Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 вересня 2022 року

у справі «MCCANN AND HEALY v. Portugal»

за заявою № 57195/17

Щодо захисту репутації осіб у зв'язку з оприлюдненням інформації колишнім слідчим у кримінальній справі проти них про версію слідства

Фабула справи: заявники скаржилися на порушення їхніх прав за статтями 6 та 8 Конвенції через те, що колишній слідчий в ініційованій проти них кримінальній справі, в межах якої їх було виправдано, опублікував інформацію про версію слідства, згідно з якою заявники були винні в нещасному випадку, що призвів до загибелі їхньої дочки, а також інсценували її викрадення.

Заявники, зокрема, стверджували, що заяви Г. А. зашкодили їхній репутації, благу, імені та праву вважатися невинуватими, і поскаржилися, що вони не мали успіху в провадженні в національних цивільних судах. Суд вирішив розглянути цю скаргу за статтею 8 Конвенції, а саме щодо позитивних зобов’язань, що випливають із цього положення.

Правове обґрунтування: хоча основною метою статті 8 є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не просто вимагає від держави утримуватися від такого втручання: на додаток до цього негативного зобов'язання, можуть існувати і позитивні зобов'язання щодо ефективної поваги до приватного або сімейного життя. Ці зобов'язання можуть вимагати вжиття заходів, спрямованих на повагу до приватного життя навіть у відносинах між окремими особами (Söderman c. Suède [GC], no 5786/08, § 78, CEDH 2013, et Von Hannover c. Allemagne (no 2) [GC], nos 40660/08 et 60641/08, § 98, CEDH 2012).

Відповідними критеріями для збалансування права на недоторканність приватного життя та права на свободу вираження поглядів є: внесок у дискусію, що становить загальний інтерес, репутація відповідної особи, тема повідомлення, попередня поведінка відповідної особи, зміст, форма та вплив публікації, а також, у відповідних випадках, обставини справи (див. згадане вище рішення у справі Von Hannover (№ 2), §§ 108-113, згадане вище рішення у справі Axel Springer AG, §§ 89-95, та згадане вище рішення у справі Couderc et Hachette Filipacchi Associés, § 93). Якщо національні органи влади здійснили цей баланс відповідно до цих критеріїв, повинні бути серйозні підстави для того, щоб Суд замінив свій висновок висновком національних судів (див. рішення у справах "MGN Limited проти Сполученого Королівства" (MGN Limited v. the United Kingdom), № 39401/04, §§ 150 і 155, від 18 січня 2011 року, і Palomo Sánchez and Others v. Spain [GC], №№ 28955/06, 28957/06, 28959/06 і 28964/06, п. 57, ЄСПЛ, 2011).

Насамкінець, Суд нагадує, що при оцінці обґрунтованості оскаржуваного твердження слід розрізняти фактичні твердження та оціночні судження. Якщо суттєвість фактів може бути доведена, то достовірність оціночних суджень не може бути доведена. Вимога встановити істинність оціночних суджень є нездійсненною і підриває саму свободу переконань, яка є фундаментальним елементом права, гарантованого статтею 10. Однак, навіть якщо твердження є оціночним судженням, воно повинно ґрунтуватися на достатньому фактичному фундаменті, інакше воно буде надмірним (Do Carmo de Portugal e Castro Câmara c. Portugal, no 53139/11, § 31, 4 octobre 2016, et Egill Einarsson c. Islande, no 24703/15, § 40, 7 novembre 2017).

Висновки: у цій справі Суд, однак, вважає, що навіть якщо припустити, що репутації заявників було завдано шкоди, це сталося не через гіпотезу, висунуту Г. А., а в результаті підозр, висловлених проти них, які призвели до порушення проти них кримінального провадження, викликали велику увагу ЗМІ та багато суперечок. Тож детальна інформація була доведена до відома громадськості ще до надання ЗМІ матеріалів розслідування та публікації книги, про яку йдеться. Стосовно тверджень заявника про недобросовісність Г. А. Суд зазначив, що книга була опублікована через три дні після припинення провадження, що означало, що її було написано й надруковано ще в процесі ведення розслідування. Суд постановляє, що у виборі зробити книгу доступною для продажу через три дні після ухвалення рішення про припинення справи Г. А. міг би з міркувань обережності додати примітку, яка інформувала б читача про результат провадження. Однак факт відсутності будь-якої такої примітки сам по собі не може бути доказом недобросовісності з його боку. Окрім того, Суд зазначає, що документальний фільм справді містив посилання на той факт, що справа була припинена. Крім того, заявники продовжили свою медійну кампанію після публікації книги. Зокрема, вони брали участь у документальній програмі про зникнення їхньої дочки і продовжували давати інтерв’ю міжнародним ЗМІ. Тоді як Суд зрозумів, що публікація книги, безсумнівно, викликала гнів та страждання у заявників, не видається, що книга чи трансляція документального фільму мали серйозний вплив на соціальні стосунки заявників або їхні законні та постійні спроби знайти свою дочку.

Суд також уточнює, що хоча за загальним визнанням твердження, про які йде мова, ґрунтувалися на глибоких знаннях Г. А. матеріалів справи внаслідок ведення ним розслідування, не було сумніву, що їх зміст уже був відомий громадськості, з огляду на широке висвітлення справи в ЗМІ та той факт, що матеріали розслідування були оприлюднені після його закінчення. Із цієї причини Суд постановляє, що оскаржувані заяви були лише інтерпретацією Г. А. резонансної справи, яка вже широко обговорювалася. Крім того, не склалося враження, що Г. А. був мотивований особистою неприязню до заявників. Він також зазначає, що хоча Верховний суд розглядав справу як найвища національна судова інстанція, він, однак, провів детальний аналіз питання щодо дотримання балансу, який необхідно встановити між правом заявників на повагу до їхнього приватного життя та правом Г. А. на свободу вираження поглядів, оцінюючи їх у світлі критеріїв, визначених у своїй прецедентній практиці, і детально посилаючись на прецедентну практику Суду щодо дискреційних повноважень («поле розсуду»), наданих національним органам влади. У цій справі Суд не побачив вагомих підстав для заміни власною точкою зору рішення Верховного суду. Тож не можна стверджувати, що національні органи влади не виконали свого зобов’язання захищати право заявників на повагу до їхнього приватного життя у значенні статті 8 Конвенції.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: дифамаційні спори, оціночні судження, захист права на приватне життя, позитивні зобов'язання держави, таємниця слідства