Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 лютого 2023року

у справі «KRAYNYAK v. UKRAINE»[1]

за заявою № 68353/17

Щодо несвоєчасного розгляду заяви про відвід судді у кримінальному провадженні

Фабула справи: заявник скаржився за пунктом 3 статті 5 Конвенції на надмірну тривалість тримання його під вартою під час досудового розслідування, за пунктом 4 статті 5 Конвенції щодо безсторонності судді, який продовжував строк тримання його під вартою 23 березня, 24 квітня та 19 червня 2017 року, а також за пунктом 5 статті 5 Конвенції на відсутність ефективного права на відшкодування шкоди у зв’язку зі стверджуваними порушеннями. Крім цього, заявник скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на незаконне тримання його під вартою з 25 жовтня до 13 грудня 2016 року.

У серпні 2015 року заявника затримали та пред’явили йому обвинувачення в злочинах, які не підпадали під дію положення законодавства, яке не передбачає можливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою. Пізніше обвинувачення було перекваліфіковано на вчинення терористичного акта. 16 вересня 2015 року Печерський районний суд міста Києва, врахувавши тяжкість інкримінованого заявнику злочину та обставини його вчинення, вказавши на існування ризику, що заявник міг вплинути на свідків, ухилитися від слідчого та суду та продовжити злочинну діяльність, обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У подальшому суди продовжували строк тримання заявника під вартою приблизно кожні два місяці. У січні 2017 року заявник подав заяву про відвід головуючого у справі судді. Заявник доводив, що, оскільки він обвинувачувався у злочині, вмотивованому його політичними поглядами, він мав сумніви щодо неупередженості судді. 23 березня, 24 квітня та 19 червня 2017 року цей суддя продовжував строк тримання заявника під вартою. У серпні 2017 року суддя сам розглянув заяву заявника про відвід і задовольнив її.

Правове обґрунтування: Суд постановив, що термін «суд», згаданий у пункті 4 статті 5, слід тлумачити як орган, який має ті самі якості незалежності та неупередженості, які вимагаються від «суду», згаданого у статті 6 (див. Ali Osman Özmen v. Turkey, № 42969/04, § 87, 5 липня 2016 р.). Його слід оцінювати за тими ж критеріями неупередженості (див. D.N. v. Switzerland, № 27154/95, §§ 42-46, 29 березня 2001 р.).

Вимога неупередженості згідно зі статтею 6 також має процесуальний вимір. Якщо заявник заявляє про сумніви щодо неупередженості судів, які не є явно безпідставними, відсутність своєчасного розгляду такого оскарження може поставити питання про об’єктивну неупередженість (див. Remli v. France, 23 April 1996, § 48, Звіти про судові рішення та рішення 1996-II; «Газета Україна-Центр проти України», № 16695/04, §§ 34 і 35, 15 липня 2010 р.; та Cosmos Maritime Trading and Shipping Agency v. Ukraine, № 53427/09, §§ 78-82, 27 червня 2019 р.).

Висновки: у цій справі сам суддя зрештою задовольнив заяву заявника про відвід, встановивши, що обставини можуть створити для сторін враження про відсутність у нього неупередженості. З цього випливає, що, незважаючи на те, що суб’єктивна неупередженість судді не викликає сумнівів, Суд не може вважати, що побоювання заявника щодо неупередженості цього судді були позбавлені будь-яких підстав.

Суд вважає, що заяву заявника слід було розглянути до того, як суддя постановив ухвали про продовження строку тримання його під вартою 23 березня, 24 квітня і 19 червня 2017 року.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 3 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: законність тримання під вартою, порушення строків досудового розслідування, застосування запобіжних заходів, процедура відводу судді