Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 березня 2023 року

у справі «CROATIAN RADIO-TELEVISION v. CROATIA»

за заявами №№ 52132/19 та 19 інших

Щодо права установи, заснованої державою, подати індивідуальну заяву до ЄСПЛ

Фабула справи: справа стосується суперечливих рішень національних судів у двадцяти цивільних провадженнях щодо безпідставного збагачення, які заявник - національна телерадіомовна установа - порушив проти різних осіб, яким один з її працівників виплатив гонорари від її імені за роботу, яку вони ніколи не виконували.

Хорватська організація телерадіомовлення «Хорватське радіо і телебачення» (далі – установа-заявник), яка відповідно до законодавства Хорватії за своїм юридичним статусом вважалася державною установою (javna ustanova), у жовтні 2009 року провела внутрішній аудит, який виявив, що співробітник її фінансового відділу А.К., що діяв безпосередньо або через посередника М.П., який також був працівником організації, сплатив від її імені гонорари за послуги зовнішнього перекладу 176 особам, які ніколи ці послуги не надавали. Після отримання оплати ці фіктивні зовнішні підрядники повертали виплачені суми А.К. або М.П., залишаючи близько 5% від отриманих сум як комісію. В результаті установа-заявник втратила близько 7 500 000 хорватських кун (HRK), тобто приблизно 995 421 євро (EUR). А.К. був звільнений, він помер на початку 2010 року, тому кримінальну справу проти нього не порушували. У 2010 та 2011 роках установа-заявник подала понад сотню цивільних позовів про безпідставне збагачення проти різних осіб, які отримали вищезазначені виплати. За результатами розгляду цих позовів національні суди, застосувавши різні положення Закону про зобов’язання, ухвалили протилежні рішення. Приблизно в половині цих справ національні суди ухвалювали рішення на користь установи-заявника, тоді як в іншій вони ухвалювали рішення на користь відповідачів, залежно від того, який саме суд другої інстанції переглядав рішення. Зокрема, установа-заявник стверджувала, що всі справи, розглянуті в апеляційному порядку Окружним судом міста Загреба або Окружним судом міста Пули, завершилися тим, що ці суди ухвалили рішення проти неї.

Правове обґрунтування: головне питання полягало в тому, чи вважалася установа-заявник як «неурядова організація» за змістом статті 34 Конвенції, що давало їй право звертатися із індивідуальною заявою. Суд відповів на нього ствердно з огляду на такі міркування. Установа-заявник не здійснювала державних повноважень і не була створена «для цілей державного управління», натомість вона надавала державну послугу, яка полягала в управлінні певною кількістю національних телевізійних і радіо каналів. Вся діяльність установи-заявника охоплювалася юрисдикцією звичайних судів, за винятком повноважень приймати підзаконні акти, відповідність яких Конституції та законам перевірялася адміністративними судами, однак цей факт не був вирішальним для визначення її як «неурядової організації».

З огляду на висновок Конституційного суду щодо відсутності процесуальної правоздатності установи-заявника, ця справа відрізняється від попередніх справ, ініційованих громадськими організаціями телерадіомовлення у Суді. Хоча за конкретних обставин цих справ критерії, що були предметом розгляду в Суді і Конституційному суді, були дуже схожими, висновок Конституційного суду ґрунтувався на судовій практиці Суду та його попередниці – Європейської комісії з прав людини, щодо locus standi загалом, а не на більш конкретній судовій практиці щодо locus standi громадських організацій телерадіомовлення, і не містив детального аналізу законодавства. Таким чином, Суд не може покладатися на цей висновок.

Висновки: установа-заявник була заснована державою, її статут мав бути затверджений Парламентом, її ресурси були значною мірою державними, вона надавала послуги телерадіомовлення та інші послуги в інтересах громадськості, і була зобов’язана укласти з Урядом угоду, яка визначала її програмні обов’язки та їх фінансування. Крім того, її Генеральний директор, значна більшість членів Наглядової ради та Програмної ради, а також усі члени Ради електронних медіа були призначені Парламентом. Разом з тим, що стосується, серед іншого, вимог до надання публічних послуг, викладених у Законі про Хорватське телерадіомовлення, установа-заявник не перебувала під керівництвом держави, але користувалася свободою ЗМІ, гарантованою Конституцією та відповідними актами законодавства, і була незалежною у своїй діяльності. Вона діяла під контролем незалежного регуляторного органу, не мала монополії на телебачення чи радіомовлення та діяла у секторі, відкритому для конкуренції, що було важливим фактором. Той факт, що установа-заявник значною мірою залежала від державних ресурсів – її діяльність фінансувалася коштом щомісячної ліцензійної (користувацької) плати, яку вона встановлювала сама - не був вирішальним критерієм. Відповідно, законодавча влада розробила структуру, покликану гарантувати редакційну незалежність установи-заявника та її інституційну автономію. Тому не можна сказати, що установа-заявник перебувала під «державним контролем». Таким чином, установа-заявник, кваліфікувалася як «неурядова організація» у значенні статті 34 Конвенції, і тому мала право подати індивідуальну заяву до Суду.

Констатовані порушення: установа-заявник мала право подати індивідуальну заяву до Суду (ст. 34 Конвенції).

Ключові слова: право подання позову на звернення суду, правоздатність при зверненні, порядок звернення до ЄСПЛ