Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 березня 2023 року

у справі «TELEK AND OTHERS v. TÜRKİYE»[1]

за заявами №№ 66763/17, 66767/17 і 15891/1

Щодо обмеження права науковців на продовження навчання в докторантурі в іноземних вищих навчальних закладах в умовах надзвичайного стану

Фабула справи: троє заявників, посилаючись на статтю 8 Конвенції, скаржилися на дії щодо вилучення їхніх паспортів в умовах надзвичайного стану. Перший та другий заявники стверджували, що вилучення їхніх паспортів завадило їм продовжити свою роботу в академічних і професійних проєктах, а також їх науково-дослідній діяльності. Третя заявниця стверджувала, що неможливість отримати дійсний паспорт спричинило її труднощі в особистому та професійному житті під час перебування за кордоном.

Справа стосувалася анулювання та вилучення паспортів трьох науковців державною службою після надзвичайного стану, оголошеного через спробу державного перевороту 15 липня 2016 року в Туреччині, що призвело до звільнення їх із посад. Розгляд цієї справи тривав два роки та вісім місяців для перших двох заявників та три роки і десять місяців для третього заявника. Заявники, Alphan Telek (перший заявник), Edgar Şar (другий заявник) та Zeynep Kıvılcım (третя заявниця), є громадянами Туреччини, 1990, 1991 та 1971 року народження відповідно. Перші два заявники проживали у Туреччині, третя — у Німеччині. На той час троє заявників працювали в турецьких університетах і входили до числа осіб, які підписали петицію «Ми не будемо співучасниками цього злочину», яку в цілому підписали 1128 вчених та інтелектуалів, що представляли себе як «Академіки миру». В петиції критикувалися дії турецького уряду на південному сході Туреччини. Після публікації петиції проти великої кількості її підписантів були порушені кримінальні справи. Підписантів було звинувачено у розповсюдженні терористичної пропаганди від імені PKK (Робітнича партія Курдистану, незаконна збройна організація) відповідно до частини другої статті 7 Закону про запобігання тероризму. Згодом група осіб, які належали до турецьких збройних сил, у ніч із 15 на 16 липня 2016 року зробила спробу перевороту. Через кілька днів Уряд оголосив надзвичайний стан, і Рада міністрів прийняла низку законодавчих декретів, які передбачали, зокрема, звільнення державних службовців, які мали зв’язок з терористичними організаціями чи організаціями, структурами чи групами, відносно яких Рада національної безпеки встановила, що вони брали участь у діяльності, що завдавала шкоди національній безпеці держави. Ці законодавчі декрети також передбачали анулювання паспортів таких громадян. У різні дати між 2016 і 2017 роками троє заявників, які вважалися пов’язаними з терористичними організаціями або такими, що брали участь у діяльності, що завдає шкоди національній безпеці держави, були звільнені з державної служби, а їхні паспорти були анульовані. У той час перший та другий заявники були науковими асистентами в Yıldız Technical University у місті Стамбулі. Перший заявник також працював над докторською дисертацією в Institut d’études politiques de Paris. Третя заявниця на час подій, коли її паспорт було анульовано, знаходилась у Німеччині з метою відвідин наукової конференції. Вона не повернулася до Туреччини й оселилася у Німеччині, де почала працювати в науковому закладі. Пізніше троє заявників подали адміністративні та індивідуальні скарги проти рішень про анулювання їхніх паспортів, але вони були відхилені національними судами та Конституційним судом Туреччини. Крім того, у травні 2019 року проти третьої заявниці було порушено кримінальну справу через підпис зазначеної вище петиції. Однак у жовтні 2019 року кримінальний суд виправдав її та інших двох підписантів, виконавши рішення Конституційного суду у справі Zübeyde Füsun Üstel та інші, в якому суд визнав, що кримінальне засудження дев'яти підписантів зазначеної петиції порушило право на свободу вираження поглядів. Зрештою, троє заявників отримали нові паспорти після того, як додаткова стаття 7 Закону № 5682 «Про паспорти» набрала чинності у 2019 році.

Правове обґрунтування: на думку Суду, стаття 2 Першого Протоколу до Конвенції покладає на держави-учасниці зобов’язання невиправдано не перешкоджати здійсненню права на освіту у формі вищої освіти у вищих навчальних закладах за кордоном. Необхідно відзначити провідну роль, яку зараз відіграють співробітництво та обмін досвідом між країнами у сфері освіти та досліджень, зокрема у формі взаємодії студентів і викладачів, як важливих суб’єктів у сфері вищої освіти та академічних досліджень у рамках Ради Європи. У зв’язку з цим Суд звертає увагу на Конвенцію про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні, ратифіковану Туреччиною (Lisbon Convention on the Recognition of Qualifications).

Висновки: Суд дійшов висновку, що з огляду на вирішальну роль, яку сьогодні вони відіграють у здійсненні та прогресі наукових досліджень у всіх галузях, такі спеціалізовані та передові дослідження як докторантура становлять невіддільну частину права на освіту. У цій справі Суд зауважує, що внаслідок анулювання паспортів на значний період часу перший і другий заявники були позбавлені можливості виїжджати за кордон для здійснення права на освіту, навчання в докторантурі в іноземних вищих навчальних закладах, до яких вони були прийняті. Суд встановив, що нездатність перших двох заявників, внаслідок анулювання їхніх паспортів, продовжити навчання в докторантурі в іноземних університетах, до яких вони були прийняті для такого навчання, становила обмеження їх права на освіту.

Констатовані порушення: право на освіту (ст. 2 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: підстави застосування адміністративних заходів, правовий режим надзвичайного стану, приватність життя, особисті права, право на вищу освіту