Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 липня 2023 року

у справі «MANOLE v. REPUBLIC OF MOLDOVA»

за заявою № 26360/19

Щодо обов’язку судді зберігати конфіденційність

Фабула справи: заявниця скаржилася на те, що її звільнення з посади судді за те, що вона повідомила пресі про причини своєї окремої думки після проголошення резолютивної частини рішення, становило незаконне і непропорційне втручання в її право передавати інформацію про питання, що становлять суспільний інтерес.

Правове обґрунтування: Суд підтвердив, що захист, передбачений статтею 10 Конвенції, поширюється на професійну сферу в цілому і на державних службовців зокрема (див. згадане вище рішення у справі Vogt, § 53). Суд визнав, що держава має законне право покладати на державних службовців, через їхній статус, обов’язок розсудливості, але він також зазначив, що це були особи, які як такі користувалися захистом статті 10 Конвенції (там само і Guja, згадане вище, § 70).

Далі Суд вказав, що, враховуючи визначне місце, яке посідає судова влада серед органів держави в демократичному суспільстві, цей підхід також застосовується у випадку обмеження свободи вираження поглядів працівника судової влади при виконанні ним своїх обов'язків, навіть якщо працівники судової влади не є частиною адміністрації в строгому розумінні цього слова. Суд визнав, що від суддів можна очікувати стриманого здійснення ними свободи вираження поглядів, коли авторитет і неупередженість судової влади можуть бути поставлені під сумнів (див. згадане вище рішення у справі Baka, § 164, та рішення у справі Eminağaoğlu v. Turkey, № 76521/12, § 121, від 9 березня 2021 року).

Що стосується передачі інформації, Суд повторює, що, в принципі, від судових органів вимагається максимальна розсудливість, коли вони покликані здійснювати правосуддя, щоб гарантувати свій імідж неупереджених судів. Ця розсудливість повинна призвести до того, що вони не будуть звертатися до преси, навіть у відповідь на провокації. Це продиктовано вищими вимогами правосуддя і величчю судової функції (див. згадане вище рішення у справі Eminağaoğlu, § 136, і згадане вище рішення у справі Kayasu, § 100). Дійсно, від суддів можна очікувати, що вони здійснюватимуть свою свободу вираження поглядів стримано, коли авторитет і неупередженість судової влади можуть бути поставлені під сумнів (див. згадане вище рішення у справі Wille, § 64). Суд повторює, що обов'язок стриманості членів судової влади вимагає, щоб поширення інформації, навіть точної, здійснювалося помірковано і коректно (див. згадане вище рішення у справі Guja, § 75, і згадане вище рішення у справі Wille, §§ 64 і 67).

Суд вважає, що такий обов'язок розсуду посилюється, коли йдеться про інформацію, що стосується справ, які перебувають на розгляді, але ще не були оприлюднені, особливо коли - як у цій справі - йдеться про справи, за розгляд яких відповідала особа, про яку йдеться, і щодо яких цей обов'язок доповнюється зобов'язанням зберігати конфіденційність. Таким є також стан відповідного законодавства та практики у переважній більшості держав-членів Ради Європи, як це випливає з відповідних висновків Консультативної ради європейських суддів, які вказують на обов'язок суддів утримуватися від коментування своїх справ, навіть після того, як вони були розглянуті, обов'язок, який повинен узгоджуватися з правом громадськості на доступ до інформації про рішення, ухвалені суддями.

Висновки: Суд вважає, що обов’язок судді зберігати конфіденційність вимагає від нього не розголошувати мотиви рішення до того, як вони стануть доступними для громадськості.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: принципи здійснення правосуддя, принципи поведінки суддів, професійні обов'язки суддів