Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 30 травня 2023 року

у справі «MESIĆ v. CROATIA (No. 2)»

за заявою № 45066/17

Щодо відмови національних судів розглянути цивільний позов колишнього публічного діяча про компенсацію у справі про дифамацію

Фабула справи: заявник, колишній президент Хорватії, який обіймав цю посаду з 19 лютого 2000 року по 18 лютого 2010 року скаржився на відмову національних судів розглянути його цивільний позов про компенсацію у справі про дифамацію, стверджуючи, що національні суди не захистили його репутацію, порушивши право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції.

18 травня 2015 року заявник подав цивільний позов до Міського цивільного суду Загреба проти компанії, яка управляла діяльністю Dnevno.hr. Він стверджував, що оскаржувані ним три твердження у згаданій статті були неправдивими, оскільки у рішенні суду першої інстанції зазначалося, що двоє співробітників Patria не були засуджені за обіцянку або надання йому хабара. Ці заяви порушили його честь і репутацію, оскільки його зображували корумпованим політиком і злочинцем. Опублікувавши цю статтю на своєму вебсайті, портал новин зробив ці неправдиві заяви загальнодоступними для широкої аудиторії. Заявник вимагав 40 000 хорватських кун (HRK), приблизно 5 290 євро (євро) на той час, як компенсацію за завдану моральну шкоду. Рішенням від 31 грудня 2015 року суд відмовив у задоволенні позову заявника та зобов’язав його оплатити судові витрати відповідача. Рішенням від 19 квітня 2016 року суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції. У своєму рішенні він, зокрема, зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив, що в цій справі умови звільнення від відповідальності, зазначені в статті 21 Закону про засоби масової інформації, були дотримані, оскільки автор оскаржуваної статті, беручи до уваги інформацію, вже опубліковану в інших ЗМІ, а також інші відповідні джерела (телефонне інтерв’ю з генеральним прокурором Фінляндії, обвинувальний акт Фінляндії), представляв точну та перевірену інформацію, яка була інформацією, що становить обґрунтований суспільний інтерес, оскільки позивач є публічною особою. На думку суду, автор статті діяв добросовісно на основі попередньо перевіреної інформації, переказуючи заяву Генерального прокурора Фінляндії та слова самого позивача, і це вказувало на об’єктивність тексту і не ставило під сумнів презумпцію невинуватості позивача.

Правове обґрунтування: Суд нагадав про принципи, які він встановив у своїй прецедентній практиці щодо захисту, за якими стаття 8 Конвенції надає право на репутацію як частину права на повагу до приватного життя (див., серед інших справ, Von Hannover v. Germany (№ 2) [GC], № 40660/08 і 60641/08, §§ 95–99, ЄСПЛ 2012; Axel Springer AG v. Germany [GC], № 39954/08, §§ 82–84, 7 лютого 2012 року та Pfeifer v. Austria, № 12556/03, § 35, 15 листопада 2007 року). Суд зазначив, що ним вже були визначені різні відповідні критерії для встановлення балансу між правом на повагу до приватного життя та правом на свободу вираження поглядів (див., серед інших справ, Axel Springer AG, згадане вище, §§ 89–95; Von Hannover (№ 2), згадане вище, §§ 108–113; і Couderc and Hachette Filipacchi Associés v. France [GC], № 40454/07, § 93).

Суд зазначив, що три твердження в оскаржуваній статті натякали на те, що спільне розслідування безсумнівно встановило, що заявник брав участь у злочинній діяльності та отримував хабар. Суд погодився із заявником, що ці заяви, які зображували його як злочинця, могли серйозно заплямувати його репутацію та дискредитувати його в очах громадськості. Оскаржувана стаття була опублікована на вебсайті Інтернет порталу Dnevno.hr і таким чином стала доступною для широкого загалу читачів. За цих обставин і з огляду на прецедентне право з цього питання (див., наприклад, White v. Sweden, № 42435/02, § 19, 19 вересня 2006 року; A. v. Norway, згадана в цій справі, § 67 і Travaglio v. Italy (ухв.), № 64746/14, § 26, 24 січня 2017 року), Суд вважав, що твердження, про які йде мова, досягли необхідного рівня серйозності, аби завдати шкоди правам заявника за статтею 8 Конвенції.

Як і національні суди Суд також визнав, що оскаржувана стаття, безсумнівно, стосувалася питання суспільного інтересу, і повторив, що за Конвенцією існує мало можливостей для обмежень щодо обговорення таких питань (див., наприклад, Kaboğlu and Oran v. Turkey (№ 2), № 36944/07, § 67, 20 жовтня 2020 року, та Kılıçdaroğlu v. Turkey, № 16558/18, § 52, 27 жовтня 2020 року). Роль ЗМІ як «сторожового пса» набуває особливого значення в такому контексті, де журналістські розслідування є гарантією того, що влада може бути притягнута до відповідальності за свою поведінку.

У зв’язку з цим Суд також нагадав, що межі прийнятної критики є ширшими щодо політика як такого, ніж щодо приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо піддається пильній перевірці кожного свого слова та вчинку як журналістами, так і громадськістю в цілому, і, отже, він повинен виявляти більший ступінь толерантності (див., напр., Eon v. France, № 26118/10, § 59, 14 березня 2013 року). Ці міркування тим більше стосуються цієї справи, оскільки заявник був не звичайним політиком, а главою держави. Крім того, як і у справі Eon, оскаржувана стаття не була спрямована на приватне життя заявника, а вказувала на його поведінку під час виконання службових обов’язків.

Висновки: повертаючись до змісту оскаржуваної статті, Суд вважав, що висновки національних судів слід розглядати в світлі того факту, що суди аналізували статтю в цілому, а не розглядали окремо три оскаржувані твердження. Суд вважав такий підхід виправданим. За наведених обставин три спірні твердження, які можна розглядати в контексті як опис результатів розслідування, не можуть бути відокремлені від решти статті, зокрема останніх двох абзаців, з яких уважний читач може зрозуміти, що звинувачення, зазначене в обвинувальному акті про те, що заявник був одержувачем хабаря, не було доведено за відсутністю доказів.

У таких справах, як ця, право ЗМІ інформувати громадськість і право громадськості отримувати інформацію стикається з не менш важливим правом заявника на презумпцію невинуватості та на захист його приватного життя. Однак у цьому відношенні важливо підкреслити, що відповідно до практики Суду ступінь точності встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення компетентним судом навряд чи можна порівняти з тим, якого повинні дотримуватися журналісти, висловлюючи думки щодо питань, що становлять суспільний інтерес. З урахуванням зазначених міркувань Суд зробив висновок про те, що національні суди встановили необхідний справедливий баланс між правом заявника на повагу до свого приватного життя та правом порталу новин на свободу слова. Тому не можна сказати, що ці суди не виконали свого позитивного зобов’язання за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення ефективної поваги до приватного життя заявника, зокрема, його права на повагу до його репутації.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: дифамаційні спори, межі критики публічного діяча, захист особистих немайнових прав, захист права на репутацію