Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 травня 2023 року

у справі «IRODOTOU v. CYPRUS»

за заявою № 16783/20

Щодо надмірної тривалості приватного кримінального провадження проти особи, закритого за рішенням Генерального прокурора у зв'язку з відсутністю складу злочину (nolle prosequi)

Фабула справи: заявник скаржився, що тривалість приватного кримінального провадження, яке було завершено рішенням Генерального прокурора про закриття провадження, була несумісна з вимогою "розумного строку", викладеною в пункті 1 статті 6 Конвенції.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також те, що було поставлено на карту для заявника у спорі (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах Pélissier and Sassi v. France [GC], № 25444/94, § 67, ECHR 1999-II, та Frydlender v. France [GC], №. 30979/96, § 43, ECHR 2000-VII).

По-перше, суть справи, яка стосувалася ймовірної несплати платежів за рішенням суду, не була складною, і Уряд не стверджував, що вона була складною. По-друге, хоча перерва від 29 березня 2018 року була зумовлена клопотанням заявника, а перерви від 15 січня 2019 року та 26 березня 2019 року - за взаємною згодою сторін, загалом не було жодних значних затримок, які можна було б віднести на рахунок заявника. По-третє, що стосується відкладення розгляду справи 24 вересня 2018 року через відсутність свідка обвинувачення, Суд вважає, що ця затримка не була пов'язана з заявником і що суд першої інстанції повинен був притягнути до відповідальності сторону обвинувачення (див. рішення у справах Lamazhyk v. Russia, № 20571/04, п. 116, від 30 липня 2009 року, та Sidorenko v. Russia, №. 4459/03, § 34, від 8 березня 2007 року). Крім того, затримка, спричинена у період з 5 листопада 2015 року до 29 березня 2018 року, за власним визнанням Уряду, була пов'язана з роботою національного суду. У зв'язку з цим Суд підкреслює, що протягом цього періоду, який становив два роки, чотири місяці та шість днів, у районному суді не відбувалося жодної суттєвої діяльності, а Уряд не надав пояснень щодо цієї бездіяльності. Згодом розгляд справи було відкладено ще на три місяці та двадцять днів з 24 травня 2019 року до 13 вересня 2019 року. Уряд також не надав жодних пояснень у зв'язку з цим.

Висновки: Суд не може вважати тривалі періоди незрозумілої бездіяльності "розумними" лише з огляду на той факт, що йому не загрожувало ув'язнення. У зв'язку з цим Суд не може ігнорувати той факт, що протягом приблизно чотирьох років і семи місяців, протягом яких тривало провадження, не відбулося жодного слухання по суті справи, а також не було розглянуто попереднє заперечення заявника щодо статусу обвинуваченого. Протягом усього провадження заявник був представлений адвокатом, що призвело до судових витрат, які він не мав можливості відшкодувати внаслідок закриття справи за відсутністю складу злочину (nolle prosequi).

Так само Суд не може погодитися з аргументом Уряду про те, що заявник не зазнав значної шкоди. Хоча це правда, що злочини, у яких його обвинувачували, не були особливо тяжкими і не передбачали покарання у вигляді позбавлення волі, вони передбачали грошовий штраф у розмірі до 5 000 євро. Водночас, якби заявника було визнано винним, він також був би зобов'язаний сплатити суми, що підлягали сплаті у період з 1 вересня 2013 року до 1 січня 2015 року. Також не можна виключити, що тривале кримінальне провадження тримало його у стані невизначеності щодо остаточного вироку за висунутими проти нього обвинуваченнями. Суд повторює, що право на розгляд справи судом упродовж розумного строку з моменту відкриття судового провадження, особливо у кримінальних справах, ґрунтується на необхідності забезпечення того, щоб обвинувачені особи не залишалися занадто довго у стані невизначеності щодо результату провадження проти них. У зв'язку з цим Суд зазначає, що хоча кримінальне провадження проти заявника було закрито, закриття справи за відсутністю наслідків не можна прирівнювати до виправдувального вироку. Навпаки, у цій справі nolle prosequi забезпечило право кредитної установи, створеної після злиття, продовжувати в майбутньому кримінальне переслідування заявника за нібито несплачені внески і, таким чином, створило додаткову невизначеність щодо можливості нового кримінального провадження за тими самими обвинуваченнями. Таким чином, Суд вважає, що важливість цієї справи для заявника не можна недооцінювати, і, відповідно, відхиляє заперечення Уряду про те, що заявник не зазнав суттєвої шкоди.

У зв'язку з цим Суд вважає, що заявник не втратив свого статусу жертви порушення розумного строку. Районний суд закрив провадження не через його тривалість, а скоріше як автоматичний наслідок вказівки Генерального прокурора. Скарга заявника щодо тривалості кримінального провадження не була вирішена на національному рівні, оскільки закриття провадження не було безпосередньо пов'язане з тривалістю провадження і тому не може розглядатися ні прямо, ні опосередковано як визнання порушення пункту 1 статті 6 або як відшкодування шкоди, нібито завданої заявникові тривалістю провадження.

З огляду на вищевикладене та вивчивши всі надані йому матеріали, Суд не знайшов жодного факту чи аргументу, здатного виправдати загальну тривалість провадження на національному рівні. Беручи до уваги свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною і не відповідала вимозі "розумного строку".

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: незаконність кримінального переслідування, критерії розумності тривалості провадження, зволікання із розслідуванням, принцип розумності строків