Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 березня 2023 року

у справі «OMELCHENKO v. UKRAINE»

за заявою № 44158/19

Щодо надмірної тривалості судового провадження у справі про перешкоджання спілкуванню та контактам між батьком та його дитиною

Фабула справи: перший заявник скаржився від свого імені та від імені другого заявника за статтями 6, 8 та 13 Конвенції, що судове провадження на національному рівні було невиправдано тривалим та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Крім цього, заявники скаржилися за статтями 6 і 8 Конвенції на тривалість виконавчого провадження за рішенням районного суду від 14 листопада 2017 року.

Перше провадження. У 2013 році перший заявник в судовому порядку порушив провадження проти матері його сина. Він стверджував, що вона перешкоджає спілкуванню з дитиною. У ході провадження низку засідань було відкладено головним чином через те, що мати дитини не прибула на них з різних причин та неодноразово оскаржувала різні процесуальні рішення. При цьому, перший заявник весь час наполягав на пришвидшенні розгляду позову у звʼязку з поступовою втратою звʼязку зі своєю дитиною (декілька зустрічей в період 2013-2015 рр., після - жодної). Остаточне рішення по справі було прийнято у кінці 2018 року, яким встановлено графік зустрічей батька з сином. У 2019 році було відкрито виконавче провадження, однак рішення суду залишилось невиконаним. Друге провадження. Тим часом, у 2015 році матір з дитиною виїхали з України та з того часу жили в Польщі. Рішення про дозвіл на виїзд дитини без згоди батька було прийнято у 2014 році, про що він дізнався лише у 2016 році і одразу подав скаргу. Інформація про прийняття остаточного рішення по справі відсутня. У 2021 році Окружний суд м. Кракова за заявою першого заявника, яку він подав за сприяння Міністерства юстиції України, постановив повернути дитину до України відповідно до положень міжнародного законодавства. Пізніше Міністерство юстиції України повідомило першому заявнику про процедуру порушення виконавчого провадження в Польщі. Згідно з останніми матеріалами, наданими Суду, дитина залишилась в Польщі.

Правове обґрунтування: подібна практика Суду викладена у справах Zabara v. Ukraine [Committee], № 26007/17, §§ 19-22, 7 листопада 2019 року; Ponomarenko v. Ukraine [Committee], № 17030/20, §§ 7-12, 22 вересня 2022 року; та Tryetyak v. Ukraine [Committee], № 10919/20, §§ 10-18, 22 вересня 2022 року). При цьому Суд повторює, що тактика другої сторони із затягування процесу не звільняє органи влади від їхнього обов’язку забезпечити швидке проведення провадження.

Суд часто встановлював порушення статті 13 у справах, що порушують питання, подібні до тих, що розглядаються у цій справі, і заявляв, що чинне українське законодавство не передбачає засобів правового захисту для скарг за пунктом 1 статті 6 щодо тривалості провадження (див. рішення у справах Efimenko v. Ukraine, no. 55870/00, §§ 48-50 та § 64, 18 липня 2006 року; Vashchenko v. Ukraine, № 26864/03, § 59, 26 червня 2008 року; та Zabara v. Ukraine [Committee], № 26007/17, §§ 23-24, 7 листопада 2019 року). Ніщо не вказує на те, що такий засіб юридичного захисту був доступний заявникам у цій справі. Відповідно, з цього приводу також мало місце порушення статті 13 Конвенції.

Висновки: ця справа стосувалася перешкоджання спілкуванню та контактам між батьком та його дитиною. На момент відкриття провадження дитині було менше шести років, і за своїм характером воно вимагало особливої ретельності. Судовий розгляд тривав близько п'яти років і проходив у національних судах трьох рівнів юрисдикції. Більшу частину цього періоду - загалом близько трьох років - справа перебувала на розгляді в суді першої інстанції, який повинен був тричі переглядати її. Цей період був надзвичайно довгим, і хоча перший заявник неодноразово повідомляв суд про те, що його контактам з другим заявником перешкоджає протилежна сторона (факт, який зрештою був підтверджений рішенням суду), не було вжито жодних значущих заходів для прискорення провадження. Заявник частково сприяв загальній тривалості провадження, неодноразово змінюючи свої позовні вимоги та подаючи різні процесуальні заяви та скарги, але немає жодних доказів того, що він зловживав своїми процесуальними правами замість того, щоб займатися законною процесуальною діяльністю, і його дії не призвели до значних затримок у розгляді справи.

У світлі вищевикладеного Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Ключові слова: розумні строки судового розгляду, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, справедливий судовий розгляд, принцип розумних строків, ефективний захист прав і свобод