Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 30 січня 2023 року

у справі «JANSONS v. LATVIA»[1]

за заявою № 1434/14

Щодо незаконності дій судового виконавця, спрямованих на виселення орендаря із житла

Фабула справи: заявник у цій справі скаржився за статтею 8 Конвенції на те, що його незаконно виселили з дому. Заявник також скаржився за статтею 13 на відсутність ефективних національних засобів правового захисту своїх прав

Заявник проживав у квартирі житлового будинку на підставі договору про "користування приміщенням". Договір був укладений з тодішнім власником будинку, кілька разів продовжувався і надавав заявнику пріоритет при укладенні нового договору. Згодом майно було продано іншій приватній особі - SIA Ektornet Residential Latvia. Після продажу заявник здійснював платежі новому власнику за користування приміщенням і продовжував це робити після закінчення терміну дії договору, припускаючи, що він був де-факто продовжений. Коли він відмовився підписати короткостроковий договір оренди без права на продовження, новий власник надіслав йому листа з вимогою звільнити приміщення і перестав приймати платежі. Заявник відмовився виселятися і подав цивільний позов проти нового власника, вимагаючи визнання того факту, що договір про "користування приміщенням" був договором оренди, а отже, між ним і новим власником фактично існували орендні відносини. Новий власник за допомогою озброєних приватних охоронців примусово відчинив перші двері будинку заявника. Заявник викликав поліцію, яка прибула на місце події, але згодом поїхала, повідомивши йому, що він повинен подати свою скаргу у відділенні поліції. Коли наступного дня заявник вийшов зі своєї квартири, зокрема, для того, щоб подати заяву про кримінальне правопорушення, замок на зовнішніх дверях був змінений, і охоронці не давали йому можливості увійти до квартири протягом наступних тижнів. Незважаючи на наполегливі прохання заявника, поліція не втручалася. Згодом судовий виконавець забезпечив виконання судового рішення нового власника щодо вступу у володіння проти попереднього власника. Другі двері до квартири були примусово відкриті в присутності поліції. Заявник прибув після того, як поліція пішла, а судовий виконавець продовжував виконувати наказ, незважаючи на те, що заявник повідомив йому свою особу і той факт, що він є орендарем квартири. Заявник викликав поліцію у зв'язку з цим інцидентом, яка не втрутилася. Усе рухоме майно та речі були винесені з квартири на очах у заявника та відвезені до сховища, де він міг їх забрати.

Спроби заявника порушити кримінальне та цивільне провадження як проти нового власника, так і проти судового виконавця виявилися безуспішними. Дисциплінарне провадження, ініційоване державною поліцією щодо дій державного виконавця, завершилося відсутністю підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Правове обґрунтування: хоча Суд насамперед покликаний оцінити, чи було втручання у право на повагу до житла необхідним у демократичному суспільстві (принципи такої оцінки див. у справі Connors v. the United Kingdom, № 66746/01, §§ 81-84, від 27 травня 2004 року), також було чітко встановлено, що таке втручання порушуватиме статтю 8, якщо воно не може бути виправдане як таке, що здійснюється "відповідно до закону" (див. рішення у справі Chapman v. the United Kingdom [GC], № 27238/95, п. 78, ЄСПЛ 2001-І). Цей критерій вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певну основу в національному законодавстві, а також посилається на якість закону, про який йде мова, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавленої особи і передбачуваним щодо його наслідків (див. рішення у справі "Сливенко та інші проти Латвії" (Slivenko and Others v. Latvia) [GC], no. 48321/99, § 100, ECHR 2002-II (витяги)).

Висновки: Суд зауважує, що під час процедури вступу у володіння судовий виконавець примусово проникнув до житла заявника, змінив дверний замок і виніс речі заявника. Ці дії фактично запобігли подальшому доступу заявника до квартири. Суд не визнав правдоподібним, що судовий виконавець міг не знати про те, що заявник жив у квартирі, і про триваючий спір щодо його прав на оренду. У зв’язку із цим Суд посилається на обов’язок судового виконавця перевіряти відповідні обставини під час виконання судового наказу; переговори і згодом конфлікт між новим власником і заявником; поточне цивільне та кримінальне провадження. Крім того, заявник з’явився у квартирі під час процедури вступу у володіння, заявивши, що він є орендарем. Цей факт не змусив судового виконавця призупинити виконавчу процедуру або іншим чином переглянути ситуацію. До того ж матеріали, подані до Суду, свідчать про те, що поліція також повідомила судового виконавця про кримінальне провадження, яке тривало. Незважаючи на це, судовий виконавець узявся до примусового виконання рішення, яке означало виселення заявника, що призвело до втрати ним житла, що є найбільш крайньою формою втручання в право людини на повагу до житла. Суд зазначає, що, виселивши заявника та винісши його речі з квартири, судовий виконавець був безпосередньо залучений до спору про оренду. Крім того, він діяв в інтересах власника майна без оцінки доводів спору судом.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту з правом на на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 13 Конвенції у поєднанні зі ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: захист житлових прав, перешкоджання у користуванні житлом, бездіяльність правоохоронних органів, позбавлення житла, оскарження дій виконавця