Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 травня 2023 року

у справі «CASE OF CHKHARTISHVILI v. GEORGIA»

за заявою № 31349/20

Щодо неналежного обґрунтування пропорційності покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного активісту після арешту під час мирної демонстрації та засудження за адміністративні правопорушення

Фабула справи: заявник скаржився на те, що його арешт під час демонстрації та призначення покарання у вигляді позбавлення волі за вчинення адміністративного правопорушення становило втручання у його право на свободу вираження поглядів та свободу зібрань, що є порушенням статей 10 та 11 Конвенції.

Заявника було заарештовано за його стверджувану відмову виконувати накази поліції та порушення громадського порядку під час участі у маніфестації 29 листопада 2019 року. Того ж дня Тбіліський міський суд визнав його винним у непокорі законному розпорядженню правоохоронців (адміністративне правопорушення, передбачене статтею 173 Кодексу про адміністративні правопорушення) та засудив до восьми діб адміністративного арешту. Згідно з матеріалами справи, заявникові не дозволили побачитися зі своїм захисником до слухання справи. Більше того, його було видалено із зали суду за нібито неповагу до суду. Апеляційна скарга заявника була відхилена як неприйнятна Тбіліським апеляційним судом, при цьому суд дійшов висновку, що заявник не обґрунтував свої аргументи.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що свобода розсуду Договірних держав щодо покарання за незаконну поведінку, пов'язану з вираженням поглядів або об'єднанням, хоча і є широкою, але не безмежною, і він повинен з особливою ретельністю розглядати випадки, коли санкції, накладені національними органами влади за ненасильницьку поведінку, передбачають тюремне ув'язнення (див. рішення у справі Taranenko v. Russia, № 19554/05, § 87, від 15 травня 2014 року). Це пов'язано з тим, що накладення санкції, якою б м'якою вона не була, на особу, яка висловлює свою думку, може мати небажаний стримуючий вплив на публічні виступи (див., mutatis mutandis, Makarashvili and Others, згадане вище, § 103, з подальшими посиланнями; див. також Bumbeș, згадане вище, § 101).

Суд вважає, що втручання, про яке йдеться, було результатом арешту заявника під час демонстрації та його подальшого визнання винним в адміністративних правопорушеннях, що призвело до покарання у вигляді восьми діб арешту. Втручання, про яке йдеться, було "передбачено законом", оскільки воно ґрунтувалося на статті 173 КУпАП. Суд також визнає, що в обставинах цієї справи втручання переслідувало законну мету запобігання безладу та захисту прав інших осіб. Таким чином, завдання Суду полягає у визначенні того, чи втручання у право заявника на свободу зібрань, розглянуте у світлі права на свободу вираження поглядів, відповідало "нагальній суспільній потребі" та було "пропорційним переслідуваній легітимній меті". Насамперед, щодо загального контексту демонстрації 29 листопада 2019 року Суд зазначає, що вона була частиною низки протестів проти неспроможності Парламенту схвалити виборчу реформу, як це було заплановано раніше. Беручи участь у демонстрації, про яку йдеться, заявник хотів висловити своє несхвалення того, що він вважав нездатністю влади посилити демократичний процес у країні. Це було питанням суспільного інтересу і сприяло дискусії, що точилася в суспільстві. Відповідно, були б потрібні дуже вагомі причини, щоб виправдати обмеження на висловлення заявником своїх поглядів під час демонстрації.

У цьому контексті Суд підкреслює той факт, що заявник мав можливість висловити свій протест без будь-яких перешкод, навіть якщо він, очевидно, заблокував при цьому дорогу, аж до того моменту, коли він кинув квасолю в поліцейських, сказавши їм, що це була "каша для рабів". Його поведінка, як видається, мала на увазі, що співробітники поліції були "рабами". У зв'язку з цим Суд повторює, що державні службовці, які діють в офіційній якості, підпадають під ширші межі прийнятної критики, ніж звичайні громадяни, і певний ступінь непоміркованості може входити в ці межі.

У цьому контексті Суд бере до уваги той факт, що, крім його поведінки щодо працівників поліції, рішення національних судів також стосувалися непокори заявника наказу відійти з дороги на місці проведення демонстрації. Однак, беручи до уваги, що поліція заарештувала заявника лише після його оскаржуваної поведінки, яка, як видається, була в основі національного провадження проти нього, Суд вважає, що покарання у вигляді восьми діб адміністративного арешту головним чином стосувалося експресивної поведінки, спрямованої проти працівників міліції, яка - незважаючи на спричинені ним порушення - підпадає під дію статті 10 Конвенції.

Висновки: у цьому контексті Суд не може оминути увагою той факт, що основною причиною участі заявника у демонстрації був протест проти неспроможності парламенту ухвалити важливі законодавчі реформи. Його дії не були насильницькими, не спричинили жодних тілесних ушкоджень працівникам поліції і навряд чи могли бути спрямовані на заподіяння їм фізичної шкоди. Крім того, поведінка, про яку йдеться, не призвела до ескалації обставин на місці. Крім того, сама демонстрація була мирною, в ній брала участь велика кількість людей. Своєю оскаржуваною поведінкою заявник - політик - начебто висловлював свою думку про те, що працівники поліції підтримували правлячу партію, яка стояла біля витоків невдалої реформи. Хоча аргументація Суду не повинна сприйматися як схвалення способу, в який заявник висловлював свої погляди, слід нагадати, що стаття 10 захищає не тільки зміст висловлених ідей та інформації, а й форму, в якій вони передаються.

Відповідно, навіть якщо поведінка заявника могла б виправдати втручання органів влади, вони повинні були мати на увазі, що покарання у вигляді позбавлення волі у цій справі застосовувалося в контексті здійснення основоположної свободи, що вимагало особливо ретельного підходу. На противагу цьому, жоден з елементів, визначених вище, не був врахований національними судами при обґрунтуванні свого рішення про застосування покарання у вигляді позбавлення волі. Крім того, Суд не вважає, що підстави, наведені у рішенні суду першої інстанції - "особа" заявника та "серйозність" інкримінованої йому поведінки - були достатніми, без подальшого уточнення, для того, щоб зробити санкцію у вигляді восьми діб адміністративного арешту пропорційною. Зокрема, хоча посилання на "особу" заявника могло стосуватися його історії притягнення до адміністративної відповідальності та відповідного аргументу, наведеного в суді першої інстанції, не схоже, що були дотримані умови, передбачені законом для врахування таких міркувань як обтяжуючих обставин, оскільки застосовні правові норми не дозволяли брати до уваги попередні адміністративні стягнення, які були накладені більше одного року тому. Відповідно, цей елемент сам по собі, без належного обґрунтування, не був достатнім для виправдання призначення покарання у вигляді позбавлення волі за ненасильницьку, навіть якщо і деструктивну поведінку заявника. Що стосується "серйозності" поведінки заявника, то вона, як видається, стосується необхідності покарання в цілому, а не пропорційності обраного заходу, і тому не може вважатися достатньою для виправдання призначення покарання у вигляді позбавлення волі, навіть якщо воно є коротким, у контексті здійснення заявником своїх прав на свободу вираження поглядів та свободу зібрань.

З огляду на вищевикладене, Суд доходить висновку, що національні суди не навели достатніх підстав для обґрунтування пропорційності втручання у цій справі.

Констатовані порушення: свобода зібрань та об'єднання у поєднанні з свобою вираження поглядів (ст. 11 Конвенції у світлі ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу зібрань, право на свободу вираження поглядів, межі критики публічної особи, суворість покарання, порушення основоположних свобод людини