Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 січня 2023 року

у справі «MUKOVOZ v. UKRAINE»

за заявою № 17414/11

Щодо безпідставного виселення зі службового житла

Фабула справи: заявниця скаржилась на те, що її виселення разом із неповнолітнім сином з державного гуртожитку не було законним та необхідним, і національні суди не навели належного обґрунтування для своїх рішень з цього питання, а також не забезпечили наявність у неї ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з її скаргами.

На підставі рішення апеляційного суду заявницю виселили з квартири в гуртожитку коледжу в звʼязку із закінченням строку дії договору найму. При цьому, її трудовий договір з навчальним закладом був незадовго до цього продовжений. Квартира була єдиним житлом для проживання з неповнолітнім сином, якого вона виховувала самостійно та який страждав на деякі хронічні захворювання.

Правове обґрунтування: розглядаючи факти цієї справи з огляду на його усталену практику (див., серед інших джерел, рішення у справах «МакКанн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50, ЄСПЛ 2008, та «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine), заява № 30856/03, пункти 42-44, від 02 грудня 2010 року), Суд зазначає, що виселення заявниці зі службового гуртожитку, який належить державному коледжу, становило втручання в її право на повагу до її житла, і цей факт не оскаржувався сторонами.

Висновки: Суд зазначає, що наведене апеляційним судом у його рішенні обґрунтування свідчить про надання судом першочергового значення фактору, що, як вважав суд, строк дії договору найму заявниці сплинув. Він не навів додаткових причин для відхилення інших аргументів заявниці, зокрема аргументу, з яким раніше погодився суд першої інстанції, що відповідно до статті 132 Житлового кодексу України заявниця мала право на продовження строку дії договору найму, оскільки її трудовий договір було продовжено. Апеляційний суд також не розглянув інші аргументи заявниці і не вказав у будь-який спосіб, що він намагався оцінити рішення відповідача передати квартиру невказаним третім особам і твердження заявниці, що продовження строку дії її договору найму було життєво важливим для неї та її неповнолітнього сина. За цих обставин Суд не може визнати, що національні судові органи навели достатні підстави, аби довести існування нагальної суспільної потреби у виселенні або обґрунтованість пропорційності такого виселення для цілей статті 8 Конвенції.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: захист житлових прав, право на повагу до житла, процедура виселення, право на проживання у службовому житлі