Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 грудня 2022 року

у справі «ORHAN v. Türkiye»

за заявою № 38358/22

Щодо визначення строку подання індивідуальної заяви до ЄСПЛ

Фабула справи: строк подання індивідуальних заяв, передбачений пунктом 1 статті 35 Конвенції, який раніше становив шість місяців, статтею 4 Протоколу № 15 скорочено до чотирьох місяців. Відповідно до пункту 3 статті 8 цього Протоколу новий строк набрав чинності 1 лютого 2022 року. Згідно із цим положенням новий строк не застосовується до заяв, щодо яких остаточне рішення в розумінні пункту 1 статті 35 Конвенції «було ухвалено» до дати набрання ним чинності.

18 липня 2022 року заявник, якого було засуджено до довічного позбавлення волі, звернувся до Суду із декількома заявами за статтями 5, 6, 13 та 14 Конвенції. В межах вичерпання національних засобів правового захисту остаточне рішення ухвалив Конституційний суд 19 січня 2022 року, тобто до дати набрання чинності строком, установленим Протоколом № 15 до Конвенції. Однак це рішення було вручено заявникові після цієї дати – 25 лютого 2022 року.

Суд розпочав свій розгляд із визначення того, який саме строк подання індивідуальної заяви – попередній шестимісячний або новий чотирьохмісячний – застосовується.

Правове обґрунтування: питання щодо визначення застосовного строку в цій справі виникло через те, що згідно з усталеною практикою Суду відлік строку для подачі індивідуальної заяви починається не з дати, коли було ухвалено рішення про вичерпання національних засобів правового захисту, а з дати його вручення (якщо це передбачено національним законодавством) або остаточного доопрацювання (Papachelas v. Greece [GC]). Це було так, навіть незважаючи на те, що англомовна версія пункту 1 статті 35 Конвенції, як і пункту 3 статті 8 Протоколу № 15 до Конвенції, зазначали дату «ухвалення» рішення як відправну точку відліку відповідного періоду. У зв’язку із цим Суд пояснює, що практика, якої дотримувалися щодо точки відліку строку для подачі індивідуальної заяви, не стосується порушеного в цій справі питання, і вважав, що звичайне значення слів повинне мати пріоритет при визначенні застосовного строку з таких причин.

По-перше, визначення застосовного строку — чотири або шість місяців — явно не пов’язувалося з визначенням дати початку цього відліку.

По-друге, пункт 1 статті 35 Конвенції і пункт 3 статті 8 Протоколу № 15 до Конвенції переслідували різні цілі: перша містила загальні процесуальні та юрисдикційні правила, а друга встановлювала перехідний період після набрання чинності Протоколом № 15 до Конвенції. По-третє, визначаючи точку відліку періоду для подачі індивідуальної заяви, Суд керувався необхідністю збереження ефективності права на індивідуальне звернення у спосіб, сумісний з об’єктом і метою Конвенції. Строк для подачі індивідуальних заяв запроваджений не лише для забезпечення правової визначеності, але й для того, аби дати потенційному заявнику час, щоб обміркувати, чи варто подавати заяву, і, якщо так, ухвалити рішення щодо конкретних скарг і аргументів, які необхідно висунути (Worm v. Austria). Крім того, період оскарження може розпочатися лише з дати, коли скаржник зможе діяти ефективно. В іншому випадку органи влади можуть суттєво скоротити доступний для подачі індивідуальної заяви час або навіть позбавити заявника можливості подати належну заяву до Суду, затягуючи вручення своїх рішень. Ці міркування переважили на користь обрання відправною точкою дати вручення або дати, коли заявник мав фактичну можливість ознайомитися із змістом остаточного рішення (дата завершення). Крім того, такий підхід узгоджувався з прецедентною практикою Суду щодо доступу до суду для цілей статті 6 Конвенції (Miragall Escolano and Others v. Spain). Однак коли справа дійшла до визначення застосовного строку відповідно до пункту 3 статті 8 Протоколу № 15 до Конвенції, жодних міркувань, які б вимагали від Суду відступити від звичайного значення цих слів, не виникло.

По-четверте, застосування строку, чинного на момент вручення остаточного національного рішення, а не строку, що діяв на момент його ухвалення, суперечило б згаданим вище цілям і мало б несприятливі наслідки для заявника в цій справі, який мав право розраховувати в разі потреби після отримання відповідної консультації, що матиме шість місяців для подачі індивідуальної заяви з дати вручення рішення Конституційного суду. По-п’яте, застосування строку, чинного на дату ухвалення остаточного національного рішення, відповідало меті пункту 3 статті 8 Протоколу № 15 до Конвенції, яка полягала в запобіганні ретроспективного застосування нового чотирьохмісячного строку, тобто до заяв, щодо яких остаточне національне рішення ухвалено в період, коли цей строк не набув чинності.

Зрештою Суд чітко вказує на відсутність невідповідності між, з одного боку, урахуванням строку, чинного на дату ухвалення остаточного національного рішення, як це прямо передбачено Протоколом № 15 до Конвенції, та, з іншого боку визначенням датою початку відповідного строку – попереднього чи нового – дати вручення або завершення ухвалення рішення з урахуванням об’єкта й мети Конвенції відповідно до усталеної практики Суду.

Висновки: у цій справі Суд розглянув ситуацію, у якій остаточне рішення на національному рівні було ухвалено до дати набрання чинності новим строком, установленим Протоколом № 15 до Конвенції (1 лютого 2022 року), але врученим після цієї дати. У зв’язку із цим Суд роз’яснив, що застосовний строк для подачі заяви – попередній шестимісячний або новий чотирьохмісячний – має визначатися шляхом посилання на дату ухвалення остаточного національного рішення, а не на дату його вручення відповідній особі. Інакше кажучи, той факт, що остання дата настала після набрання чинності нового строку, не впливає на визначення застосовного строку.

Як загальне зауваження Суд вказує, що шестимісячний строк має застосовуватися до заяв, щодо яких остаточне національне рішення в розумінні пункту 1 статті 35 Конвенції було ухвалено до 1 лютого 2022 року, незалежно від дати його вручення відповідній особі, тобто навіть якщо це відбулося після 31 січня 2022 року. Новий чотирьохмісячний строк варто застосовувати до індивідуальних заяв, стосовно яких національне остаточне рішення ухвалено після 31 січня 2022 року.

Констатовані порушення: заява визнана неприйнятною.

Ключові слова: критерії прийнятності заяви, порядок звернення до ЄСПЛ, правила обчислення строку звернення до ЄСПЛ