Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 березня 2023 року

у справі «KOGAN AND OTHERS v. RUSSIA»[1]

за заявою № 54003/20

Щодо неправомірне обмеження правозахисної діяльності з міркувань національної безпеки

Фабула справи: заявники скаржилися, що анулювання посвідки на проживання першої заявниці становило порушення їхнього права на повагу до приватного і сімейного життя, й вказували, що справжнім наміром влади в цьому аспекті була перешкода першій заявниці та другому заявнику продовжувати свою діяльність у сфері захисту прав людини в росії.

Четверо заявників є членами однієї родини. Перша заявниця є громадянкою Сполучених Штатів Америки, яка переїхала до росії у 2009 році, аби жити й працювати у сфері прав людини. У 2012 році вона стала директором неурядової організації («НУО») Правова допомога – Астрея («Астрея»), що надає правову допомогу жертвам порушень прав людини в росії, яка подала багато успішних заяв до ЄСПЛ. Перша заявниця та її чоловік – другий заявник, громадянин росії та практикуючий адвокат, також представляв інтереси заявників на етапі виконання рішень ЄСПЛ. Решта заявників – двоє їхніх неповнолітніх дітей. У 2020 році перша заявниця подала документи для набуття російського громадянства. Управління Федеральної служби безпеки у Москві (далі — ФСБ) надіслало лист до Управління внутрішніх справ міста Москви (далі — УВС), в якому повідомило, що заяву першої заявниці не було задоволено, оскільки вона становить загрозу національній безпеці, і рекомендувало анулювати її посвідку на проживання. УВС анулювало посвідку на проживання та відхилило її заяву про набуття громадянство з нерозкритих міркувань національної безпеки. Вона без успіху оскаржила це рішення до Верховного суду. Водночас заявники залишили росію. Перша заявниця також стверджувала, що в роки, що передували анулюванню її посвідки на проживання, з нею сконтактував представник ФСБ, який запитував інформацію про роботу «Астреї», її клієнтів та її колег. Вона також стверджувала, що державні органи втручалися в роботу «Астреї», проводячи рейди та обшуки в її офісах та офісах партнерських організацій.

Правове обґрунтування: обмеження може бути сумісним з основним положенням Конвенції, яке його санкціонує, оскільки воно переслідує мету, дозволену цим положенням, але все одно порушуватиме статтю 18, оскільки воно переслідує іншу мету, не передбачену Конвенцією; іншими словами, якщо ця інша мета була домінуючою. І навпаки, якщо передбачена мета була основною, обмеження не суперечить статті 18, навіть якщо воно переслідує іншу мету (там само, § 305). Яка мета є домінуючою в конкретній справі, залежить від сукупності обставин справи. Оцінюючи це питання, Суд враховує характер і ступінь ганебності передбачуваної прихованої мети, а також пам'ятає, що Конвенція була розроблена для підтримки і просування ідеалів і цінностей демократичного суспільства, що керується верховенством права (там само, § 307). Крім того, питання про те, чи була прихована мета, порівняно з метою, що відповідає Конвенції, переважаючою, має оцінюватися відповідно до звичайного стандарту доказування, а не відповідно до більш суворого стандарту, який Суд застосовував за статтею 18 у низці попередніх справ, і немає жодних підстав для Суду обмежуватися прямими доказами у зв'язку зі скаргами за статтею 18 Конвенції або застосовувати до таких тверджень спеціальний стандарт доказування (див. рішення у справах Navalnyy v. Russia [GC], № 29580/12 та 4 інші, § 165, 15 листопада 2018 року; Merabishvili, згадане вище, § 316; і Selahattin Demirtaş v. Turkey (№ 2) [GC], № 14305/17, §§ 420-21, 22 грудня 2020 року). Суд може брати до уваги певні непрямі докази, які в цьому контексті означають інформацію про первинні факти, або контекстуальні факти чи послідовність подій, які можуть стати основою для висновків про первинні факти. Доповіді або заяви міжнародних спостерігачів, неурядових організацій або засобів масової інформації, а також рішення інших національних або міжнародних судів часто беруться до уваги, зокрема, для того, щоб пролити світло на факти або підтвердити висновки, зроблені Судом (див. Merabishvili, згадане вище, § 317).

Висновки: національні органи влади були добре обізнані, що перша заявниця була не просто приватною особою, а й відомою юристкою-правозахисницею, і що оскаржуване обмеження вплине не лише на неї особисто, а й поставить під загрозу її професійну діяльність. Вона мала досвід представництва інтересів заявників як у самому Суду, так і на етапі виконання його рішень, а організація, яку вона очолювала, надавала юридичну допомогу багатьом вразливим жертвам порушень прав людини. Таким чином, втручання могло справити стримувальний («охолоджувальний») вплив на її колег або змусити мовчати багатьох інших осіб, яких вона представляла і які стверджували, що є жертвами порушень прав людини в росії.

Повідомлення державних ЗМІ, які висвітлювали анулювання її посвідки на проживання, продемонстрували сильне негативне упередження щодо неї та її правозахисної діяльності, публічно зображуючи її як ворожу до держави. Бездіяльність органів влади щодо її скарги на погрози в Інтернеті також сприяла атмосфері тиску та ворожості проти неї. Крім того, її розповідь про події до та після скасування її посвідки на проживання була детальною, послідовною та підтвердженою письмовими матеріалами, автентичність і точність яких не були піддані сумніву. За відсутності альтернативного пояснення чи спростування з боку Уряду, Суд надає твердженням першої заявниці про її контакти та копії листування з ймовірним представником ФСБ високу доказову силу; це також підтверджувало її твердження про те, що на неї чинився тиск у зв’язку з її діяльністю в «Астреї». Крім того, ураховуючи нездатність Уряду надати будь-які розумні та стабільні пояснення чи матеріали щодо стверджуваної діяльності правоохоронних органів щодо «Астреї», а також з огляду на документи, надані першою заявницею, для Суду було очевидно, що принаймні один проведений обшук, за цих обставин, міг вважатися додатковою ознакою тиску. Крім того, процесуальні недоліки провадження не були незначними та, якщо їх розглянути разом, викликають серйозний сумнів у твердженні Уряду про те, що основною причиною анулювання посвідки на проживання першої заявниці дійсно були інтереси національної безпеки.

Необґрунтована відмова суду першої інстанції зупинити видворення першої заявниці на час розгляду її справи, запізніле доведення до її відома висновку ФСБ, розгляд її справи з явним порушенням правил юрисдикції, відсутність вмотивованих рішень у відповідь на процесуальні клопотання першої заявниці та відсутність навіть короткого викладу нерозкритих обвинувачень проти неї протягом усього провадження – усі ці разом узяті фактори вказували на те, що перша заявниця зіткнулася з нездоланною перешкодою в оскарженні рішення УВС, яке свідчило про намір влади позбавити її законних підстав залишатися в росії. Органи Європейського Союзу на найвищому рівні вважали, що анулювання її посвідки на проживання було нічим іншим, як відображенням тиску на незалежне громадянське суспільство в росії.

Зрештою Суд не втратив з поля зору загальний ворожий контекст, а також політичний і соціальний клімат, у якому впродовж останніх років працювало багато НУО, правозахисників та інших представників громадянського суспільства, включаючи жорсткі обмеження їх фінансування або проєктів, які призвели до значного «стримувального («охолоджувального») впливу» на їхню діяльність. Відповідно, втручання у право першої заявниці на повагу до її сімейного життя переслідувало приховану мету, відмінну від обмежень цього права, передбаченого пунктом 2 статті 8 Конвенції, і було здійснено, головним чином, для покарання першого та другого заявників за правозахисну діяльність та перешкоджання продовженню її діяльності в росії. Ця прихована мета явно суперечила цінностям Конвенції та була особливо серйозною з огляду на важливу роль правозахисників у демократичному суспільстві.

Констатовані порушення: межі застосування обмежень прав (ст. 18 Конвенції) у поєднанні з правом на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: порушення міграційних правил, формальний судових розгляд, право на сімейне життя, право на приватне життя