Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 березня 2023 року

у справі «MAMASAKHLISI AND OTHERS v. GEORGIA AND RUSSIA»[1]

за заявами №№ 29999/04 і 41424/04

Щодо визначення юрисдикції держави, відповідальної за незаконне ув'язнення осіб в умовах збройного конфлікту

Фабула справи: посилаючись на статті 3 Конвенції (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження), 5 (право на свободу та особисту недоторканність) та 6 (право на справедливий суд), пан Мамасахлісі та пан Нанава скаржилися, що їх незаконно заарештували та утримували під вартою, їх катували під час допитів, утримували в нелюдських і таких, що принижують гідність, умовах без належної медичної допомоги, і що вони не мали справедливого суду. Вони також скаржилися на порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту) і порушення статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції (право на оскарження в кримінальних справах) внаслідок неможливості перегляду їхнього засудження та покарання судом вищої інстанції. Посилаючись на статтю 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), усі троє заявників скаржилися на те, що вони не мали змоги бачитися з членами своїх родин.

Справа стосувалася подій, що мали місце до збройного конфлікту Грузії та росії 2008-го року й, зокрема, арештів пана Мамасахлісі та пана Нанави у 2001 та 2003 роках відповідно, а також стверджуваного жорстокого поводження з ними, засудження та тривалого утримання під вартою, фактично, абхазькою владою. Перший заявник, Леван Мамасахлісі, є громадянином Грузії, народився у 1980 році в Гаграх, Автономна Республіка Абхазія, Грузія, і проживає в Тбілісі. Другий заявник, Дінара Мамасахлісі, його бабуся, була громадянкою Грузії, народилася в 1938 році в районі Хобі, Грузія; у 2011 році вона померла. Третій заявник, Грігол Нанава, був громадянином Грузії, народився в 1922 році та помер у 2006 році. Пан Мамасахлісі та пан Нанава були заарештовані де-факто силами безпеки Абхазії у серпні 2001 року та червні 2003 року відповідно. Коли їх затримали, пан Мамасахлісі перебував у лікарні внаслідок отримання ним серйозних поранень у квартирі своєї матері в Абхазії, Грузія, коли саморобна граната вибухнула в його руках, відірвавши йому праву руку та три пальці лівої руки й поранивши грудну клітку, живіт і обидва ока; 81-річний пан Нанава перетинав кордон між Абхазією та частиною Грузії. Абхазькі суди де-факто визнали їх винними: пана Мамасахлісі у державній зраді (серед іншого), а пана Нанаву — у тероризмі, і призначили покарання у виді дванадцяти та шести років позбавлення волі відповідно. Зрештою вони були помилувані де-факто президентом Абхазії через гуманітарні міркування і звільнені в лютому 2007 року та травні 2005 року відповідно. Дінара Мамасахлісі була бабусею Левана Мамасахлісі. Він був її єдиним родичем, і вони обидва стверджували, що були дуже близькі один одному. Розслідування та кримінальна справа, ініційовані Генеральною прокуратурою Грузії у 2006 році, встановили, що пана Мамасахлісі було піддано насильству, приниженню та тортурам, аби змусити його визнати свою вину в державній зраді та тероризмі, вчиненому як таємним агентом Уряду Грузії. У результаті в листопаді 2006 року голова де-факто Служби безпеки Абхазії в Сухумі, його заступник і прокурор були притягнуті до кримінальної відповідальності, а в березні 2008 року Сухумський районний і міський суд (законний суд Автономної Республіки Абхазія, розташований за межами території Абхазії) визнав їх винними у тортурах і незаконному ув’язненні пана Мамасахлісі.

Правове обґрунтування: Суд встановив, що він має юрисдикцію для розгляду справи, оскільки факти, що призвели до ймовірних порушень Конвенції, мали місце до 16 вересня 2022 року, дати, коли росія перестала бути Стороною Конвенції.

Висновки: визначаючи, чи підпадають заявники під юрисдикцію Грузії та росії, або однієї з них у розумінні статті 1 Конвенції, Суднагадує, що це є питання факту, чи здійснювала Договірна Держава ефективний контроль над територією. Хоча Грузія не мала ефективного контролю над діями де-факто влади в Абхазії, вона мала юрисдикцію над територією, оскільки Абхазія в силу міжнародного публічного права була визнана частиною території Грузії. Проте зобов’язання Грузії в цьому контексті обмежувалися вжиттям будь-яких заходів, які вона могла вжити. Суд встановив, що Абхазія змогла вижити лише завдяки постійній і суттєвій політичній та економічній підтримці росії, а також військовому впливу, що стримував настільки, що став на практиці вирішальним фактором. Високий рівень залежності Абхазії від підтримки росії протягом періоду, про який йдеться, дозволив Суду дійти висновку, що росія здійснювала ефективний контроль і вирішальний вплив на територію Абхазії. Таким чином, оскаржувані питання охоплюються юрисдикцією росії відповідно до статті 1 Конвенції

Констатовані порушення: порушення заборона катування (ст. 3 Конвенції) росією та відсутність порушення цих положень Грузією. Порушення права на свободу та особисту недоторканність (пп.пп. (а) та (с) пункту 1 статті 5 Конвенції) росією та відсутність порушення цих положень Грузією. Порушення права на справедливий суд (п. 1 та пп. (с) п. 3 ст. 6 Конвенції) росією та відсутність порушення цих положень Грузією.

Ключові слова: відповідальність держави, катування, ознаки жорстокого поводження