Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 травня 2023 року

у справі «KITANOVSKA AND BARBULOVSKI v. NORTH MACEDONIA»

за заявами №№ 53030/19 і 31378/20

Щодо правомірності відмови судів розглянути заперечення боржника у справі через те, що вони не були складені адвокатом

Фабула справи: заявники скаржилися на порушення їхнього права на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з відмовою національних судів у розгляді заперечень заявників проти виданих державними нотаріусами платіжних доручень зі сплати щорічних постійних платежів приватному постачальнику тепла через те, що вони не були складені адвокатом.

Правове обґрунтування: відповідні принципи щодо права на доступ до суду були узагальнені Судом у справі Zubac v. Croatia ([GC], № 40160/12, §§ 76– 78, 5 квітня 2018 року).

Суд підкреслив, що його завдання полягає не в перегляді відповідного закону та практики in abstracto, а в тому щоб визначити, чи спосіб, у який закон і практика були застосовані до заявниці та вплив такого, за обставинами конкретної справи, становив відмову в доступі до суду. Його роль у таких справах, як ця, полягає у визначенні того, чи могла заявниця розраховувати на узгоджену систему, яка встановила б справедливий баланс між інтересами влади та її власними інтересами (див. Stichting Landgoed Steenbergen and Others v. the Netherlands, № 19732/17, § 45, 16 лютого 2021 року).

Суд неодноразово вказував на те, що вимога про те, щоб касатор був представлений кваліфікованим адвокатом у суді касаційної інстанції, сама по собі не може розглядатися як така, що суперечить статті 6 Конвенції (див., до прикладу, Maširević v. Serbia, № 30671/08, § 47, 11 лютого 2014 року). Проте провадження у цій справі стосувалося платіжних доручень щодо плати за опалення, які мають відносно простий і повторюваний характер, у цивільному суді першої інстанції. Воно не стосувалося провадження у вищому суді чи суді касаційної інстанції, де через особливий характер ролі суду процедура може бути більш формальною (див. Staroszczyk v. Poland, № 59519/00, § 126, 22 березня 2007 року; і Meftah and Others v. France [GC], № 32911/96 та 2 інших, §§ 45–47, ЄСПЛ 2002 VII). В цьому контексті Суд послався на пункт 33 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (81) 7. Це провадження також не було кримінальним провадженням, щодо яких Суд визнав, що національні суди мають право вважати, що інтереси правосуддя вимагають обов’язкового призначення адвоката (див. Correia de Matos v. Portugal [GC], № 56402/12, § 124, 4 квітня 2018 року). Крім того, вартість основного позову в даному провадженні становила приблизно 104 євро, що, імовірно, є невеликою сумою.

Висновки: Суд звернув увагу на особливі обставини цієї справи та надав велике значення тому факту, що до розгляду цієї справи перша заявниця була учасницею п’яти подібних, якщо не ідентичних проваджень, усі з яких були простими та повторюваними. У кожній із цих справ щодо основних позовів з ціною від 30 до 110 євро заявниця подавала заперечення через адвоката та оплатила його гонорар. Це правда, як стверджував Уряд, що заявниця не пояснила, чому в цій конкретній справі вона не змогла подати своє заперечення через адвоката. Щоб її заперечення було складено, завірено печаткою та підписано адвокатом, заявниця мала б заплатити принаймні 16 євро. Хоча ця плата сама по собі не була високою, вона становила майже одну шосту від вартості основного позову. Крім того, Суд зазначив, що не може знайти жодної відповідної причини, чому заявниця, яка вже подавала такі заперечення через адвоката, не повинна була мати можливість висунути подібні аргументи в даній справі сама, а також тому, як би це зашкодило юридичній визначеності.

Суд також зазначив, що вимога про подачу заперечення проти платіжного доручення через адвоката, була загальною та застосовувалася автоматично, без будь-якої можливості для судів взяти до уваги конкретні обставини справи заявниці та без будь-якої можливості для неї бути звільненою від виконання цієї вимоги. Суди одразу відхилили заперечення заявниці, оскільки згідно з національним законодавством після закінчення граничного строку для подання заперечення боржник був позбавлений можливості виправити процесуальний недолік свого заперечення. Крім того, Суд зазначив, що Уряд прямо не заперечував аргумент заявниці про те, що вона не мала права на отримання правової допомоги у провадженні, про яке йдеться, оскільки її пенсія перевищувала відповідний поріг, передбачений національним законодавством. Хоча заявниця не стверджувала, що вартість найму адвоката була для неї надмірним тягарем, Суд все ж вважав, що за обставин цієї справи, де гонорар адвоката становив майже одну шосту від вартості основного позову, і позов був простим та повторюваним, вимога подання заявницею заперечення через адвоката була непропорційною.

Викладені міркування були достатніми, аби дозволити Суду дійти висновку, що за обставин цієї справи обмеження права першої заявниці на доступ до суду було непропорційним.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: професійна правнича допомога, обмеження права на доступ до суду, представництво інтересів боржника, стягнення заборгованості за комунальні послуги