Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 17 січня 2023 року

у справі «COTORA c. ROUMANIE»

за заявою № 30745/18

Щодо правового статусу, незалежності та неупередженості органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження стосовно суддів

Фабула справи: заявниця, суддя та на той час голова апеляційного суду, скаржилась на незаконність дисциплінарного провадження проти неї, яке призвело до дисциплінарного стягнення у вигляді зниження заробітної плати. Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявниця стверджувала, що Верховний суд касації та правосуддя не здійснив «достатнього перегляду» для усунення недоліків у дисциплінарному провадженні, в якому Дисциплінарна колегія суддів Ради ухвалила рішення від 31 жовтня 2016 року. Вона також скаржилася на те, що Дисциплінарна колегія суддів відмовилася розглянути деякі докази, які вона намагалася надати

Правове обґрунтування: Суд повторює, що слово «трибунал», яке використовується в його рішеннях, не обов’язково слід розуміти як позначення суду класичного типу, інтегрованого в стандартну судову систему країни. Орган влади може підпадати під поняття «трибунал» у матеріальному значенні, якщо його функція полягає у вирішенні питань, що належать до його компетенції, на основі норм права, здійснюючи повну юрисдикцію, після розгляду, проведеного в установленому порядку. Крім того, доручення розгляду дисциплінарних проступків професійному дисциплінарному органу саме собою не порушувало Конвенцію.

Висновки: Суд зауважує, що на заявницю було накладено дисциплінарне стягнення після провадження в Дисциплінарній колегії суддів Ради – органі, уповноваженому розглядати питання про дисциплінарні проступки, вчинені суддями, і зобов’язаному застосовувати особливу процедуру. Суд зазначає, по-перше, що Рада, яка вирішувала справу, була органом, створеним законом, зокрема Конституцією та Законом про Національну раду суддів і прокурорів (Закон № 317/2004). Він також указує, що Рада мала повне право проводити попередні розслідування через судову інспекцію, розглядати дисциплінарні справи проти суддів й ухвалювати дисциплінарні рішення. Дисциплінарна колегія суддів Ради мала право визначати та оцінювати факти таких справ і їхні правові наслідки після перевірки доказів. Крім того, судді та прокурори, проти яких порушувалася справа, могли бути представлені колегою-суддею чи прокурором або захисником на їхній вибір чи отримати допомогу від них; вони повинні були бути заслухані й мати можливість надати письмову відповідь на звинувачення, а також мали право ознайомитися з будь-якими документами та прагнути надати докази на свій захист. Тим паче, правові положення про провадження в Дисциплінарній колегії суддів були доповнені загальними процесуальними нормами, викладеними в Цивільному процесуальному кодексі. За цих обставин Суд вирішив, що всупереч позиції, яку відстоювала заявниця, Дисциплінарна колегія суддів Ради була «судовим органом з повною юрисдикцією» для цілей статті 6 Конвенції.

Щодо того, чи була Дисциплінарна колегія суддів Ради «незалежною» та «неупередженою» в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, Суд посилається на відповідні принципи, викладені в його рішенні у справі «Денісов проти України». Суд зазначає, що члени Дисциплінарної колегії суддів Ради були обрані з лав суддів під час загальних зборів суддів і прокурорів (що власне не є порушенням принципу незалежності суддів) на шестирічний термін без права переобрання; вони були ієрархічно незалежними й підлягали звільненню з посади лише за певних обставин, чітко викладених у законі. Суд не виявив жодних факторів, які могли б свідчити про упередженість відповідних членів Ради або поставити під сумнів їхню незалежність. Він також не бачить жодних причин сумніватися в їхній об'єктивний неупередженості в цій справі.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: відповідальність суддів, процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, право на справедливий судовий розгляд