Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 січня 2023 року

у справі «PAGERIE v. France»

за заявою № 24203/16

Щодо процесуальних гарантій при застосуванні комендантської години до особи під в умовах введення надзвичайного стану

Фабула справи: заявник, посилаючись на статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), 9 (свобода думки, совісті і релігії) та 14 Конвенції (заборона дискримінації) та на статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції (свобода пересування), він стверджував, що накази про введення комендантської години не мали достатньо передбачуваної правової основи та були непропорційними.

Скарга стосувалася наказу про введення комендантської години для заявника в муніципалітеті Анже, виданого міністром внутрішніх справ, який діяв відповідно до надзвичайного стану, оголошеного після хвилі терористичних атак, скоєних у Франції в листопаді 2015 року. Протягом понад 13 місяців заявнику були встановлені суворі вимоги, серед іншого, з’являтися до відділку поліції тричі на день і залишатися вдома з 20:00 та 6:00.

Правове обґрунтування: на початку Суд зазначає, що повинен взяти до уваги особливий контекст справи, а саме хвилю терористичних атак, скоєних у Франції з 2015 року. Беручи до уваги умови комендантської години, застосованої до заявника, яка забороняла йому залишати Анже та вимагала від нього залишатися вдома з 20:00 до 6:00 і з’являтися до відділку поліції тричі на день, та її загальну тривалість, ЄСПЛ дійшов висновку, що це становило втручання у його свободу пересування.

Далі ЄСПЛ зауважив, що наказ про введення комендантської години повинен був підтверджуватися «суттєвими підставами», щоб можна було вважати, що певна поведінка становить загрозу; це не могло бути зроблено лише на основі простої підозри. Він зазначив, що ще вищий поріг, тобто «особливо серйозна» загроза, повинен бути досягнутий, якщо наказ мав діяти понад 12 місяців. ЄСПЛ також указав, що «національна безпека», «громадська безпека» та підтримка «громадського порядку» були саме одними із законних цілей, які можуть виправдати втручання в права, гарантовані статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції. Було б нереалістично вимагати від національних законодавців викласти вичерпний перелік форм поведінки, які можуть виправдати здійснення адміністративними органами своїх повноважень із забезпечення громадського порядку. Низка державних органів стверджувала, що закон має йти в ногу з мінливими обставинами і в будь-якому разі не може передбачити будь-який випадок, тому багато законів були сформульовані в термінах, які більшою чи меншою мірою були розпливчастими, а тлумачення та застосування яких були питаннями практики. Хай там що, ЄСПЛ зауважив, що за будь-яких обставин неприпустимо, щоб таке спеціальне законодавство суперечило верховенству права, і вирішив, що тому йому необхідно провести ретельний перегляд гарантій проти свавілля, які діють згідно з французьким законодавством, щоб визначити, чи ефективно вони регулюють та обмежують дискреційні повноваження, надані адміністративним органам.

Висновки: що стосується наявності гарантій проти свавілля, Суд зазначає, по-перше, що дія надзвичайного стану суворо регулюється національним законодавством, оскільки законодавство потрібне для його періодичного продовження за порадою Державної ради і його впровадження підлягало парламентському контролю. По-друге, Суд зауважує, що режим комендантської години був чітко визначений у національному законодавстві. По-третє, він зауважив, що накази про введення комендантської години можна було оскаржити в судовому порядку шляхом подання клопотання про тимчасовий засіб захисту на підставі втручання в основоположні свободи (référé-liberté), що, на думку Суду, надає ефективний засіб правового захисту, оскільки суддя, який розглядає таку заяву, мав би ретельно перевірити як законність, так і пропорційність наказу про введення комендантської години. Тож Суд встановив, що положення, про які йдеться, у тлумаченні національних судів достатньо чітко встановлюють обсяг і спосіб здійснення дискреційних повноважень міністра внутрішніх справ та передбачають відповідні гарантії проти зловживань і свавілля. Суд дійшов висновку, що це забезпечило передбачувану правову основу.

Суд зазначає, що всі адміністративні рішення, ухвалені щодо заявника, були піддані ретельній перевірці судами. Заявнику завжди надавалася правова допомога та можливість подати свою справу до національних судів, які ретельно перевіряли підстави комендантської години щоразу, коли її продовжували. Стосовно довіри до розвідувальних звітів Суд встановив, що було запроваджено достатні гарантії, оскільки заявник був повідомлений про звіти та мав можливості відповісти, тобто він був фактично поінформований про підстави для наказу про введення комендантської години та мав змогу звернутися за роз’ясненнями. Значна частина цієї підстави залишилася незапереченою заявником, який пропустив кілька слухань і ніколи не звертався до національних судів із проханням активізувати їхні повноваження щодо проведення розслідування. Національні суди визнали звіти достатньо точними та детальними щодо фактів. Відповідно, Суд дійшов висновку, що за обставин справи заявнику були надані належні процесуальні гарантії. Пам’ятаючи про нагальну необхідність запобігання тероризму та враховуючи поведінку заявника, надані йому процесуальні гарантії та періодичний перегляд необхідності комендантської години, Суд дійшов висновку, що комендантська година не була непропорційною. Отже, не було порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

Констатовані порушення: відсутнє порушення свободи пересування (ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції).

Ключові слова: домашній арешт, право на свободу пересування, підстави обмеження свобод людини