Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 травня 2023 року

у справі «JEHOVAH’S WITNESSES v. FINLAND»

за заявою № 31172/19

Щодо заборони релігійній громаді збирати та обробляти персональні дані під час проповіді «від дверей до дверей» без згоди суб’єктів даних

Фабула справи: за статтею 6 Конвенції релігійна громада-заявник (Свідки Єгови) скаржилася на відсутність усного судового розгляду її справи. Крім цього громада-заявник скаржилася, що рішення Ради, яке забороняло вести будь-які нотатки членами громади Свідків Єгови для їхнього власного використання під час проповідей «від дверей до дверей» без згоди суб’єкта персональних даних становило порушення її прав за статтями 9 та 10 Конвенції.

У 2013 році за заявою Уповноваженого із захисту даних, Рада із захисту даних заборонила релігійній громаді-заявнику збирати та обробляти персональні дані через проповіді «від дверей до дверей» без дотримання загальних умов обробки персональних та чутливих даних, визначених Законом про персональні дані (далі – «Закон»), тобто за відсутності однозначної згоди на це суб’єкта даних. Рада вважала, що громада-заявник та її члени, які збирали дані, за змістом Закону вважалися розпорядниками, і зобов’язав громаду-заявника впродовж шести місяців забезпечити, аби жодні персональні дані не збиралися для її цілей без дотримання необхідних вимог для обробки таких даних. Громада-заявник оскаржила це рішення до суду. Адміністративний суд частково задовольнив скаргу громади-заявника, постановивши, що збір і обробка даних під час проповідницької діяльності вимагали прямої та чіткої згоди відповідних осіб, однак відповідно до Закону громада-заявник не могла вважатися «розпорядником». Згодом, за скаргою Уповноваженого, Вищий адміністративний суд звернувся до Суду Європейського Союзу («СЄС») з проханням надати попереднє рішення щодо питання про те, чи слід вважати громаду-заявника «розпорядником» персональних даних, зібраних та оброблюваних її членами під час проповідування «від дверей до дверей» у розумінні Директиви 95/46/ЄС «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» («Директива про захист даних»). У своєму рішенні від 10 липня 2018 року (Jehovan todistajat, C-25/17) СЄС вважав, що слід. Далі Вищий адміністративний суд скасував рішення адміністративного суду в частині скасування рішення Ради, через що останнє набрало законної сили. Обидва національні суди відхилили клопотання громади-заявника про усне слухання.

Правове обґрунтування: Основне питання в цій справі полягало в тому, чи було досягнуто належного балансу між правом релігійної громади-заявника сповідувати свою релігію відповідно до статті 9 Конвенції, і правом на приватність суб’єктів персональних даних, втіленого в національному законодавстві про захист персональних даних та захищеного статтею 8 Конвенції. Для відповіді на нього ЄСПЛ окреслив загальні принципи, що випливають з його усталеної практики за статтею 9 Конвенції з одного боку, та права на приватність (недоторканність приватного життя) за статтею 8 Конвенції в конкретному випадку захисту персональних даних, з іншого.

Застосування вимоги про наявність згоди на збір та обробку персональних і чутливих даних під час проповіді «від дверей до дверей» - релігійної діяльності, спрямованої на виявлення та поширення віросповідання Свідків Єгови, становило втручання у права громади-заявника за статтею 9 Конвенції. Втручання було передбачено законом, а саме Законом про персональні дані, чинним на час подій, який транспонував Директиву про захист даних. Втручання переслідувало легітимну мету захисту «прав і свобод інших», в цій справі – суб’єктів персональних даних.

Метою Закону є забезпечення захисту права на повагу до приватного життя, зокрема права на приватність суб'єктів даних. Відповідно до Закону вимога про згоду на збір та обробку персональних і чутливих даних бере свій початок з Директиви про захист даних. За відсутності будь-яких доказів і контраргументів громади-заявника Вищий адміністративний суд встановив, що окремі члени Свідків Єгови, принаймні загалом, не вимагали від суб’єктів даних прямої згоди на обробку персональних даних, так само як і громада-заявник не інструктувала їх це робити. Він постановив, що рішення Ради було прийнято не з метою перешкодити релігійним практикам окремих Свідків Єгови, а радше з причин, пов’язаних з обробкою персональних даних. Право на приватність належить також і людям, персональні дані яких обробляються, і вони мають право очікувати дотримання положень стосовно обробки персональних даних. Хоча частина персональних даних, про які йдеться, могла бути отримана з публічних джерел, Вищий адміністративний суд визнав таку можливість для своїх висновків несуттєвою. Відповідно, він розглянув це питання через встановлення балансу між правами суб’єктів даних на приватність і правом громади-заявника на свободу віросповідання.

Висновки: Суд погодився з Вищим адміністративним судом у тому, що суб’єкти даних мали розумне очікування приватності щодо персональних і чутливих даних, які збиралися та оброблялися під час проповіді «від дому до дому». Той факт, що деякі персональні дані могли бути загальнодоступними, не зменшує цього очікування і не означає, що такі дані потребують меншого захисту. Цей підхід знайшов підтримку у відповідній судовій практиці Суду ЄС. Вимога про згоду мала розглядатися як належна та необхідна гарантія запобігання будь-якій передачі чи розголошенню особистих і чутливих даних, несумісних з гарантіями статті 8 Конвенції, у контексті проповідей «від дверей до дверей» окремими членами громади Свідків Єгови. Суд не міг зрозуміти, як простий запит та отримання згоди суб’єкта даних обмежуватиме свободу віросповідання громади-заявника. Громада-заявник не надала жодних підтверджуючих доказів імовірного «охолоджуючого ефекту» рішення Ради, незважаючи на те, що з моменту прийняття Вищим адміністративним судом рішення пройшов певний період часу. Зрештою Закон без винятку застосовувався до всіх релігійних громад та релігійної діяльності, і жодного штрафу на громаду-заявника не накладалося. Відповідно, не було вагомих підстав для того, аби Суд замінив своєю точкою зору думку національних судів і скасував зроблене ними урівноваження. Причини, на які вони посилалися, були доречними та достатніми, аби показати, що втручання було «необхідним у демократичному суспільстві», а органи влади діяли в межах своєї свободи розсуду, установлюючи справедливий баланс між конкуруючими інтересами.

Констатовані порушення: відсутність порушення свободи думки, совісті і релігії (ст. 9 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу віросповідання, порядок здійснення проповідницької діяльності, право на конфіденційність, вимоги до обробки персональних даних