Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 травня 2023 року

у справі «MESTAN c. BULGARIE»

за заявою № 24108/15

Щодо повної законодавчої заборони використання неофіційних мов у поєднанні з адміністративними санкціями під час виборчої кампанії

Фабула справи: заявник скаржився, що на нього його, як лідера політичної партії, яку традиційно підтримували виборці, що належать до турецької меншини в Болгарії, який був кандидатом на болгарських парламентських виборах 2013 року, було накладено адміністративне стягнення лише за те, що він говорив турецькою під час передвиборчої кампанії.

Правове обґрунтування: Суд зазначив, що адміністративне стягнення, накладене на заявника у вигляді штрафу, становило втручання у здійснення його права на свободу вираження поглядів. Втручання було передбачено Виборчим кодексом і потенційно переслідувало мету запобігання заворушенням і захисту прав інших.

Щодо того, чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві, Суд зазначив, що Виборчий кодекс Болгарії накладає абсолютну заборону на використання будь-якої мови, крім офіційної (болгарської), у виборчих кампаніях, і що будь-яке порушення відповідних вимог тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу. У зв’язку з цим він зазначив, що абсолютний характер заборони, про яку йде мова, позбавив національні суди повноважень здійснювати належний судовий контроль. Це було зрозуміло з того факту, що при розгляді справи районний суд обмежився з’ясуванням, зокрема на основі відеозапису та деяких письмових документів і свідчень свідків, чи виступав заявник на мітингу іншою мовою, ніж болгарська під час своєї передвиборчої кампанії. Абсолютний характер заборони був додатково підтверджений прикладами попередніх рішень, включених до файлу. Суд визнав, що держави в принципі мають право регулювати використання мов – у певних формах або з огляду на обставини, пов’язані зі спілкуванням з громадськістю – кандидатами та іншими особами під час виборчих кампаній і, якщо необхідно, накладати певні обмеження. Або ставити умови, які відповідали б «нагальній суспільній потребі».

Отже, незважаючи на свободу розсуду, надану національним органам влади, Суд вирішив, що заборона, про яку йде мова, не відповідала нагальній суспільній потребі та не була пропорційною законним цілям, зазначеним у статті 10 Конвенції. Відповідно, втручання у здійснення права заявника на свободу вираження поглядів – що є наслідком заборони, встановленої статтею 133 Виборчого кодексу, що діяла на відповідний час і зберігається у Виборчому кодексі 2014 року – не можна вважати необхідним у демократичному суспільстві.

Висновки: нормативна база, що складається з повної заборони використання неофіційних мов у поєднанні з адміністративними санкціями, не може вважатися сумісною з основними цінностями демократичного суспільства, до яких входить свобода вираження поглядів, гарантована статтею 10 Конвенції. У зв’язку з цим Суд підкреслив, що мова, якою заявник користувався у цій справі, а саме турецька, була як його рідною мовою, так і мовою меншини, до якої він звертався.

У своїх поданнях до національних судів заявник посилався на той факт, що на зборах був присутній великий натовп, у тому числі люди похилого віку, які краще володіли турецькою, ніж болгарською, що не заперечувалося Урядом. З огляду на специфічний контекст виборів і той факт, що вільні вибори були немислимі без вільного поширення політичних поглядів та інформації, Суд вважав, що право поширювати свої політичні погляди та ідеї та право інших отримувати їх було б безглуздим, якби можливість використання мови, яка могла б належним чином передати ці погляди та ідеї, була зменшена через загрозу санкцій, навіть якщо вони мали адміністративний характер.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: мова виборчого процесу, обмеження свободи вираження поглядів, мова національних меншин, захист виборчих прав