Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 березня 2023 року

у справі «ZASTAVSKA v. UKRAINE»

за заявою № 57960/19

Щодо невикористання добросовісним набувачем можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про повернення сплачених за набуте майно коштів

Фабула справи: заявниця скаржилась за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про визнання недійсним права власності на квартиру в результаті процедури rei vindicatio (витребування майна від добросовісного набувача). Заявниця скаржилася, що в результаті віндикаційного провадження (rei vindicatio), порушеного Радою, її було позбавлено квартири без жодного відшкодування (пункт 18 рішення).

Правове обґрунтування: загальні принципи щодо позитивного зобов’язання держави захищати право на мирне володіння майном були узагальнені в рішеннях ЄСПЛ у справах Kanevska v. Ukraine (no. 73944/11, § 45, 17 листопада 2020 року) та Mindek v. Croatia (no. 6169/13, § 77, 30 серпня 2016 року) (пункт 21 рішення).

Суд зазначає, що ця справа відрізняється від справ, у яких міські ради втратили своє майно внаслідок шахрайських дій приватних осіб. У таких справах Суд покладав тягар на державу, зокрема через те, що органи державної реєстрації не змогли виявити шахрайство (Gladysheva v. Russia, no. 7097/10, §§ 57 і 78-79, 6 грудня 2011 року, та Titova and Others v. Russia [Комітет], nos. 4919/16 та 2 інших, § 34, 15 травня 2018 року). У цій справі право власності на спірну квартиру було зареєстровано на підставі рішення суду, яке згодом було скасовано як незаконне.

Висновки: Суд зазначає, що заявниця мала можливість звернутися із позовом до пана Ю., вимагаючи стягнення (повернення) суми, яку вона сплатила за квартиру, про що радив апеляційний суд у своєму рішенні від 19 червня 2018 року. Однак вона вирішила звернутися із позовом проти Ради, намагаючись зобов’язати останню укласти з нею договір оренди (див. пункт 10 цього рішення). Суд відзначає, що під час національного судового провадження заявницю представляв адвокат. Вона не пояснила причину, чому не скористалася наявним компенсаційним засобом, а також не стверджувала, що не мала можливості звернутися із таким позовом. З урахуванням наведеного та ураховуючи, зокрема, можливості, які існували для заявниці відповідно до національного законодавства, Суд вважає, що органи влади не можуть вважатися відповідальними за свавільні чи незаконні дії або за невиконання свого позитивного зобов’язання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Дійсно, заявниця за обставин цієї справи опинилася у складній ситуації, втім вона мала у своєму розпорядженні засоби правового захисту для захисту своїх прав на національному рівні, за необхідності, з юридичною консультацією. Тому скарга є явно необґрунтованою.

Констатовані порушення: cкарга є явно необґрунтованою та відхилена (пункт 3 (а) та пункт 4 статті 35 Конвенції).

Ключові слова: захист права власності, право на ефективний засіб юридичного захисту, неналежно обраний спосіб захисту прав