Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 липня 2023 року

у справі «MUÇAJ v. ALBANIA»

за заявою № 37814/10

Щодо тяжкості злочину або його наслідків як підстав для тримання під вартою

Фабула справи: заявник скаржився, що досудове тримання під вартою не ґрунтувалось на обґрунтованій підозрі, а його тривалість було надмірною

Правове обґрунтування: Суд нагадує, що наявність обґрунтованої підозри є умовою sine qua non для обґрунтованості досудового тримання під вартою, але через певний проміжок часу вона перестає бути достатньою. У таких випадках Суд повинен встановити, чи інші підстави, наведені судовими органами, продовжують виправдовувати позбавлення волі. Якщо такі підстави були "відповідними" і "достатніми", Суд також повинен встановити, чи проявили компетентні національні органи "особливу старанність" при здійсненні провадження (див. рішення Buzadji v. the Republic of Moldova [GC], № 23755/07, §§ 84-91, 102, ЄСПЛ 2016, і Merabishvili v. Georgia) [GC], № 72508/13, §§ 222-25, від 28 листопада 2017).

Що стосується цієї справи, Суд зазначає, що досудове тримання заявника під вартою тривало три роки, два місяці та тринадцять днів. Для такого тривалого періоду потрібні, в принципі, вагомі підстави для позбавлення волі. Суд задоволений тим, що національні суди на підставі наявних доказів встановили, що існувала обґрунтована підозра у вчиненні заявником злочину у вигляді зловживання службовим становищем. Однак національні суди продовжували посилатися на небезпеку втечі як на основну підставу для тривалого тримання заявника під вартою, не намагаючись показати, як це стосується конкретно справи заявника, а лише зазначаючи серйозність обвинувачень.

Крім того, такі аргументи, як сплив часу та завершення розслідування, на які посилався заявник у своїх скаргах, не були розглянуті національними судами. Також не схоже, що ці суди розглядали будь-які альтернативні заходи безпеки, крім простої формальної заяви.

Слідство і судовий розгляд тривали близько трьох з половиною років. Обвинувачення, пред'явлені D.D. і заявнику були достатньо серйозними, а факти справи були дещо складними. У той же час Суд зазначає, що заявника було обвинувачено лише в одному правопорушенні, і, виправдовуючи досудове тримання заявника під вартою, районний суд Дурреса посилався на затримки у провадженні, спричинені захисником його співобвинуваченого. За відсутності будь-яких заходів, вжитих судовими органами для вирішення таких затримок, не можна сказати, що національна система кримінального правосуддя розглядала справу заявника з «особливою ретельністю».

Висновки: Суд зазначає, що тяжкість злочину або його наслідки не є самостійними підставами, що виправдовують тримання під вартою, і не можуть самі по собі виправдовувати позбавлення підозрюваного свободи, якщо тільки вони не розглядаються в ході оцінки наявності допустимих підстав, за яких може бути прийняте рішення про тримання під вартою.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: строки досудового розслідування, право на свободу, запобіжні заходи, заходи забезпечення кримінального провадження, права обвинуваченого