Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 січня 2023 року

у справі «VALVERDE DIGON v. SPAIN»

за заявою № 22386/19

Щодо відмова національних органів влади надати особу пенсію у зв’язку з втратою годувальника з підстави непередбачуваного застосування нових критеріїв, яким особа не могла відповідати

Фабула справи: заявниця скаржилась на відмову органів влади надати їй пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Так, вона скаржилася за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що органи влади не врахували об’єктивну неможливість виконання нею вимоги офіційної реєстрації, яка не застосовувалася до її випадку до ухвалення Конституційним судом рішення у 2014 році. Крім того, вона заявляла, що оскаржувана відмова становила дискримінацію відповідно до статті 14 Конвенції в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції стосовно одного з подружжя, другий з якого помер до ухвалення Конституційним судом рішення або більше ніж за два роки після його ухвалення.

Заявниця звернулася до органів влади з проханням про призначення їй пенсії у зв’язку з втратою годувальника невдовзі після смерті її партнера, з яким мала доньку, і хоча вони не були одруженими, вони разом проживали понад вісім років у регіоні Каталонія. За три дні до смерті партнера вони офіційно зареєстрували цивільне партнерство. Адміністративні органи відхилили заяву заявниці на тій підставі, що вона не виконала вимоги щодо реєстрації свого цивільного партнерства з померлим принаймні за два роки до його смерті, що було новою вимогою, запровадженою рішенням Конституційного суду за три місяці до смерті її партнера. Ця зміна була викликана бажанням уніфікувати правовий режим, застосовний у всіх регіонах Іспанії (вимога офіційної реєстрації в деяких регіонах уже була застосовною). Звернення заявниці до національних судів також були відхилені з подібних міркувань, адже вона подала заяву про призначення пенсії після того, як рішення Конституційного суду набрало законної сили, через що не мала права на отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок відсутності офіційно зареєстрованого раніше партнерства.

Правове обґрунтування: Суд дійшов висновку, що в цій конкретній справі заявниця могла мати «законні очікування», що вона матиме право на отримання пенсії у зв’язку із втратою годувальника. Адже заявниця мала право на отримання пенсії у зв’язку із втратою годувальника до конституційної зміни у квітні 2014 року. Відмову в призначенні заявниці пенсії у зв’язку із втратою годувальника варто розглядати як втручання в її право на мирне володіння своїм майном. Згідно з другим абзацом статті 1 Першого протоколу до Конвенції будь-яке таке втручання має бути виправдане принципами законності, загального інтересу та пропорційності, які містяться в статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див., до прикладу, Khoniakina v. Georgia, no. 17767/08, §§ 72, 19 червня 2012 року). Суд також вважає, що оскаржуване втручання переслідувало загальну мету усунути раніше наявну різницю у ставленні за ознакою місця проживання. Тому ключове питання в цій справі полягало в пропорційності такого втручання. Хоча оскаржуваний захід був достатньо передбачуваним з якісної точки зору, тобто його формулювання було зроблено з достатньою точністю, він був несподіваним у контексті цієї справи. І навіть більше, органи влади не вжили потрібних заходів для уникнення того, аби особи, які до 10 квітня 2014 року відповідали необхідним вимогам, непередбачувано не втратили права на пенсію.

Незважаючи на те, що скасування попередньої різниці у ставленні є вагомою причиною загального інтересу, Суд, однак має зауважити, що зазначений загальний принцип автоматично не міг переважати в ситуації, у якій відповідна особа повинна нести надмірний тягар унаслідок заходу, що позбавляє її законних очікувань.

Вимога офіційного оформлення партнерства принаймні за два роки до смерті одного з партнерів для того, щоб інший партнер мав право на пенсію у зв’язку із втратою годувальника, насправді є додатковою гарантією, яка дає змогу державним органам запобігати шахрайству та забезпечувати цільове призначення пенсій у зв’язку із втратою годувальника, а саме для захисту вразливого члена стабільної пари, який був економічно залежним від померлої особи. Суд вже зазначав, що до рішення Конституційного суду заявниця та її партнер безперервно проживали разом понад вісім років, у них була спільна дитина і з огляду на їхнє економічне становище заявниця мала законну основу припускати, що в разі смерті свого партнера вона матиме право на пенсію у зв’язку із втратою годувальника. Не стверджувалося, що факт офіційного оформлення стосунків заявницею та її партнером лише за три дні до його смерті, міг вважатися ознакою шахрайства. Три місяці, які знадобилися заявниці та її партнеру для виконання нової вимоги законодавства, не можна вважати необґрунтованими.

Висновки: аргумент Уряду про те, що заявниця та її партнер завжди могли вільно укладати шлюб, не стосується справи, оскільки закон, беззаперечно, передбачав виплату пенсій у зв’язку із втратою годувальника для цивільних партнерів і заявниця могла законно покладатися на цей правовий режим. Тож відповідний тест полягає в тому, чи було застосування формальної вимоги про те, що реєстрація партнерства повинна передувати даті смерті партнера на два роки без надання при цьому дворічного перехідного періоду, щоб зацікавлені особи могли виконати її, виправданим вагомими причинами загального інтересу та чи накладало воно надмірний тягар на заявницю. Щодо першого етапу вказаного тесту Суд вважає прикметним те, що в цій справі відсутність будь-якого перехідного періоду для неодружених пар, необхідного для вжиття ними відповідних заходів через майбутню зміну їхнього права на отримання потенційної пенсії у зв’язку із втратою годувальника, не була пом’якшена жодними позитивними заходами з боку законодавця. Що стосується другого етапу тесту, то відсутність будь-якого перехідного періоду, упродовж якого можна було б виконати нові встановлені вимоги, призвела до того, що на практиці заявниця була позбавлена раз і назавжди можливості отримати пенсію у зв’язку із втратою годувальника, яку вона законно очікувала отримати. Заявниця не мала можливості виконати нову вимогу, оскільки вона не була їй відома заздалегідь. Вимога офіційного оформлення партнерства принаймні за два роки до смерті одного з партнерів у справі заявниці виявилася нездійсненною.

У світлі зазначених міркувань Суд вважає, що спірний захід, хоч і був спрямований на усунення попередньої різниці у ставленні, яку мав вирішити законодавець, не забезпечив дотримання справедливого балансу між інтересами, які були поставлені на карту. Суд вважає, що заявниця не повинна була «робити неможливе», аби мати право на отримання пенсії у зв’язку із втратою годувальника або взагалі бути позбавленою можливості її отримати. Хоча Договірні Держави користуються широкою свободою розсуду у виборі заходів, що регулюють пенсійне забезпечення, і у виправленні раніше неоднакового ставлення в таких питаннях, важливо зазначити, що жодної особливої нагальності, яка б виправдовувала відмову передбачити перехідний режим з урахуванням наявних законних очікувань, у цій справі, здається, не було. Тому в іншому легітимна мета оскаржуваних заходів не може, на думку Суду, виправдовувати відсутність перехідних заходів, що відповідають конкретній ситуації у випадках, таких як у заявниці, що мала наслідком позбавлення заявниці законного очікування отримання нею пенсії у зв’язку із втратою годувальника. Таке суттєве втручання в права заявниці є непропорційним і несумісним із збереженням справедливого балансу між зацікавленими інтересами.

Констатовані порушення: захист права власності (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: захист соціальних прав, право на пенсійні виплати, правовий режим цивільного партнерства