Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 вересня 2022 року

у справі «Y.P. v. RUSSIA»

за заявою № 43399/13

Щодо проведення медичної процедури без попередньої інформованої згоди пацієнта

Фабула справи: заявниця скаржилася, посилаючись на статті 3 та 8 Конвенції, що піддалася нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню внаслідок стерилізації без її інформованої згоди.

Заявниця, яка була вагітною на той час, перенесла терміновий кесарів розтин у державній лікарні. Перед операцією вона підписала згоду на кесарів розтин без стерилізації. Під час операції в неї виявили розрив матки, без кровотечі. Терміново була скликана медична комісія, у складі якої був головний лікар лікарні. Обговорювали, чи робити гістеректомію (видалення матки), чи зашити розрив і залишити матку. Враховуючи вік заявниці – 28 років, лікарі вирішили зашити розрив і зберегти орган. Однак, беручи до уваги два попередні хірургічні втручання, кесарів розтин та гістерографію (відновлення матки), лікарі вирішили, що є реальний ризик розриву матки під час майбутньої вагітності, що може загрожувати життю заявниці, і тому її слід стерилізувати шляхом запломбування лівої маткової труби. Заявниця дізналася про стерилізацію лише після проведення процедури. За її словами, наступного дня після операції їй сказали, що її єдину фаллопієву трубу, що залишилася, було стерилізовано, але їй не надали жодної додаткової інформації про те, що означає ця процедура. Через два роки заявниця та її чоловік вирішили народити дитину, і оскільки завагітніти не вдавалося, вона відвідала гінеколога, який пояснив, що вона може завагітніти лише шляхом екстракорпорального запліднення, оскільки була стерилізована під час кесаревого розтину у 2008 році. Заявниця подала безуспішний цивільний позов проти лікарні, вимагаючи відшкодування моральної шкоди. Вона стверджувала, зокрема, що стерилізація не була виправдана необхідністю врятувати її життя, оскільки під час операції для нього не було безпосереднього ризику. Вона поскаржилася на порушення її права на вибір стати матір’ю. Окрім цього, заявниця стверджувала, що після стерилізації вона проконсультувалася з різними гінекологами, які підтвердили, що стан її здоров’я не свідчив про те, що їй слід уникати вагітності, і що якби вона не була стерилізована, то могла завагітніти природним шляхом, не вдаючись до екстракорпорального запліднення. Також заявниця безуспішно подала апеляцію.

Правове обґрунтування: Суд підтверджує, що хоча право на здоров’я як таке не входить до переліку прав, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї (див. Jurica v. Croatia, № 30376/13, § 84, 2 травня 2017 року, і наведені там справи), Високі Договірні Сторони мають поруч із своїми позитивними зобов’язаннями за статтею 2 Конвенції позитивне зобов’язання за статтею 8 Конвенції, по-перше, ввести правила, які зобов’язують як державні, так і приватні лікарні вживати відповідних заходів для захисту фізичної цілісності пацієнтів і, по-друге, надати жертвам медичної недбалості доступ до провадження, у якому вони можуть у відповідних випадках отримати компенсацію за шкоду (там само; див. також Trocellier v. France (dec.), № 75725/01, ЄСПЛ 2006-XIV). Це останнє процедурне зобов’язання буде виконано, якщо правова система забезпечить жертв засобом правового захисту в цивільних судах, окремо або разом із засобом правового захисту в кримінальних судах, даючи змогу встановити відповідальність лікарів й отримати певне відповідне цивільне відшкодування. Також можуть бути передбачені дисциплінарні заходи (див. Mehmet Ulusoy and Others v. Turkey, № 54969/09, § 91, 25 червня 2019 року, з подальшими посиланнями).

Крім того, Суд повторює, що у сфері медичної допомоги, навіть якщо відмова прийняти певне лікування може призвести до летального результату, застосування лікування без згоди дієздатного дорослого пацієнта завадить його праву на фізичну цілісність. Було підкреслено, що для осіб, які стикаються з ризиками для свого здоров’я, важливо мати доступ до інформації, яка дає їм змогу оцінити ці ризики. Суд постановив, зокрема, що Договірні Держави зобов’язані вжити необхідних регулятивних заходів для забезпечення того, щоб лікарі враховували передбачуваний вплив запланованої медичної процедури на фізичну цілісність їхніх пацієнтів і заздалегідь інформували пацієнтів про ці наслідки таким чином, щоб останні мали змогу давати інформовану згоду (див. Ioniță v. Romania, № 81270/12, § 84, 10 січня 2017 року, і справи, наведені в ньому).

Висновки: стерилізація може бути законно виконана на прохання зацікавленої особи, наприклад, як метод контрацепції або з терапевтичною метою, якщо медична необхідність була переконливо доведена. Проте в разі призначення такого лікування без згоди дієздатного дорослого пацієнта виникає інша ситуація. Такий перебіг процедури слід розглядати як несумісний з вимогою поваги до людської свободи та гідності, одного з фундаментальних принципів, на якому ґрунтується Конвенція. У зв’язку із цим Суд зауважив, що відповідна форма згоди, яку заявниця підписала перед кесаревим розтином, чітко виключала стерилізацію. Суд не міг погодитися з аргументом про те, що стерилізацію заявниці було проведено в межах розширення процедури кесаревого розтину, і тому можна вважати, що заявниця нібито погодилася на неї. Стерилізація не є процедурою, яку можна регулярно проводити як частину або як доповнення до кесаревого розтину чи будь-якого іншого медичного втручання, якщо пацієнтка не дала своєї прямої, вільної та інформованої згоди на цю конкретну процедуру. Єдиний виняток стосується надзвичайних ситуацій, коли медичне лікування не можна відкладати та не можливо отримати відповідну згоду. Як свідчать факти, у цій справі такої надзвичайної ситуації встановлено не було. Стерилізація не була обов’язковим елементом операції, необхідним для запобігання безпосередньому ризику для життя заявниці. Справді, ця процедура була визначена відповідними медичними працівниками як «профілактична хірургія».

У зв’язку із цим Суд повторює, що відповідно до загальновизнаних стандартів стерилізація як така не є медичним втручанням, яке рятує життя. Оскільки заявниця була дієздатною дорослою пацієнткою, її інформована згода була необхідною умовою процедури, навіть якщо припустити, що остання була необхідністю з медичної точки зору. Той факт, що лікарі вважали процедуру, про яку йде мова, необхідною, оскільки життя та здоров’я заявниці були б під серйозною загрозою в разі подальшої вагітності, не може вплинути на цю позицію. Важливо те, що така загроза не була безпосередньою, оскільки, ймовірно, вона здійснилася б лише в разі майбутньої вагітності. Цьому також можна було запобігти за допомогою альтернативних, менш нав’язливих методів. За таких обставин не можна було відмовитися від інформованої згоди заявниці на основі припущення персоналу лікарні, що заявниця діятиме безвідповідально до свого здоров’я в майбутньому.

Отже, очевидно, що стерилізація заявниці, яка серйозно вплинула на її фізичну цілісність, не була медичним втручанням, яке врятувало життя, і була проведена без її інформованої згоди.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: захист медичних прав, підстави медичного втручання, порушення права на охорону здоров'я, відповідальність медичних працівників