Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 березня 2023 року

у справі «MAMASAKHLISI AND OTHERS v. GEORGIA AND RUSSIA»[2]

за заявами №№ 29999/04 і 41424/04

Щодо неналежних умов тримання під вартою та відсутності необхідної медичної допомоги для ув'язнених

Фабула справи: посилаючись на статті 3 Конвенції (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження), 5 (право на свободу та особисту недоторканність) та 6 (право на справедливий суд), пан Мамасахлісі та пан Нанава скаржилися, що їх незаконно заарештували та утримували під вартою, їх катували під час допитів, утримували в нелюдських і таких, що принижують гідність, умовах без належної медичної допомоги, і що вони не мали справедливого суду. Вони також скаржилися на порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту) і порушення статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції (право на оскарження в кримінальних справах) внаслідок неможливості перегляду їхнього засудження та покарання судом вищої інстанції. Посилаючись на статтю 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), усі троє заявників скаржилися на те, що вони не мали змоги бачитися з членами своїх родин.

Справа стосувалася подій, що мали місце до збройного конфлікту Грузії та росії 2008-го року й, зокрема, арештів пана Мамасахлісі та пана Нанави у 2001 та 2003 роках відповідно, а також стверджуваного жорстокого поводження з ними, засудження та тривалого утримання під вартою, фактично, абхазькою владою. Перший заявник, Леван Мамасахлісі, є громадянином Грузії, народився у 1980 році в Гаграх, Автономна Республіка Абхазія, Грузія, і проживає в Тбілісі. Другий заявник, Дінара Мамасахлісі, його бабуся, була громадянкою Грузії, народилася в 1938 році в районі Хобі, Грузія; у 2011 році вона померла. Третій заявник, Грігол Нанава, був громадянином Грузії, народився в 1922 році та помер у 2006 році. Пан Мамасахлісі та пан Нанава були заарештовані де-факто силами безпеки Абхазії у серпні 2001 року та червні 2003 року відповідно. Коли їх затримали, пан Мамасахлісі перебував у лікарні внаслідок отримання ним серйозних поранень у квартирі своєї матері в Абхазії, Грузія, коли саморобна граната вибухнула в його руках, відірвавши йому праву руку та три пальці лівої руки й поранивши грудну клітку, живіт і обидва ока; 81-річний пан Нанава перетинав кордон між Абхазією та частиною Грузії. Абхазькі суди де-факто визнали їх винними: пана Мамасахлісі у державній зраді (серед іншого), а пана Нанаву — у тероризмі, і призначили покарання у виді дванадцяти та шести років позбавлення волі відповідно. Зрештою вони були помилувані де-факто президентом Абхазії через гуманітарні міркування і звільнені в лютому 2007 року та травні 2005 року відповідно. Дінара Мамасахлісі була бабусею Левана Мамасахлісі. Він був її єдиним родичем, і вони обидва стверджували, що були дуже близькі один одному. Розслідування та кримінальна справа, ініційовані Генеральною прокуратурою Грузії у 2006 році, встановили, що пана Мамасахлісі було піддано насильству, приниженню та тортурам, аби змусити його визнати свою вину в державній зраді та тероризмі, вчиненому як таємним агентом Уряду Грузії. У результаті в листопаді 2006 року голова де-факто Служби безпеки Абхазії в Сухумі, його заступник і прокурор були притягнуті до кримінальної відповідальності, а в березні 2008 року Сухумський районний і міський суд (законний суд Автономної Республіки Абхазія, розташований за межами території Абхазії) визнав їх винними у тортурах і незаконному ув’язненні пана Мамасахлісі.

Правове обґрунтування: Суд виклав відповідні принципи щодо заборони жорстокого поводження, включаючи умови тримання під вартою та надання медичної допомоги у в'язницях, у численних попередніх рішеннях (див., серед багатьох інших і нещодавніх рішень, Gäfgen v. Germany [GC], № 22978/05, §§ 87-93, ЄСПЛ 2010; Muršić v. Croatia [GC], № 7334/13, § 96-101, від 20 жовтня 2016 року; та Rooman v. Belgium [GC], № 18052/11, §§ 141-148, 31 січня 2019 року).

Окрім абсолютної заборони нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, незалежно від обставин та поведінки жертви, стаття 3 вимагає від держави забезпечити, щоб усі ув'язнені утримувалися в умовах, сумісних з повагою до їхньої людської гідності, щоб спосіб їхнього тримання під вартою не завдавав їм страждань або труднощів, які перевищують неминучий рівень страждань, притаманний такому заходу, і щоб, враховуючи практичні вимоги ув'язнення, їхнє здоров'я та благополуччя були належним чином забезпечені, зокрема, шляхом надання їм необхідної медичної допомоги (див. також рішення у справі Kudła v. Poland [GC], 2000, § 94; Paladi v. Moldova [GC], 2009, § 71; та Blokhin v. Russia [GC], 2016, § 136). Суд підкреслив, що особи, які перебувають під вартою, перебувають у вразливому становищі і що органи влади зобов'язані їх захищати (див. рішення у справах Enache v. Romania, № 10662/06, § 49, від 1 квітня 2014 року; M.C. v. Poland, № 23692/09, § 88, від 3 березня 2015 року; і A.Ş. v. Turkey, №. 58271/10, § 66, 13 вересня 2016 року).

Висновки: Суд зазначає, що практично не було надано жодної медичної інформації про стан здоров’я пана Мамасахлісі під час ув’язнення. Здавалося, що влада не складала жодних медичних оглядів чи відповідних звітів, а також діагнозів і деталей призначеного лікування. В медичній карті не було жодних слідів цього, і жодному незалежному медичному персоналу не було дозволено оглянути його. Таким чином, Суд не переконався в тому, що він отримав належну медичну допомогу під час ув’язнення, і, оцінивши скаргу пана Нанави, визнав те ж саме і відносно пана Нанави. Стосовно умов утримання в ізоляторах тимчасового тримання, в яких утримувався пан Мамасахлісі, а саме Служби безпеки ІТТ та Сухумського ІТТ, висновки звіту Європейського комітету із запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (CPT) після візиту CPT до Абхазії у 2009 році, підтверджують його твердження. Відповідно, за відсутності доказів з боку будь-якого Уряду, що спростовують відповідні твердження заявника, в цьому аспекті також було порушення статті 3 Конвенції.

Стосовно його тверджень про жорстоке поводження Суд відзначає, що після низки медичних оглядів, проведених групою лікарів у період з лютого по серпень 2007 року, остаточний медичний висновок, підготовлений у 2008 році медичним закладом, що спеціалізується на реабілітації жертв катування та насильства, підтвердив наявність у пана Мамасахлісі посттравматичного стресового розладу через травму, пережиту під час ув’язнення. Лікарі встановили, що стан заявника відповідає його твердженням про систематичні фізичні та психологічні тортури. Суд визнає порушення статті 3 Конвенції в цьому аспекті, зробивши висновки з повної відсутності будь-яких доказів, що спростовують пов’язані скарги заявника.

Суд визнає, що уряд Грузії зробив усе, що було в його силах, аби забезпечити права пана Мамасахлісі та пана Нанави за Конвенцією, але зіткнувся з наполегливими відмовами де-факто абхазької влади співпрацювати та бездіяльністю російської влади щодо вжиття необхідних заходів для розгляду скарг, як тільки вони були повідомлені про них. Таким чином, Грузія не порушила статтю 3 Конвенції стосовно обох заявників. Оскільки росія здійснювала ефективний контроль над Абхазією протягом періоду, про який йдеться, завдяки своїй військовій, економічній і політичній підтримці, Суд визнає, що росія несе відповідальність за порушення статті 3 Конвенції щодо обох заявників.

Констатовані порушення: порушення заборона катування (ст. 3 Конвенції) росією та відсутність порушення цих положень Грузією. Порушення права на свободу та особисту недоторканність (пп.пп. (а) та (с) пункту 1 статті 5 Конвенції) росією та відсутність порушення цих положень Грузією. Порушення права на справедливий суд (п. 1 та пп. (с) п. 3 ст. 6 Конвенції) росією та відсутність порушення цих положень Грузією.

Ключові слова: відповідальність держави, катування, ознаки жорстокого поводження, порушення прав ув'язнених, застосування тортур