Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 січня 2023 року

у справі «OVCHARENKO AND KOLOS v. UKRAINE»

за заявами №№ 27276/15 і 33692/15

Щодо важливості чіткої та передбачуваної правової основи стосовно судового імунітету та суддівської відповідальності

Фабула справи: заявники скаржились на їхнє звільнення з посад суддів Конституційного Суду України з порушенням статей 6, 8 та 18 Конвенції.

Наприкінці лютого 2014 року масові протести (відомі як Українська Революція Гідності) завершилися усуненням з посади четвертого президента України В. Януковича. Це призвело до низки змін у політичній системі України, включно з формуванням нового тимчасового уряду, відновленням попередньої редакції Конституції та позачерговими президентськими виборами. Водночас постановою Парламенту заявники були звільнені з посад суддів Конституційного Суду України (далі – КСУ) за «порушення присяги» у зв’язку з участю в ухваленні КСУ Рішення у 2010 році. Це Рішення мало наслідком суттєве збільшення повноважень тодішнього президента України В. Януковича. Заявники безуспішно оскаржували своє звільнення в національних судах. Верховний Суд України, зокрема, вирішив, що оскаржуваним Рішенням 2010 року КСУ вніс зміни до Конституції України, тоді як такі повноваження були надані Парламенту; таким чином КСУ порушив фундаментальні принципи демократії, поділу влади та легітимність чинних інститутів державної влади.

Правове обґрунтування: Суд вже розглядав аспект якості закону в контексті законності покарань, застосованих в Україні до суддів за «порушення присяги», у своєму рішенні у справі Oleksandr Volkov v. Ukraine та встановив, що застосовне національне законодавство не відповідало вимогам передбачуваності й захисту від свавілля. Після цього рішення Суд не вбачив жодних законодавчих змін, які можна було б вважати такими, що сприяли значно кращій передбачуваності питання про те, яка поведінка судді згідно з українським законодавством є «порушенням присяги». Уряд також не надав жодних прикладів судової практики щодо цього.

Крім того, положення статті 126 Конституції України, що передбачають звільнення судді за «порушення присяги», були дуже загальними і, здається, надавали широкі дискреційні повноваження національним органам влади. Так було зі статтею 32 Закону про Вищу раду юстиції. Стаття 105 нового Закону про судоустрій і статус суддів (ухваленого у 2010 році) також не внесла чіткості у зміст цього поняття. Втім, ця справа відрізнялася від справи Oleksandr Volkov. По-перше, контекст цих справ був різним. По-друге, ця справа стосувалася суддів КСУ, чий статус визначався спеціальним законом, а саме Законом про Конституційний Суд України. Стаття 28 цього Закону, чинна на час подій, установлювала функціональний імунітет для суддів КСУ, констатуючи, зокрема, що вони не несуть юридичної відповідальності за результати свого голосування в цьому Суді. Імовірно, що у відповідний час ані в судовій практиці, ані в іншому авторитетному джерелі не було жодного роз’яснення, забезпечувало це положення імунітет лише від кримінальної та цивільної відповідальності чи також мало на меті захист від звільнення, обмежуючи сферу відповідальності суддів КСУ за «порушення присяги» відповідно до статті 126 Конституції України та статті 32 Закону про Вищу раду юстиції. Однак з огляду на той факт, що заявників було звільнено саме за результати їхнього голосування, зокрема за їхню судову думку, висловлену в Рішенні КСУ, питання про те, яким чином тлумачити / розуміти вищезазначене положення Закону про Конституційний суд України, має вирішальне значення. За таких обставин зазвичай вимагається досить детальний і чіткий аналіз, аби продемонструвати, що всі відповідні аргументи при застосуванні Конституції України та закону були взяті до уваги та що оскаржуване рішення ґрунтувалося на ретельному тлумаченні відповідних правових принципів. Парламент не надав такого аналізу й обґрунтування. Крім того, тоді як Вищий адміністративний суд України як суд першої інстанції у справах заявників дотримувався думки, що функціональний імунітет згідно зі статтею 28 Закону про Конституційний Суд України переважав і перешкоджав звільненню заявників з підстави «порушення присяги», Верховний Суд України скасував це рішення без детального аналізу обсягу суддівського імунітету, наданого цим Законом.

Висновки: Суд наголошує на важливості чіткої та передбачуваної правової основи стосовно судового імунітету та суддівської відповідальності для цілей забезпечення незалежності правосуддя. У більш загальному плані він вважав, що відповідальність судді за саму судову діяльність є досить чутливим питанням, яке потребує розмежування між спірним тлумаченням або застосуванням закону, з одного боку, та рішенням чи заходом, які свідчили про, до прикладу, серйозне та кричуще порушення закону, свавілля, серйозне спотворення фактів або очевидну відсутність правової основи для судового заходу, з іншого. Лише остання поведінка може становити actus reus таких правопорушень. Крім того, справи про відповідальність судді вимагали розгляду суб’єктивної сторони: добросовісну юридичну помилку слід відрізняти від недобросовісної неправомірної поведінки судді. Ураховуючи відповідні принципи, розроблені в Рекомендації CM/Rec (2010)12 Комітету міністрів Ради Європи, Суд вважає, що в таких випадках необхідно провести конкретний аналіз mens rea окремого судді для встановлення індивідуальної суб’єктивної сторони такої діяльності.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: процедура звільнення судді, правовий статус суддів КСУ, принцип правовладдя, обмежений імунітет