Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 квітня 2022 року

у справі «GLOVELI v. GEORGIA»

за заявою № 18952/18

Щодо неможливості оскарження рішення про відмову у призначенні на посаду судді

Фабула справи: заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 Конвенції на порушення її права на доступ до суду у зв’язку з відсутністю в неї можливості отримати судовий перегляд рішення про відмову в призначенні її на посаду судді.

Заявниця є юристом-практиком / адвокатом із понад 20-річним досвідом. Між 1999 та 2005 роками вона також обіймала посаду судді Апеляційного суду Тбілісі. Надалі вона шість разів брала участь у конкурсах на зайняття вакантних судових посад, востаннє в жовтні 2017 року. Всі її заяви про це були відхилені. Ця справа стосувалася процедури її останньої спроби бути призначеною на запитувані посади.

10 березня 2017 року набрали чинності законодавчі зміни до Закону про суди, згідно з якими рішення Вищої ради правосуддя (далі – ВРП) стосовно призначення суддів підлягали оскарженню до Палати з перегляду призначень суддів у складі Верховного суду (далі – Кваліфікаційна палата).

Правове обґрунтування: відповідні загальні принципи щодо застосовності статті 6 Конвенції в контексті спорів про призначення, кар’єри та звільнення суддів були узагальнені ЄСПЛ у справі Baka v. Hungary ([GC], no. 20261/12, 23 червня 2016 року (§§ 100–06), і нещодавно у справі Grzęda v. Poland ([GC], 43572/18, 257–64, 15 березня 2022 року); див. також Dolińska-Ficek and Ozimek v. Poland, nos. 49868/19 та 57511/19, §§ 220–28, 8 листопада 2021 року; Gumenyuk and Others v. Ukraine, no. 11423/19, §§ 44–59, 22 липня 2021 року; Eminağaoğlu v. Turkey, no. 76521/12, §§ 59–63, 9 березня 2021 року, та Bilgen v. Turkey, no. 1571/07, §§ 47–52 і §§ 65–68, 9 березня 2021 року).

Висновки: у цій справі пункт 1 статті 6 Конвенції в її цивільному аспекті є застосовним. Скарга заявниці на відхилення її кандидатури на посаду судді не була розглянута Кваліфікаційною палатою по суті. Остання визнала скаргу заявниці неприйнятною з підстав відсутності юрисдикції для розгляду. Кваліфікаційна палата дійшла висновку про відсутність у неї юрисдикції розглядати спори, пов’язані з призначенням суддів на посади, якщо лише процедура проведення конкурсу не досягла стадії голосування членами ВРП. Проте Судне може не відзначити те, що заявниця на підставі своєї заяви була відображена в списках для участі в конкурсі, її анкетні дані були перевірені, з нею провели співбесіду члени ВРП й оцінили її за критеріями компетентності та доброчесності. Всі наведені вище етапи конкурсу з відбору суддів проводилися тією ж ВРП, яка зрештою мала голосувати щодо кандидатури заявниці. Виключивши із судового розгляду всі вказані етапи конкурсу, Кваліфікаційна палата, як видається, не повною мірою врахувала позицію Конституційного суду, який указав, що під правом на обґрунтоване рішення згідно з Конституцією розуміється таке: впродовж всього процесу призначення мають надаватися достатні причини і що хоча призначення суддів є конституційним повноваженням ВРП, право на справедливий суд тягне за собою вимогу, за якою всі рішення (дії) органів влади, які порушують права людини, мають оскаржуватися і розглядатися судом

З урахуванням цього Суд вважав, що, позбавивши саму себе юрисдикції розглядати скаргу заявниці на рішення ВРП, Кваліфікаційна палата порушила суть права заявниці на доступ до суду.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: процедура призначення суддів, право на перегляд судових рішень, право на участь в конкурсі на посади суддів, право на справедливу процедуру розгляду заяви