Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 січня 2023 року

у справі «OVCHARENKO AND KOLOS v. UKRAINE»[1]

за заявами №№ 27276/15 і 33692/15

Щодо звільнення суддів Конституційного Суду за участь в ухваленні дискусійного рішення за відсутності чіткого тлумачення інкримінованого їм «порушення присяги»

Фабула справи: заявники скаржились на їхнє звільнення з посад суддів Конституційного Суду України з порушенням статей 6, 8 та 18 Конвенції.

Наприкінці лютого 2014 року масові протести (відомі як Українська Революція Гідності) завершилися усуненням з посади четвертого президента України В. Януковича. Це призвело до низки змін у політичній системі України, включно з формуванням нового тимчасового уряду, відновленням попередньої редакції Конституції та позачерговими президентськими виборами. Водночас постановою Парламенту заявники були звільнені з посад суддів Конституційного Суду України (далі – КСУ) за «порушення присяги» у зв’язку з участю в ухваленні КСУ Рішення у 2010 році. Це Рішення мало наслідком суттєве збільшення повноважень тодішнього президента України В. Януковича. Заявники безуспішно оскаржували своє звільнення в національних судах. Верховний Суд України, зокрема, вирішив, що оскаржуваним Рішенням 2010 року КСУ вніс зміни до Конституції України, тоді як такі повноваження були надані Парламенту; таким чином КСУ порушив фундаментальні принципи демократії, поділу влади та легітимність чинних інститутів державної влади.

Правове обґрунтування: як зауважила Венеціанська комісія (Висновок 967/2019), судді КСУ повинні відповідати за свої судові висновки у виняткових випадках крайнього (надзвичайного) відхилення від принципів і стандартів верховенства права та конституційності. Порівняльно-правовий аналіз свідчить про наявність чіткої тенденції серед держав – членів Ради Європи щодо спільного розуміння того, що підстави для застосування санкцій / покарання до суддів конституційних судів мають бути особливо суворими та вузькими.

Висновки: звільнення заявників становило втручання в їхнє право на повагу до приватного життя. Таке втручання не було законним. Максимальна обережність і детальні причини були вкрай важливими для звільнення суддів КСУ за обставин ухвалення рішення про їх звільнення Парламентом. У цій справі Рішення 2010 року, через ухвалення якого заявників звільнили, було дискусійним у конституційно-правовому вимірі. До заявників було застосовано покарання за судову думку щодо складної правової проблеми, яка також була предметом серйозних дебатів в Україні та за її межами, зокрема в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Конкретний контекст і складність вимагали особливої обережності та вагомих аргументів у разі, якщо орган, наділений повноваженнями звільняти суддів КСУ, – Парламент – вважав, що голосування заявників під час ухвалення Рішення із цих питань становило «порушення присяги». Цілком природно, що прецедентне право може бути обмеженим / рідкісним, особливо в новій демократії, як в Україні, щодо питання, що саме є «порушенням присяги» суддею КСУ. Утім, вимоги правової визначеності слід розглядати як такі, що вимагають особливо суворої юридичної аргументації з урахуванням усього застосовного законодавства та його основоположних принципів при застосуванні такого поняття, як «порушення присяги», – не перевіреного щодо суддів КСУ до оскаржуваних подій. Недостатню ясність закону про звільнення таких суддів, а також його застосування Парламентом і судами без детального юридичного обґрунтування, зокрема складових елементів «порушення присяги» відповідно до застосовного законодавства, було важко узгодити із самою метою, переслідуваною покараннями за порушення присяги, – підтримання довіри до верховенства права. Це також призвело до неприпустимої ситуації правової невизначеності, особливо коли мова йшла про перебування на посадах суддів у суді, який відіграє ключову роль у підтримці верховенства права та демократії. Урешті-решт національні органи влади використали свої дискреційні повноваження у спосіб, що скомпрометував вимогу законності для цілей статті 8 Конвенції. Хоча Суд враховує особливий контекст часу, в якому заявників було звільнено, а саме масові народні протести та насильницькі події, що призвели до надзвичайної зміни державної влади, це не виправдовує недотримання владою основних вимог Конвенції щодо законності та передбачуваності. Не було доведено, що Парламент був змушений діяти в надзвичайно терміновому порядку щодо цього конкретного питання, хоча в будь-якому разі суди, які переглядали справу, мали достатньо часу, щоб належним чином розглянути справи заявників у межах подальшого судового розгляду.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: процедура звільнення судді, правовий статус суддів КСУ, принцип правовладдя, обмежений імунітет