Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 березня 2023 року

у справі «Дубас проти України»

за заявою № 51222/20

Щодо незабезпечення органами державної влади виконання рішення суду про спілкування батька з дитиною

Фабула справи: посилаючись на статтю 8 Конвенції, заявник скаржився на те, що органи державної влади не забезпечили дотримання домовленостей про побачення, встановлених постановою Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року.

Постановою апеляційного суду міста Києва 12 липня 2018 року було встановлено домовленості про побачення заявника з його дочкою, 2013 року народження, що проживала окремо від нього з липня 2016 року. Мати дитини, з якою дитина проживала, не виконувала цих домовленостей. З цієї причини під час відповідного виконавчого провадження, що було відкрито у серпні 2018 року та усе ще триває, державні виконавці наклали на матір дитини понад п’ятдесят штрафів, які вона не сплатила, та винесли постанову про накладення арешту на її автомобіль, що не була виконана. Державні виконавці також виносили постанову про арешт коштів на її банківських рахунках, яка була скасована судами в березні 2020 року, оскільки зобов’язання за постановою від 12 липня 2018 року мало немайновий характер. У 2018 році працівники поліції порушили кримінальне провадження щодо матері дитини за фактом перешкоджання виконанню судового рішення. 13 вересня 2019 року Голосіївський районний суд міста Києва піддав критиці бездіяльність працівників поліції та зобов’язав їх прискорити проведення процесуальних дій у кримінальному провадженні. Інформація про конкретні слідчі дії, проведені працівниками поліції під час цього провадження, яке досі триває, відсутня.

Під час єдиної організованої державними виконавцями зустрічі заявника з його дитиною в присутності матері дитини, її захисника та психолога у вересні 2019 року дитина відмовилася спілкуватися із заявником, оскільки боялася його. Пізніше заявник не міг зустрітися з дитиною, оскільки її мати неодноразово заперечувала проти будь-яких таких зустрічей.

Правове обґрунтування: загальні принципи стосовно позитивних зобов’язань держави щодо захисту стосунків між батьками та їхніми дітьми наведені, серед інших джерел, в рішенні у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), заява № 25612/12, пункти 35-37, від 24 липня 2018 року.

Суд неодноразово встановлював у справах проти України, що неналежний спосіб виконання судових рішень щодо дітей був наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Крім того, наявні механізми не передбачали відповідні і конкретні заходи для забезпечення примусового виконання рішення, відповідно до принципу пропорційності (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 46, рішення у справах «Бондар проти України» [Комітет] (Bondar v. Ukraine) [Committee], заява № 7097/18, пункт 36, від 17 грудня 2019 року, «Швець проти України» [Комітет] (Shvets v. Ukraine) [Committee], заява № 22208/17, пункт 38, від 23 липня 2019 року, «Ген та інші проти України» [Комітет] (Gen and others v. Ukraine) [Committee], заяви № 41596/19 та № 42767/19, пункт 68, від 10 червня 2021 року, «Спіцин проти України» [Комітет] (Spitsyn v. Ukraine) [Committee], заява № 52411/18, пункт 32, від 07 жовтня 2021 року, та «Жупан проти України» [Комітет] (Zhupan v. Ukraine) [Committee], заяви № 38882/18 і № 50200/19, пункт 36, від 07 жовтня 2021 року).

Висновки: органи державної влади не розглянули способів добровільного виконання відповідного судового рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, що включала б цільову підтримку для дитини, яка, вочевидь, демонструвала ознаки віддалення від заявника. Залишається незрозумілим, наскільки до цього процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, і чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів.

Примусові заходи, вжиті органами державної влади щодо матері дитини у зв’язку з перешкоджанням проведенню відповідних побачень, були безуспішними; накладені на неї штрафи залишилися несплаченими, постанова про накладення арешту на майно виконана не була, а кримінальне провадження тривало понад чотири роки.

Загалом, беручи до уваги, що завдання національних органів влади у цій справі було ускладнено напруженими стосунками між заявником і матір’ю дитини, Суд вважає, що органи державної влади не виконали свого позитивного зобов’язання за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення дотримання домовленостей про побачення, встановлених у постанові Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року. За цих обставин заявнику не можна дорікнути, що він не звернувся до суду з позовом про встановлення опіки над дитиною.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: захист прав батьків, невиконання судового рішення, право на повагу до сімейного життя, перешкоджання спілкуванню з дитиною