Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 17 листопада 2022 року

у справі «ILYIN AND OTHERS v. UKRAINE»

за заявою № 74852/14

Щодо обґрунтованої відмови в реєстрації релігійної громади як юридичної особи через те, що її назва може ввести в оману вірян та громадськість

Фабула справи: заявники скаржилися на те, що відмова в реєстрації їхньої релігійної громади порушує статті 9 і 11 Конвенції.

Заявники, послідовники релігійної громади Церкви об’єднання (далі – ЦО), у 2009 році безуспішно звернулися до Київської міської державної адміністрації із заявою про реєстрацію юридичної особи під назвою «Асоціація Святого Духа за об’єднання світового християнства в Оболонському районі м. Києва». Їхні скарги були відхилені. Подальшу заяву про реєстрацію під новою назвою «Релігійна громада “Церква об’єднання” в Оболонському районі м. Києва» також було відхилено, але провадження в суді першої інстанції щодо цього досі триває.

Правове обґрунтування: відмова в реєстрації громади становила «обмеження» права заявників сповідувати свою релігію. Вона ґрунтувалася на статтях 3–5, 7, 8, 12 і 15 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі – Закон) і положеннях Сімейного кодексу. За обставин цієї справи ці положення були передбачуваними та стосувалися радше суттєвих проблем із назвою та діяльністю громади, а не абстрактної невідповідності її статуту закону. У будь-якому разі ключове питання в цій справі, найімовірніше, випливало з тлумачення та застосування відповідних положень національними органами влади, що було доцільніше розглянути з позиції того, чи було «обмеження», яке мало на меті захистити громадський порядок та права інших, необхідним у демократичному суспільстві. Такий підхід був застосований у справі Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine, у якій ЄСПЛ оцінив статтю 15 Закону, що передбачала відмову в реєстрації релігійної організації, якщо її статут або діяльність суперечили закону.

Висновки: як пояснено у звіті 2007 року, вчення ЦО були сумішшю рис східних релігій з елементами християнства та протиставлялися християнським конфесіям. Виявилося, що це суперечило оригінальній назві громади, яку можна було витлумачити як опис християнської міжконфесійної організації. Базуючись на цьому, а також на певних положеннях статуту громади, національні суди встановили, що громада оголосила себе міжконфесійним об’єднанням, і вказали, що національне законодавство не допускає реєстрацію таких міжконфесійних утворень як релігійних громад. Розділ 7 Закону передбачав обмежену кількість типів релігійних організацій, які могли бути зареєстровані відповідно до Закону, але не виключав можливість заснування різних типів організацій на основі релігії (включно з міжконфесійними організаціями, які самі так називають себе) поза межами Закону, наприклад у формі громадських об’єднань або неурядових організацій. Проте заявники хотіли створити релігійну громаду на основі конкретного релігійного об’єднання – ЦО.

Утім, як зазначали національні суди, враховуючи те, як спочатку були сформульовані цілі громади та її назва, могло скластися враження, що це екуменічна християнська асоціація. Після того як громада змінила свою назву на більш вживану «ЦО» без посилань на об’єднання світового християнства, заперечення влади щодо її реєстрації більше не ґрунтувалися на підставі її нібито міжконфесійної природи. Сам факт того, що держава вимагає від релігійної організації, яка прагнула реєстрації, обрати назву, яка не вводить в оману вірян і широку громадськість та дає змогу відрізнити її від уже наявних організацій, у принципі, може розглядатися як виправдане обмеження її права на вільний вибір назви.

Згідно з національним законодавством будь-яке порушення закону в запропонованому статуті релігійної організації, включно з її назвою, може бути підставою для відмови в реєстрації. Тож занепокоєння щодо початкової назви громади, очевидно, було достатнім для відмови в реєстрації, і органи влади могли відмовити в реєстрації навіть за відсутності інших занепокоєнь щодо практики спільноти. Відповідно, незважаючи на критику інших наведених вище причин для відмови в реєстрації, Суд не зміг визнати, що відмова в цілому порушує вимоги Конвенції.

Констатовані порушення: відсутнє порушення свободи думки, совісті і релігії (ст. 10 Конвенції), протлумаченої у світлі свободи зібрань та об’єднання (ст. 11 Конвенції).

Ключові слова: правовий статус релігійної організації, право на свободу совісті, порядок реєстрації релігійної громади, право на свободу мирних зібрань