Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 березня 2023 року

у справі «Трачук проти України»

за заявою № 24413/13

Щодо неналежного розслідування факту жорстокого поводження з боку працівників правоохоронного органу під час затримання та перебування особи під вартою

Фабула справи: заявниця скаржилася за статтею 3 Конвенції на те, що 29 жовтня 2010 року працівники міліції піддали її жорстокому поводженню під час її затримання та під час її перебування під вартою, а її відповідні твердження не були належним чином розслідувані.

Заявницю було засуджено до позбавлення волі за організацію вбивства колишнього чоловіка. Вона стверджувала, що її били під час затримання та допиту аби вона зізналася у вбивстві або дала хабара за закриття справи. При цьому, їй було відмовлено у відкритті кримінального провадження за скаргою щодо жорстокого поводження та вимагання.

Правове обґрунтування: загальні принципи встановлені у практиці Суду (див. рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90 і 114-123, ЄСПЛ 2015). Суд повторює, що коли відповідні події повністю або значною мірою відомі виключно органам державної влади, як це має місце у справі щодо ув’язнених осіб, які перебувають під контролем органів державної влади, і коли в таких осіб під час їхнього ув’язнення з’являються тілесні ушкодження, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції щодо фактів. Тягар доведення при цьому покладається на Уряд, який має надати задовільні та переконливі пояснення, представивши докази, якими встановлені факти, що ставлять під сумнів наведений потерпілим виклад подій.

Висновки: Суд зазначає, що хоча, як зазначив Уряд, з часом власний виклад подій заявниці про стверджуване жорстоке поводження змінювався, залишається фактом, що вперше їй поставили діагноз «забої м’яких тканин обличчя» через приблизно дванадцять годин після затримання та поміщення під варту. Хоча, як наголосив Уряд, спочатку заявниця не висунула жодних офіційних скарг, адміністрація ізолятора тимчасового тримання негайно повідомила компетентні органи державної влади про ці тілесні ушкодження, і тому вони були зобов’язані провести ефективне розслідування з метою встановлення їхнього походження.

Це зобов’язання виконано не було. Зокрема, первинній перевірці бракувало ретельності, оскільки твердження про жорстоке поводження з боку працівників міліції були відхилені, по суті, з огляду на показання працівників міліції та понятих під час проведення затримання, без будь-яких спроб узгодити їх між собою та з показаннями заявниці, а також не звертаючись за отриманням висновку судово-медичного експерта щодо характеру та часу заподіяння тілесних ушкоджень або можливого способу їхнього нанесення. Під час подальшої перевірки, яка також довго тривала, жодних дій для усунення цих недоліків проведено не було. Цих висновків достатньо для встановлення Судом, що не було докладено жодних справжніх зусиль для перевірки достовірності тверджень заявниці.

Стосовно твердження Уряду, що задокументовані тілесні ушкодження заявниці могли виникнути перед затриманням або були завдані нею собі самостійно під час затримання, Суд не може взяти ці твердження до уваги, оскільки немає експертного висновку чи інших об’єктивних підтверджуючих доказів, отриманих в результаті проведеної на національному рівні перевірки. У зв’язку з цим.

Таким чином, на підставі своєї численної практики Суд доходить висновку, що відповідальність держави-відповідача виникла як за матеріальним, так і процесуальним аспектами статті 3 Конвенції і твердження заявниці, що вона зазнала психологічного та фізичного жорсткого поводження під час затримання та перебування під вартою у відділі міліції, не були переконливо спростовані. Тому вона була піддана нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенцї).

Ключові слова: нелюдське поводження, недопустимість жорстокого поводження, порушення прав затриманого