Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 березня 2023 року

у справі «TELEK AND OTHERS v. TÜRKİYE»

за заявами №№ 66763/17, 66767/17 і 15891/1

Щодо незаконності вилучення паспортів науковців на підставі актів органів виконавчої влади в умовах надзвичайного стану

Фабула справи: троє заявників, посилаючись на статтю 8 Конвенції, скаржилися на дії щодо вилучення їхніх паспортів в умовах надзвичайного стану. Перший та другий заявники стверджували, що вилучення їхніх паспортів завадило їм продовжити свою роботу в академічних і професійних проєктах, а також їх науково-дослідній діяльності. Третя заявниця стверджувала, що неможливість отримати дійсний паспорт спричинило її труднощі в особистому та професійному житті під час перебування за кордоном.

Справа стосувалася анулювання та вилучення паспортів трьох науковців державною службою після надзвичайного стану, оголошеного через спробу державного перевороту 15 липня 2016 року в Туреччині, що призвело до звільнення їх із посад. Розгляд цієї справи тривав два роки та вісім місяців для перших двох заявників та три роки і десять місяців для третього заявника. Заявники, Alphan Telek (перший заявник), Edgar Şar (другий заявник) та Zeynep Kıvılcım (третя заявниця), є громадянами Туреччини, 1990, 1991 та 1971 року народження відповідно. Перші два заявники проживали у Туреччині, третя — у Німеччині. На той час троє заявників працювали в турецьких університетах і входили до числа осіб, які підписали петицію «Ми не будемо співучасниками цього злочину», яку в цілому підписали 1128 вчених та інтелектуалів, що представляли себе як «Академіки миру». В петиції критикувалися дії турецького уряду на південному сході Туреччини. Після публікації петиції проти великої кількості її підписантів були порушені кримінальні справи. Підписантів було звинувачено у розповсюдженні терористичної пропаганди від імені PKK (Робітнича партія Курдистану, незаконна збройна організація) відповідно до частини другої статті 7 Закону про запобігання тероризму. Згодом група осіб, які належали до турецьких збройних сил, у ніч із 15 на 16 липня 2016 року зробила спробу перевороту. Через кілька днів Уряд оголосив надзвичайний стан, і Рада міністрів прийняла низку законодавчих декретів, які передбачали, зокрема, звільнення державних службовців, які мали зв’язок з терористичними організаціями чи організаціями, структурами чи групами, відносно яких Рада національної безпеки встановила, що вони брали участь у діяльності, що завдавала шкоди національній безпеці держави. Ці законодавчі декрети також передбачали анулювання паспортів таких громадян. У різні дати між 2016 і 2017 роками троє заявників, які вважалися пов’язаними з терористичними організаціями або такими, що брали участь у діяльності, що завдає шкоди національній безпеці держави, були звільнені з державної служби, а їхні паспорти були анульовані. У той час перший та другий заявники були науковими асистентами в Yıldız Technical University у місті Стамбулі. Перший заявник також працював над докторською дисертацією в Institut d’études politiques de Paris. Третя заявниця на час подій, коли її паспорт було анульовано, знаходилась у Німеччині з метою відвідин наукової конференції. Вона не повернулася до Туреччини й оселилася у Німеччині, де почала працювати в науковому закладі. Пізніше троє заявників подали адміністративні та індивідуальні скарги проти рішень про анулювання їхніх паспортів, але вони були відхилені національними судами та Конституційним судом Туреччини. Крім того, у травні 2019 року проти третьої заявниці було порушено кримінальну справу через підпис зазначеної вище петиції. Однак у жовтні 2019 року кримінальний суд виправдав її та інших двох підписантів, виконавши рішення Конституційного суду у справі Zübeyde Füsun Üstel та інші, в якому суд визнав, що кримінальне засудження дев'яти підписантів зазначеної петиції порушило право на свободу вираження поглядів. Зрештою, троє заявників отримали нові паспорти після того, як додаткова стаття 7 Закону № 5682 «Про паспорти» набрала чинності у 2019 році.

Правове обґрунтування: Суд зауважує, що заявники були науковцями, які явно потребували послідовної участі в академічних заходах, що відбувалися за кордоном, і які також мали плани щодо продовження навчання та проведення досліджень в іноземних університетах тощо. Таким чином, вони мали тісні професійні та приватні зв’язки з країнами, які вони хотіли відвідати чи обрати для проживання. Тому той факт, що вони не мали дійсного паспорту впродовж значного періоду часу відповідно до заходів, вжитих в умовах надзвичайного стану, безсумнівно, суттєво вплинув на їх професійне та приватне життя. Отже, оскаржуваний захід був втручанням у здійснення права заявників на повагу до приватного життя. Суд також зазначає, що захід щодо вилучення паспортів заявників було вжито в рамках надзвичайного стану, оскільки відповідні особи були звільнені з державної служби. Своєю чергою адміністративний захід було передбачено законодавчими декретами № 675 і № 686, які після їх затвердження Grand National Assembly of Türkiye набули юридичної сили законів (№ 7082 і 7086). Проте ні законодавчі декрети № 675 і № 686, ні будь-який орган чи суд, який виніс рішення щодо звернення заявників, не містили жодного уточнення щодо терористичної організації або організації, яка представляла загрозу безпеці держави, з якою заявники повинні були мати зв'язки, або щодо дій, які вони повинні були вчинити і які мотивували б такий висновок.

Висновки: ні стаття 22 Закону № 5682, ні законодавчі декрети № 675 і № 686, на підставі яких паспорти заявників було анульовано, ані будь-які інші законодавчі положення, на які посилалися органи влади в цій справі, не вказували на умови та тривалість застосування заходу з вилучення паспорта, а також на умови, які повинні були бути виконані для його припинення. Зрештою, національні суди відхилили скарги заявників на вилучення їхніх паспортів, що головним чином ґрунтувалися на тій підставі, що така дія була вчинена у зв'язку зі звільненням їх з державної служби на виконання законодавчих декретів, прийнятих в межах надзвичайного стану та без проведення поглибленої перевірки відповідного заходу. Тому все ж наслідки порушеного права на повагу до приватного життя відповідних осіб були значними.

На думку Суду, навіть якщо міркування національної безпеки беруться до уваги в контексті надзвичайного стану, принципи законності та верховенства права, які застосовуються в демократичному суспільстві, вимагали, щоб будь-які заходи, що впливають на основні права особи, були перевірені, згідно з певною формою змагальної процедури незалежним органом, уповноваженим досліджувати причини відповідного рішення та відповідні докази. Якби було неможливо ефективно оскаржити імператив національної безпеки, на який посилалася влада, вона могла б довільно втручатися в права, передбачені Конвенцією.

Таким чином, у цій справі національні суди не виконали свого обов’язку перевірити, чи існували якісь конкретні причини для анулювання паспортів заявників. Отже, судовий розгляд застосування оскаржуваного заходу не був адекватним або ефективним. На завершення Суд зазначає, що дискреційні повноваження адміністративних органів видавати розпорядження про анулювання паспортів заявників відповідно до вищезазначених положень національного законодавства були безумовними, що обсяг цього дискреційного повноваження та спосіб його використання не було визначено, і що жодних інших конкретних гарантій не було передбачено з цього приводу. Отже, застосування оскаржуваного заходу до заявників актами виконавчої влади в контексті надзвичайного стану було свавільним і не відповідало вимогам законності. Тому оскаржуване втручання не було вчинено «відповідно до закону» у значенні статті 8 Конвенції, і цей захід не можна вважати таким, що відповідав суворому почуттю міри, якого вимагають конкретні обставини надзвичайної ситуації в державі.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: підстави застосування адміністративних заходів, правовий режим надзвичайного стану, приватність життя