Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 квітня 2023 року

у справі «SIMONOVA v. BULGARIA»

за заявою № 30782/16

Щодо неврахування судами ризику залишення одинокої матері з неповнолітніми дітьми при оцінку правомірності рішення про знесення самочинного будівництва

Фабула справи: заявниця скаржилась, що розпорядження про знесення будівлі, в якій вона проживала разом з її дітьми становило собою непропорційне втручання у її право на повагу до її житла.

Заявниця народилась в 1972 році та проживала в місті Куклен. Вона не перебувала в шлюбі та мала сімох дітей. У 2007 році заявниця разом з іншою особою придбала дві третини земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 793 квадратних метри поблизу міста Куклена. У квітні 2009 року вони разом із власником, якому належала решта третини ділянки, отримали дозвіл на зведення службової будівлі площею до 35 м2. Будівлю було завершено пізніше і дата такого завершення невідома. За словами заявниці, вона та її діти почали жити в ній. Після скарг, поданих у червні та жовтні 2013 року власником сусідньої ділянки про те, що частина будівлі стоїть на його землі, у березні 2014 року муніципальна комісія оглянула ділянку та зазначила, що будівля стоїть на чужій земельній ділянці і що не було оформлено документи, які б підтверджували її відповідність будівельним нормам, і що вона використовувалась для проживання, хоча, запитуючи дозвіл на її будівництво, заявниця зазначала, що будівля буде використовуватися для сільськогосподарських потреб

Правове обґрунтування: головне питання полягало в тому, чи було втручання, яке випливало із наказу про знесення, «необхідним у демократичному суспільстві». У цьому випадку загальні принципи стосовно наказів про знесення незаконно зведених будівель, які є для когось єдиним «домом», були викладені у справі Ivanova and Cherkezov. Немає потреби повторювати усі з них, але необхідно наголосити на тому, що: a) вони вимагають, щоб люди, які можуть втратити своє єдине житло у зв’язку із його запланованим знесенням, мали змогу вимагати та отримати – на певному етапі провадження, в рамках якого розглядалось питання про знесення – належну перевірку його пропорційності в світлі їхніх особистих обставин, і що b) лише у виняткових випадках таким особам вдасться висунути аргументовану вимогу про те, що знесення буде непропорційним з огляду на їхні конкретні обставини. Ця справа також має бути вирішена відповідно до цих принципів.

Висновки: сам наказ про знесення не містив жодної оцінки того, чи відбудеться непропорційний вплив на заявницю з огляду на її власні обставини. Також немає жодних доказів того, що, видаючи наказ, заступник мера міста Куклена намагався співставити мету, яку переслідувало його розпорядження, з особистими обставинами заявниці. Саме по собі це не становило проблеми. Але коли наказ надійшов до Пловдивського адміністративного суду на розгляд після надходження позову заявниці, то суд також не дослідив це питання. Суд обмежив свої міркування щодо цього зауваженнями про те, що соціальні служби були поінформовані про сімейну ситуацію заявниці тощо. Цей суд не взяв до уваги всі чинники, здатні вплинути на пропорційність втручання або не намагався збалансувати інтереси заявниці щодо продовження проживання в будинку зі своїми дітьми з позицією про знесення. Це правда, що заявниця не акцентувала увагу на цьому питанні, але видається малоймовірним, що вона могла б спонукати цей суд вдатись до такого аналізу, оскільки згідно із судовою практикою Верховного адміністративного суду на той час такі питання не мали значення під час розгляду.

У справі заявниці деякі з цих факторів – наприклад, те, що будівля, зведена без відповідного дозволу, використовувалася для проживання, а не для сільськогосподарських потреб, що, за відсутності електричних, водопровідних і каналізаційних установок, вона була найімовірніше непридатною для проживання людей, і що вона була частково зведена на земельній ділянці, яка належить комусь іншому, – рішуче вказують на те, що розпорядження про знесення слід залишити в силі, зокрема через те, що будівлю, очевидно, не можна було вважати такою, що відповідає будівельним нормам. У той же час міркування щодо ризику того, що сім’я, яка складалася з принаймні чотирьох неповнолітніх дітей, залишиться без притулку, можна розглядати як вагомий аргумент на користь того, аби знесення супроводжувалось заходами, спрямованими на належне полегшення серйозних труднощів – наприклад, вжиття реальних кроків соціальними чи іншими органами влади, спрямованих на забезпечення того, щоб заявниця та її діти змогли швидко знайти відповідне альтернативне житло, чи то за допомогою власних коштів заявниці, чи то через допомогу інших осіб або органів влади. Пловдивський адміністративний суд не отримав вичерпної інформації стосовно усіх цих питань під час вирішення справи заявниці або не намагався їх з’ясувати.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: захист житлових прав, законність самочинного будівництва, пропорційність виселення