Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 22 червня 2023 року
у справі «KUBÁT AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC»
за заявою № 61721/19 та 5 інших
Щодо відмови конституційного суду у ретроактивній виплаті суддям різниці в їхній заробітній платі, яка була зменшена під час фінансової кризи
Фабула справи: заявники, які є діючими суддями, скаржилися на те, що їхні вимоги щодо ретроактивної виплати різниці їх заробітної плати були відхилені через те, що зміни до законодавства, якими коефіцієнт множення, що використовувався для розрахунку заробітної плати суддів та був зменшений на період 2011-2014 років, були скасовані Конституційним судом лише pro futuro. Вони, за винятком п’ятого заявника скаржилися, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що їхні законні очікування отримати повну заробітну плату не були виправдані, навіть незважаючи на те, що законодавчі зміни, які передбачали зменшення їхніх зарплат, були визнані неконституційними.
Правове обґрунтування: розглядаючи цю частину заяви, Суд нагадав, що перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним і переслідувати законну мету «в суспільних інтересах». Будь-яке втручання також має бути розумно пропорційним меті, яку потрібно досягти. Іншими словами, необхідно знайти «справедливий баланс» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Необхідний баланс не буде знайдено, якщо відповідна особа або особи повинні нести індивідуальний і надмірний тягар. Суд звернув увагу на те, що скарги заявників не були безпосередньо пов’язані із втручанням, що відбулося у зв’язку із прийняттям законодавства, яке зменшило їх зарплати (поки це законодавство не було скасовано), а з тим фактом, що Конституційний Суд, визнавши це законодавство неконституційним, вирішив надати своїм рішенням чинності лише pro futuro. Це відрізняє цю справу від справи Savickas and Others v. Lithuania (ухв.), № 66365/09, 15 жовтня 2013 року), в якій Конституційний суд Литви визнав, що тимчасове зниження зарплати суддів під час економічної кризи було законним за умови дотримання певних гарантій, і де механізми виплати суддям або їхнім спадкоємцям будь-якої невиплаченої частини винагороди цих суддів були встановлені спеціальним законом, ухваленим парламентом Литви. Враховуючи особливі обставини цієї справи, Суд вважав, що втручання, яке оскаржується, підлягає розгляду за загальним правилом захисту власності згідно зі статтею 1 Першого протоколу.
Суд нагадав, що ним вже було визнано, що конституційний суд може надати законодавчому органу час для ухвалення нового законодавства, і таким чином залишити неконституційне положення чинним протягом перехідного періоду (див., mutatis mutandis, Henryk Urban and Ryszard Urban v. Poland, № 23614/08, § 65, 30 листопада 2010 року, та Walden v. Liechtenstein (ухв.), № 33 916/96, 16 березня 2000 року). У зв’язку з цим Суд повторив, що надана вищому органу влади можливість до визначеного терміну привести відповідне законодавство у відповідність в результаті оголошення певних положень неконституційними (якщо, за виняткових обставин, цього вимагають міркування суспільних інтересів) не може розглядатися як несумісна з принципом законності.
Найважливішим, на думку Суду, було те, що ніщо в матеріалах справи не давало йому підстав вважати, що оскаржуваний захід поставив під загрозу здатність суддів (включаючи заявників) виконувати свої судові функції незалежно та неупереджено (пор. Zubko and Others v. Ukraine, № 3955/04 та ін., § 68, 26 квітня 2006 року). Також не здається, що це втручання становило загрозу їхнім засобам існування (пор. згадане вище Savickas and Others v. Lithuania, § 94) – обставина, яку заявники не заперечували. Тому має значення той факт, що більшість суддів (але не заявники) відмовилися від подальших претензій за умовами мирової угоди з державою.
Суд зауважив, що рівень винагороди суддів має бути встановлений таким чином, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на вплив на їхні рішення і на їхню поведінку загалом, і що неспроможність забезпечити, щоб судді отримували виплати, на які вони мають право за законом, є обставиною, яка може перешкоджати виконанню ними своїх судових функцій з необхідною самовідданістю (див., mutatis mutandis, згадане вище Zubko and Others v. Ukraine, §§ 68-69).
Висновки: розглядаючи питання законності мети оскаржуваного втручання, Суд зауважив, що у відповідних рішеннях Конституційний суд навів додаткові аргументи щодо того, чому скасування положень про заробітну плату суддів повинно охоплюватися правилом ex nunc (або навіть pro futuro). Суд визнав, що у цій справі Конституційний суд не міг не помічати напруженого соціального та політичного клімату, а також того факту, що виконавча та законодавча влада вважали заробітну плату суддів надто високою. Таким чином, він повинен був взяти до уваги час, який минув з моменту прийняття оскаржуваного законодавства, і підсумкову загальну суму одноразової виплати, яка мала б охопити ретроактивний період у кілька років і яка поклала б надто великий тягар на державний бюджет.
Суд повторив, що його завданням у цій справі була перевірка втручання, яке стало результатом рішення Конституційного суду про відмову у ретроактивній виплаті суддям різниці в їхній заробітній платі, враховуючи, зокрема, той факт, що той самий суд уже скасував законодавство про зменшення зарплат суддів як таке, що не ґрунтувалося на економічному аналізі. Хоча подані заявниками скарги стосуються лише попередніх рішень Конституційного суду, той факт, що Конституційний суд вже ужив заходів для захисту законних інтересів суддів в тому, що стосується їх заробітної плати, неминуче має значення при проведенні оцінки пропорційності ненадання оскаржуваним рішенням зворотної сили щодо неконституційності законів про зменшення заробітної плати суддів. Як випливає з вищезазначених міркувань, Суд вважав, що за умови застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції будь-яке втручання у майнові інтереси заявників було пропорційним.
Констатовані порушення: відсутнє порушення права на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).
Ключові слова: матеріальне забезпечення суддів, захист власності, суддівська винагорода
