Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 лютого 2023 року

у справі «KRAYNYAK v. UKRAINE»

за заявою № 68353/17

Щодо надмірної тривалості тримання особи під вартою під час досудового розслідування

Фабула справи: заявник скаржився за пунктом 3 статті 5 Конвенції на надмірну тривалість тримання його під вартою під час досудового розслідування, за пунктом 4 статті 5 Конвенції щодо безсторонності судді, який продовжував строк тримання його під вартою 23 березня, 24 квітня та 19 червня 2017 року, а також за пунктом 5 статті 5 Конвенції на відсутність ефективного права на відшкодування шкоди у зв’язку зі стверджуваними порушеннями. Крім цього, заявник скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на незаконне тримання його під вартою з 25 жовтня до 13 грудня 2016 року.

У серпні 2015 року заявника затримали та пред’явили йому обвинувачення в злочинах, які не підпадали під дію положення законодавства, яке не передбачає можливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою. Пізніше обвинувачення було перекваліфіковано на вчинення терористичного акта. 16 вересня 2015 року Печерський районний суд міста Києва, врахувавши тяжкість інкримінованого заявнику злочину та обставини його вчинення, вказавши на існування ризику, що заявник міг вплинути на свідків, ухилитися від слідчого та суду та продовжити злочинну діяльність, обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У подальшому суди продовжували строк тримання заявника під вартою приблизно кожні два місяці. У січні 2017 року заявник подав заяву про відвід головуючого у справі судді. Заявник доводив, що, оскільки він обвинувачувався у злочині, вмотивованому його політичними поглядами, він мав сумніви щодо неупередженості судді. 23 березня, 24 квітня та 19 червня 2017 року цей суддя продовжував строк тримання заявника під вартою. У серпні 2017 року суддя сам розглянув заяву заявника про відвід і задовольнив її.

Правове обґрунтування: відповідний період тривав чотири роки і більше десяти місяців (з 31 серпня 2015 року по 22 липня 2020 року). Така тривалість тримання під вартою вже викликає серйозне занепокоєння і вимагає від національних органів влади висунення дуже вагомих причин для її виправдання (див., наприклад, рішення у справі Velečka and Others v. Lithuania, № 56998/16 та 3 інших, § 98 і 99, від 26 березня 2019 року, з подальшими посиланнями).

Відповідні принципи практики Суду узагальнені у справі Grubnyk v. Ukraine, № 58444/15, §§ 110-15, 17 вересня 2020 року.

Висновки: хоча національні суди не використовували «загальні та абстрактні» аргументи для тримання заявника під вартою і наведені ними підстави були відповідними та достатніми під час досудового розслідування, однак після закінчення досудового розслідування судовий розгляд не розпочинався більше року без наведення вагомих підстав для такої затримки, а заявник був позбавлений свободи ще майже три роки. Суд дійшов висновку, що органи державної влади не виявили особливої ретельності у період після закінчення досудового розслідування.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 3 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: законність тримання під вартою, порушення строків досудового розслідування, застосування запобіжних заходів