Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 березня 2023 року

у справі «TYMCHYSHENA v. UKRAINE»

за заявою № 45230/15

Щодо правомірності конфіскації незадекларованих при митному контролі готівкових коштів фізичної особи

Фабула справи: посилаючись на статті 6 і 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, заявниця скаржилася, що санкція – конфіскація грошей, які вона перевозила через кордон України в порушення свого обов’язку заявити про це митним органам, становила непропорційне втручання у її майнові права.

19 грудня 2014 року заявниця вантажівкою перетнула український кордон, використовуючи «червоний коридор» (який був відведений для тих, хто має товари для декларування) для проходження через зону митного контролю. У письмовій декларації, заповненій на вимогу працівників митниці, заявниця вказала, що перевозила 600 доларів США (USD) і 35 000 російських рублів (RUB – еквівалент 435 євро на той час). Під час подальшого обшуку заявниця поінформувала працівників митниці, що в її валізі також є 20 000 доларів США. Під час обшуку було виявлено, що в підкладці її валізи було заховано 65 910 доларів США, і ще 202 000 доларів США — були поміщені під матрацом за сидінням водія вантажівки. Готівка була загорнута в чорний поліетиленовий пакет. Працівники митниці склали протокол про адміністративне правопорушення у зв’язку із виявленням у заявниці незадекларованої суми коштів та порушення митних правил. Протокол без жодних зауважень був підписаний заявницею. У письмовій заяві, наданій митним органам в той час, заявниця пояснила, серед іншого, що із загальної суми у 65 910 доларів США у її валізі їй належали лише 20 000 доларів США; інші суми коштів, що були у валізі та вантажівці, належали пані А. та пані Л., які довірили заявниці, поки вона перебувала в росії, перевезти їхні гроші в Україну; пані А. повідомила заявниці, що в її пакунку було 45 000 доларів США, а пані Л. сказала, що в її пакунку було 100 000 доларів США. Заявниця стверджувала, що не задекларувала гроші, бо боялася, що їй не буде дозволено перетнути кордон. Далі вона заявила, що зрештою повідомила працівникам митниці лише про свою частину коштів, оскільки вона не перераховувала гроші, які їй дали пані А. та Л., а отже не знала точної суми готівки, яку вона перевозила. Нічого в матеріалах, доступних ЄСПЛ, не свідчило про те, що заявниця надала працівникам митниці будь-які документи щодо незадекларованих сум коштів. В межах провадження в суді першої інстанції заявниця підтвердила, що лише 20 000 доларів США з незадекларованої суми у 267 910 доларів США були її майном. Вона стверджувала, що 202 000 доларів США, знайдені у вантажівці, були позикою, наданою їй паном У., який, даючи їй гроші, сказав, що загальна сума становить 150 000 доларів США. Вона також стверджувала, що решта готівки належала пані А., і що остання попросила заявницю передати їх її дочці в Україні. Заявниця надала копію письмової заяви від 10 грудня 2014 року, в якій визнала, що вона отримала 8 755 000 російських рублів (еквівалентно приблизно 161 000 доларів США на той час) від пана У., а також подала письмову заяву від пані А. від 14 грудня 2012 року із зазначенням суми в 45 000 доларів США. Заявивши, що вона часто їздила за кордон, заявниця зазначила, що забула задекларувати готівку під час перетину кордону, оскільки мала погане самопочуття, і що вона сховала гроші лише з міркувань безпеки, аби їх під час подорожі не вкрали. У своїх поясненнях суду апеляційної інстанції заявниця пояснила, що її відмова задекларувати всю суму готівки обумовлювалася її розумінням того, що їй потрібно буде заповнити окремі декларації на гроші, які вона перевозила у своєму багажі та у вантажівці. Вона стверджувала, що добровільно показала працівникам митниці готівку (65 910 доларів США), яка була захована у її валізі. Повторюючи, що стан здоров’я заважав їй чітко мислити, заявниця стверджувала, що пояснення, які вона написала на митниці були «практично продиктовані» їй працівниками, які використали її слабкість проти неї. В завершення заявниця вказувала, що не вчиняла жодного правопорушення, адже не мала наміру приховати гроші від митного контролю.

Судовий розгляд на національному рівні завершився остаточною постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 10 березня 2015 року, яким заявницю було визнано винною у перевезенні товарів через кордон з приховуванням їх від митного контролю (частина перша статті 483 Митного кодексу України). Суд ухвалив рішення про конфіскацію незадекларованих товарів (готівки) та сплату заявницею штрафу у розмірі 100 % митної вартості товарів, які вона перевозила, ухиляючись від митного огляду, що передбачено відповідною статтею Митного кодексу України. Апеляційний суд дійшов висновку, що намір приховати готівку був очевидним з наявних доказів, які були послідовними та узгодженими. Зокрема Апеляційний суд підкреслив, що заявниця задекларувала лише частину грошей, але не згадала про інші гроші, які вона перевозила, доки не розпочався митний огляд. Суд також встановив, що зміст і структура письмових пояснень, наданих заявницею на митниці, не дозволяли припустити, що її пояснення були їй продиктовані; її відповіді були послідовними та узгодженими з іншими доказами у справі. Стосовно санкції Апеляційний суд зазначив, що остання передбачалася відповідною статтею Кодексу, і була застосована з урахуванням характеру правопорушення, ступеня вини заявниці та відповідної інформації про неї. 12 лютого 2015 року виконавче провадження щодо конфіскації готівки було завершено.

Правове обґрунтування: враховуючи твердження заявниці перед національними органами влади, яке не заперечувалося Урядом, про те, що вона володіла лише частиною конфіскованих грошей, Суд визнає, що «майно», яке розглядалося в у цій справі – це гроші, які, як заявниця стверджувала, належали їй, а саме 20 000 доларів США (див., щодо подібного підходу, Karapetyan v. Georgia, no. 61233/12, § 31, 15 жовтня 2020 року). Скарга заявниці стосувалися лише конфіскації частини готівки, якою вона володіла для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд повторює, що в деяких справах проти України він визнав непропорційними заходи конфіскації, подібні до тих, що розглядалися в цій справі (див., наприклад, Sadocha, цит. в цій справі, § 36, та Yaremiychuk and Others v. Ukraine, nos. 2720/13 та 6 інших, § 35, 9 грудня 2021 року). Однак, на відміну від вказаних справ, у цій справі, з огляду на поведінку та доводи заявниці, Суд не вбачає підстав не погоджуватися з висновками національних судів про те, що заявниця прийняла обдумане рішення, аби уникнути подання відповідної декларації на загальну суму готівки, яку вона перевозила, та спробувати перетнути кордон з приховуванням коштів від митних органів.

Висновки: Суд зазначає, що згідно із твердженнями заявниці в національних судах, вона декілька разів виїжджала за кордон до подій, про які йде мова. З огляду на це, заявниця повинна була знати, що така значна сума готівки має бути задекларована в митних органах. Фактично заявниця у цій справі вирішила перетнути кордон з використанням червоного коридору та заповнила бланк декларації, наданий їй працівниками митниці. Однак при цьому вона вирішила надати неправдиву інформацію про суму готівки, яку вона перевозила. Крім того, попри те, що питання власності на конфісковані суми готівки могли не мати значення для застосування відповідної санкції, оскільки відповідне національне законодавство застосовується до перевезення незадекларованих коштів незалежно від їх власності, Суд не може не звернути увагу на непослідовний характер тверджень заявниці про походження грошей, зокрема щодо суми у 202 000 доларів США. У своїх письмових поясненнях митним органам заявниця стверджувала, що ці гроші належали пані Л., яка попросила заявницю перевезти їх до України та повідомила, що вони становлять суму в 100 000 доларів США; заявниця стверджувала, що взяла ці кошти, не перерахувавши їх. Водночас як зазначено в матеріалах, наданих Суду заявниця в національних судах стверджувала, що гроші належали пану У., який їх позичив заявниці. На думку Суду, такі розбіжності у твердженнях заявниці викликають обґрунтовані сумніви в поведінці та правдивості її доводів щодо права власності та законного походження грошей. Хоча Суд вказав, що можна припустити, що заявниця володіла лише частиною конфіскованої в неї суми, а саме 20 000 доларами США, він також не може не ураховувати (оцінюючи пропорційність втручання) загальну суму готівки, яку перевозила заявниця під час спроби обійти митний огляд. Крім того, заявниця не подала жодних документів до національних судів або до Суду з детальним описом свого фінансового становища на той час. У світлі наведеного та за конкретних обставин цієї справи Суд не вважає, що конфіскація 20 000 доларів США із загальної суми у 267 910 доларів США була непропорційною або що за даних обставин заявниця зазнала надмірного індивідуального тягаря внаслідок конфіскації.

Констатовані порушення: скарга є явно необґрунтованою та відхилена (п.п. 3 і 4 ст. 35 Конвенції).

Ключові слова: порушення митного законодавства, правила перетину державного кордону, конфіскація майна, відповідальність декларанта