Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 березня 2023 року

у справі «SAURE v. GERMANY (No. 2)»[1]

за заявою № 6091/16

Щодо відмови у наданні додаткової інформації про інкримінуючі висновки стосовно публічних осіб на запит журналіста

Фабула справи: заявник, журналіст відомої газети Bild, скаржився за статтею 10 Конвенції на відмову національних судів зобов’язати Міністерство юстиції Землі Бранденбург надати йому певну інформацію, яку він запитував стосовно суддів і прокурора Землі Бранденбург, щодо яких існували вказівки на те, що вони раніше співпрацювали з Міністерством державної безпеки колишньої Німецької Демократичної Республіки (НДР).

Правове обґрунтування: Суд повторює, що відповідно до статті 10 Конвенції Договірні держави користуються певною свободою розсуду при оцінці того, чи є необхідним втручання у свободу вираження поглядів, гарантовану цим положенням, і в якій мірі, але ця свобода розсуду нерозривно пов'язана з європейським наглядом (див. рішення у справах Axel Springer AG v. Germany [GC], №. 39954/08, §§ 85-86, 7 лютого 2012 року, та Magyar Helsinki Bizottság, згадане вище, § 187).

Висновки: висновок, складений і представлений комітету з розслідування, стосувався перш за все процедури інтеграції суддів і прокурорів, які працювали в колишній НДР, в судову систему Землі Бранденбург, та відповідності визначеним критеріям. Таким чином, він був підготований для надання відповідей на інші питання, відмінні від тих, що були в інформаційному запиті заявника. Суд взяв до уваги твердження Уряду про те, що конкуруючі інтереси були врівноважені законодавцем і що, з огляду на міркування, пов’язані з реабілітацією, було заборонено використовувати результати, які були отримані з записів, якими володіє Федеральний комісар, в контексті перевірки біографічних відомостей для інших цілей. Хоча такі міркування переслідують легітимну мету запобігання розголошенню інформації, отриманої конфіденційно, Суд також зазначає, що, на думку Уряду, в адміністративній практиці Закон про архіви Штазі загалом не виключає розголошення персональної інформації органами, які запитували таку інформацію, якщо це стосується, наприклад, короткого викладу змісту записів. Такий тип розкриття може за певних обставин все ще охоплюватися первісною метою передачі записів. Питання про припустимість такого розголошення в першу чергу стосується правових відносин між запитуючим органом та особами, щодо яких була проведена перевірка, при цьому роботодавці зобов’язані піклуватися про своїх працівників. Адміністративний суд не пояснив, чому не було надано короткого змісту записів, переданих Федеральним комісаром, в цій справі. Він не пояснював, чому розкриття додаткової та більш детальної інформації в анонімній формі щодо співпраці тринадцяти суддів та одного прокурора з Міністерством державної безпеки НДР обов’язково суперечитиме обов’язку обережності, який влада Землі Бранденбург мала проявляти до відповідних осіб, як її працівників. У зв’язку з цим Суд вважає, зокрема, що таке анонімне розкриття інформації, яке не дозволяє встановити особу, не поставить під сумнів виконання відповідними особами своїх поточних функцій. Водночас Суд вважає, що на момент подачі запиту про надання інформації існував значний суспільний інтерес у знанні характеру та ступеня співпраці осіб, які все ще обіймали посади суддів та прокурорів у Землі Бранденбург з Міністерством державної безпеки НДР. Дійсно, характер і ступінь цієї співпраці могли значно відрізнятися, і з наданої інформації неможливо зробити висновок про те, що ці особи були таємними інформаторами або служили у гвардійському полку імені Фелікса Дзержинського. Висновок, складений та представлений слідчому комітету, був розроблений для надання відповідей на питання, відмінні від запиту заявника про надання інформації, і містила, як приклад, інформацію про причетність осіб до Міністерства державної безпеки НДР лише щодо невеликої частки всіх розглянутих випадків.

У світлі вищевикладеного Суд вважає, що, не з’ясувавши, чи могла оскаржувана інформація бути оприлюднена в анонімній формі, що дозволило б журналісту-заявнику зробити свій внесок, на надійній фактичній основі, в обговорення питання загального інтересу, і не проводячи збалансування конкуруючих інтересів, про які йде мова, національні органи влади не змогли навести відповідних і достатніх причин, аби продемонструвати, що відмова розкрити додаткову інформацію щодо інкримінованих висновків стосовно суддів і прокурора була «необхідною в демократичному суспільстві»

Констатовані порушення: порушення свободи вираження поглядів (ст. 10 Конвенції) через відмову надати додаткову інформацію про інкримінуючі висновки, доступні щодо тринадцяти суддів та прокурора.

Ключові слова: право на інформацію, обмеження доступу до інформації, захист репутації публічних осіб