Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 травня 2023 року

у справі «LALIK v. POLAND»

за заявою № 47834/19

Щодо використання показань обвинуваченого, отриманих з порушенням права на захист

Фабула справи: за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції заявник скаржився, що його засудження, здебільшого, було засноване на неофіційних показаннях, які були надані ним без забезпечення основних процесуальних гарантій для його захисту. Він стверджував, що офіцери поліції, які неофіційно допитували його після затримання, не повідомили йому про його права, а також що йому не була надана можливість проконсультуватися з адвокатом. Жодного офіційного протоколу допиту не складалося, й рівень алкоголю в крові заявника заздалегідь повторно не визначався.

У січні 2016 року, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, заявник підпалив куртку товариша, з яким вживав алкогольні напої. Це сталося, коли останній перебував у коматозному стані на підвальному поверсі. Постраждалий отримав сильні опіки 60% тіла та верхніх дихальних шляхів, внаслідок чого помер. За кілька годин заявника затримали та доставили до відділку поліції. Пристрій для визначення рівня алкоголю в крові показав близько 0,65 мг/л алкоголю в його організмі (1,3 проміле). За твердженнями Уряду, невдовзі після прибуття до відділку поліції заявника було повідомлено про його права, хоча жодних доказів цього до Суду не було надано. Наступного ранку, без проведення повторного тесту на визначення рівня алкоголю в крові та до зустрічі з захисником, впродовж майже 3 годин заявника неофіційно допитували троє поліцейських. Жодного офіційного протоколу допиту не складалося, але один із офіцерів зробив офіційну службову записку про сказане та підписав її. Наступного дня заявнику було пред'явлено обвинувачення у вбивстві з особливою жорстокістю. На самому початку допиту заявника прокурором його захисник не був присутнім, і заявник спочатку визнав свою вину. Через кілька хвилин після розмови зі своїм захисником заявник відмовився від сказаного та заявив про відсутність наміру вбивати свого друга. Під час судового розгляду заявник зізнався, що підпалив куртку свого друга, але пояснив, що ніколи не мав наміру вбивати його, і що він вже влаштовував подібні жарти в серпні минулого року – підпаливши шматок його одягу, при цьому не завдавши йому жодної шкоди. Згодом заявника було визнано винним в умисному вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, і засуджено до 25 років позбавлення волі. Рішення національних судів прямо покликалися на показання, які він зробив під час неофіційного допиту, зокрема про те, що друг заявника був винен йому грошові кошти. Суди вважали його слова особливо правдивими, оскільки він говорив спонтанно і не мав можливості поміркувати над своєю стратегією захисту. Захисник заявника постійно стверджував, що якби ці показання були виключені, заявнику загрожувало б максимум 12 років позбавлення волі за завдання тяжких тілесних ушкоджень, в результаті яких настала смерть потерпілого. Однак, вони були основним доказом умислу заявника та мали наслідком його засудження за умисне вбивство.

Правове обґрунтування: загальні принципи, що стосуються права на повідомлення, права зберігати мовчання, права не свідчити проти себе та права на доступ до адвоката, його відправна точка, переслідувані цілі та зміст цього права були підсумовані в рішенні Суду у справі Beuze (цитована вище, §§ 123-36). Право не свідчити проти себе та право зберігати мовчання є загальновизнаними міжнародними стандартами, які лежать в основі справедливого процесу. Їхня мета полягає в тому, щоб забезпечити обвинуваченому захист від неправомірного примусу з боку влади і, таким чином, уникнути судових помилок і забезпечити досягнення цілей статті 6 (див. John Murray v. the United Kingdom, 8 лютого 1996 р., § 45, Звіти про рішення та рішення 1996-I). Більше того, ранній доступ до адвоката є частиною процесуальних гарантій, яким Суд приділятиме особливу увагу під час перевірки того, чи скасовує процедура саму суть привілею проти самообмови (див., mutatis mutandis, Jalloh v. Germany [GC], № 54810/00, § 101, ECHR 2006 IX).

Суд нагадує, що привілей не свідчити проти себе, право мовчати та право на юридичну допомогу є невід’ємним привілеєм щодо того, що особа, «обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення» для цілей статті 6, має право бути повідомленою про ці права (див. Ibrahim and Others v. the United Kingdom [GC], № 50541/08 та 3 інших, § 272, 13 вересня 2016 р.). Ці права досить різні: відмова від одного з них не тягне за собою відмови від іншого. Тим не менш, вони доповнюють один одного, оскільки особам, які перебувають під вартою в поліції, a fortiori повинна бути надана допомога адвоката, якщо вони раніше не були проінформовані владою про їхнє право зберігати мовчання (Navone and Others v. Monaco, № 62880/11 та 2 інших, § 74, 24 жовтня 2013 р.).

Далі Суд повторює, що привілей проти самообмови не обмежується фактичними зізнаннями чи зауваженнями, які прямо викривають; для того, щоб заяви розглядалися як самообвинувальні, достатньо, щоб вони суттєво вплинули на становище обвинуваченого (див. Schmid-Laffer v. Switzerland, № 41269/08, § 37, 16 червня 2015 р.; див. також згадане вище рішення у справі A.T. v. Luxembourg, § 72).

Суд ще раз наголошує на важливості етапу розслідування для підготовки кримінального провадження, оскільки докази, отримані на цьому етапі, визначають рамки, в яких правопорушення, у вчиненні якого звинувачується обвинувачений, розглядатиметься під час судового розгляду (див. Salduz v. Turkey [GC], № 36391/02, § 54, ECHR 2008). Будь-яку розмову між затриманим підозрюваним у скоєнні злочину та поліцією слід розглядати як офіційний контакт і не можна характеризувати як неофіційний допит чи неофіційну бесіду, таким чином допускаючи обхід основних процесуальних прав, закріплених у статті 6 § 3 Конвенції (див. Ayetullah Ay, згадане вище, § 137).

Висновки: Суд установив, що заявник не був належним чином проінформований про свої права. Не можна було з упевненістю стверджувати, що під час затримання заявникові розповіли про його право зберігати мовчання, право не свідчити проти себе та право на консультацію із захисником. У будь-якому разі наступного ранку, перед неофіційним допитом, заявникові не надавали такої інформації. Рівень алкоголю у крові заявника повторно не перевірявся. Заявник вперше зустрівся із захисником після 3 годин допиту і при цьому в присутності працівника поліції у кімнаті.

Суд був стурбований тим, що національні суди прийняли та оцінили докази, отримані в порушення цих основних гарантій. Зміст показань, які заявник надав під час неофіційного допиту, слугував ключовим доказом у з’ясуванні умислу вбити свого товариша, що, у свою чергу, призвело до його засудження за вбивство. Хоча Кримінальний процесуальний кодекс Польщі не забороняє використання спонтанних показань, наданих під час затримання, Суд не вважав, що його показання були спонтанними, оскільки вони були зроблені в присутності трьох поліцейських впродовж 3 годин допиту. Вони були зафіксовані в службовій записці, підписаній одним з офіцерів поліції. Суд встановив, що використання цих показань суттєво вплинуло на хід розслідування та, зрештою, на висновки національних судів. Хоча заявник прямо заперечував використання цих показань, в національних судах його аргументи були відхилені.

Суд вважав, що проведення неофіційного допиту після затримання заявника без інформування про його права у поєднанні з тим фактом, що поліцейський, який склав службову записку, був допитаний під час судового розгляду, поставило заявника в невигідне становище з самого початку розслідування.

Суд був занепокоєний тим, що національні суди не лише схвалили такий підхід, але й зробили пряме посилання на початкові показання заявника, надані вранці після інциденту, і вважали їх особливо правдивими, оскільки на той час заявник «ще не має часу думати, що буде йому на користь, а що на шкоду». На думку Суду така аргументація суперечить концепції справедливого судового розгляду. Тому Суд дійшов висновку, що кримінальне провадження в цілому не може вважатися справедливим.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: неофіційний допит, порушення засад кримінального провадження, право на доступ до адвоката, права обвинуваченого, порушення процедури затримання