний тягар на відповідачів у справах про конфіскацію і призвести до того, що баланс у провадженні був зміщений на користь держави. Закон 2012 року зберіг значну кількість цих недоліків. По-перше, перелік предикатних злочинів, які могли спричинити процедуру конфіскації, все ще залишався дуже широким і був порівнянним з переліком, передбаченим Законом 2005 року. По-друге, сфера дії Закону 2012 року також була широкою щодо періодів, до яких він застосовувався. Хоча він не стосувався активів, набутих протягом двадцяти п'яти років, як Закон 2005 року, він передбачав десятирічний період для відповідачів, щоб довести законність своїх доходів і витрат, що все одно було значним строком. Більше того, Закон 2012 року застосовувався навіть у тих випадках, коли предикатні злочини були вчинені за багато років до набрання ним чинності. Саме так було у випадку заявника у заяві № 265/17.

Як і у випадку із Законом 2005 року, Суд визнав обґрунтованим припущення, що досить широка сфера дії Закону 2012 року в поєднанні з його ретроактивним застосуванням ускладнила для заявників завдання доведення законного джерела доходу або походження будь-яких активів. Хоча кожна правова система визнає презумпції факту або права, а Конвенція не забороняє такі презумпції в принципі, не можна ігнорувати той факт, що така презумпція в цій справі діяла в поєднанні з труднощами для заявників, що випливають із широкої сфери застосування Закону.

Крім цих недоліків, Закон 2012 року припускав, що відповідачі у справах про конфіскацію не лише причетні до невизначеної злочинної або незаконної діяльності, але й були причетні до неї впродовж багатьох років. Дійсно, Закон скасував вимогу, що містилася в Законі 2005 року, про встановлення зв'язку між активами, що підлягають конфіскації, і предикатним злочином, яка була важливим запобіжником. Таким чином, процедура конфіскації була відокремлена від будь-якого кримінального провадження та його результатів. Верховний суд Болгарії після розгляду відповідних фактів у цій справі у своєму Інтерпретаційному рішенні від 2018 року визначив необхідність збереження такого зв'язку, витлумачивши Закон 2012 року як такий, що спрямований на майно, набуте злочинним шляхом, і зберігає зв'язок із кримінальним провадженням. Однак цей висновок був скасований Парламентом без будь-якого конкретного обґрунтування та залучення аргументації цього суду. Зокрема, новий Закон "Про запобігання та протидію корупції та конфіскацію незаконно набутих активів" 2018 року, який скасував Закон 2012 року, передбачив, що закриття кримінального провадження проти відповідачів у процедурі конфіскації, в тому числі внаслідок виправдувального вироку, не перешкоджає конфіскації.

Висновки: Суд вважав за доцільне дотримуватися у цій справі, наскільки це можливо, підходу, подібного до того, що був застосований у справі Todorov and Others, який ґрунтувався на його прецедентному праві щодо конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом. Відповідно, для того, щоб конфіскація за Законом 2012 року відповідала статті 1 Протоколу № 1, важливо, щоб на противагу потенційним недолікам цього закону та перевазі держави у процедурі конфіскації, національні суди, які виносили рішення про конфіскацію, зазначали певну інформацію про правопорушення, кримінальні або адміністративні, в результаті яких, як стверджувалося, були отримані активи, що підлягають конфіскації, та аргументовано довели, що між такими правопорушеннями та активами, про які йде мова, може існувати зв'язок.

Констатовані порушення: право на мирне володіння майном (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: фінансові злочини, корупційні правопорушення, захист прав обвинувачених, порядок конфіскації незаконно отриманих активів