Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 березня 2023 року

у справі «SAURE v. GERMANY (No. 2)»

за заявою № 6091/16

Щодо відмови у наданні інформації про персональні дані публічних осіб на запит журналіста

Фабула справи: заявник, журналіст відомої газети Bild, скаржився за статтею 10 Конвенції на відмову національних судів зобов’язати Міністерство юстиції Землі Бранденбург надати йому певну інформацію, яку він запитував стосовно суддів і прокурора Землі Бранденбург, щодо яких існували вказівки на те, що вони раніше співпрацювали з Міністерством державної безпеки колишньої Німецької Демократичної Республіки (НДР).

Правове обґрунтування: Суд повторює, що відповідно до статті 10 Конвенції Договірні держави користуються певною свободою розсуду при оцінці того, чи є необхідним втручання у свободу вираження поглядів, гарантовану цим положенням, і в якій мірі, але ця свобода розсуду нерозривно пов'язана з європейським наглядом (див. рішення у справах Axel Springer AG v. Germany [GC], №. 39954/08, §§ 85-86, 7 лютого 2012 року, та Magyar Helsinki Bizottság, згадане вище, § 187).

Висновки: Суд вважає, що національні органи вивчили значну кількість елементів, коли урівноважували інтереси за та проти розкриття інформації про імена відповідних осіб. На думку Суду, що оприлюднення їхніх імен вплине на відповідних суддів і прокурора до такої міри, що це призведе до застосування статті 8 Конвенції. Суд не бачить підстав відступати від міркувань національних органів влади щодо розглянутих елементів і вважає, що вони навели відповідні підстави для висновку про те, що інтереси осіб у нерозголошенні їхніх імен переважали інтереси журналіста-заявника та громадськості в їх розкритті. Крім того, Суд зауважує, що публічне обговорення цього питання – факту, що тринадцять суддів і прокурор, щодо яких існували вказівки про співпрацю з Міністерством державної безпеки НДР, працювали в судах землі Бранденбург – було можливо на основі інформації, оприлюдненої органами влади, без зазначення імен відповідних осіб. Зрештою, що не менш важливо, Суд погоджується з національною владою, що розкриття імен суддів і прокурора цілком може призвести до систематичної публічної критики їхніх судових рішень, як минулих, так і нинішніх.

Зазначаючи, що національні органи встановили відсутність ознак професійної неправомірної поведінки з боку відповідних осіб, Суд не може оскаржити висновок, що така систематична публічна критика судових рішень, не пов’язана з професійною поведінкою відповідних суддів або державного прокурора, не тільки матиме серйозні наслідки для професійного життя відповідних осіб, а і для авторитету правосуддя в цілому. Ці додаткові міркування переважають на користь нерозкриття імен відповідних осіб і таким чином посилюють висновок, зроблений національними органами влади.

У світлі вищевикладеного Суд вважає, що причини, наведені національними органами влади, були не тільки доречними, але й достатніми, аби продемонструвати, що відмова розкрити імена суддів і прокурора була «необхідною в демократичному суспільстві». Відмовляючи у розкритті більш детальної інформації про місце служби суддів і прокурора, адміністративний суд по суті покладався на те, що ці особи можуть бути ідентифіковані, якщо вони працювали в певних місцях, де була невелика кількість суддів і прокурорів, навіть якщо інформація була розголошена анонімно. Беручи до уваги аргументи, наведені адміністративним судом у цьому відношенні, Суд не бачить підстав відступати від висновку щодо можливості або ймовірності того, що відповідних осіб можна буде ідентифікувати у разі розкриття місця їхньої роботи. У випадку їхньої ідентифікації застосовуються вищезазначені міркування щодо відмови розголошувати імена відповідних осіб. З цього слідує, що порушення статті 10 Конвенції у зв’язку з відмовою національних органів розкрити імена та місця роботи тринадцяти суддів і прокурора, щодо яких існували ознаки про співпрацю з Міністерством державної безпеки НДР, не було.

Констатовані порушення: відсутнє порушення свободи вираження поглядів (ст. 10 Конвенції) через відмову надати імена та місця роботи тринадцяти суддів та прокурора, а також щодо участі відповідних суддів в певних видах проваджень.

Ключові слова: право на інформацію, обмеження доступу до інформації, захист репутації публічних осіб