Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 березня 2023 року

у справі «MITICHYAN v. ARMENIA»

за заявою № 34787/12

Щодо оцінки образливих висловлювань стосовно представника муніципалітету у спорі про дифамацію

Фабула справи: заявник скаржився за статтею 10 Конвенції про притягнення його до відповідальності за результатом розгляду національними судами спору про дифамацію через його обурливі висловлювання щодо мера села, опубліковані в газеті.

Правове обґрунтування: Суд вказує, що сторони не заперечили, що було втручання у право заявника на свободу вираження поглядів, яке було передбачено законом і переслідувало законну мету «захисту репутації або прав інших осіб». Залишалося з’ясувати, чи було це втручання «необхідним у демократичному суспільстві». Загальні принципи прецедентної практики Суду щодо оцінки необхідності втручання у здійснення свободи вираження поглядів в інтересах «захисту репутації або прав інших осіб» були узагальнені у справі Couderc and Hachette Filipacchi Associés v. France ([GC], № 40454/07, §§ 90-93, ECHR 2015 (витяги). Пам’ятаючи про те, що слід ретельно розрізняти факти та оціночні судження (Cumpănă and Mazăre v. Romania [GC], no. 33348/96, § 98, ECHR 2004-XI), Суд також зауважив, що така відмінність є менш значущою в такій справі, як ця, де оскаржувані заяви були зроблені під час жвавих політичних дебатів на місцевому рівні.

Висновки: щодо виразу, кваліфікованого національними судами у твердженні C як «образа», Суд повторив, що образливі висловлювання можуть виходити за межі захисту свободи вираження поглядів, якщо вони становлять необдумане очорнення; але використання вульгарних фраз саме по собі не є вирішальним для оцінки виразу як образливого, оскільки воно цілком може служити лише стилістичним цілям. У справі, що розглядається, національні суди визнали слово «забій» образливим, спираючись лише на його асоціацію з твариною, не передбачаючи — навіть для того, щоб відкинути його — іншого неофіційного, можливо, розмовного значення цього слова. Вони не змогли проаналізувати оскаржувану заяву, зроблену під час жвавого інтерв’ю з журналістом, у контексті розвитку наративу. Вони також не підтвердили ідею, яку малося на меті передати, яка була радше емоційною реакцією заявника, що межувала з провокацією та з використанням умовного способу, на те, що він вважав тривалим несправедливим поводженням з боку місцевого політика. Таким чином, Суд визнав, що щодо твердження C національні суди так само не врахували всі факти та відповідні фактори, а отже, наведені ними причини не можна вважати «відповідними та достатніми» для виправдання втручання у свободу самовираження заявника.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: дифамаційні спори, право на свободу слова, межі критики публічної особи, захист особистих немайнових прав