{Додатково див. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду
№ 3/357 від 11.02.2010}
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Блажівської Н.Є., суддів: Арсірія Р.О., Кочана В.М. при секретарі судового засідання - Миколаєнко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Президії Всеукраїнського товариства мисливців і рибалок до Державного комітету лісового господарства України, Міністерства юстиції України, Кабінету Міністрів України, Федерації мисливського собаківництва України про визнання нечинними нормативно-правових актів, скасування державної реєстрації нормативно-правових актів та визнання недійсним адміністративного договору.
У судовому засіданні 22 грудня 2008 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Президія Всеукраїнського товариства мисливців і рибалок (надалі - Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного комітету лісового господарства України (надалі - Відповідач 1), Міністерства юстиції України (надалі - Відповідач 2), Кабінету Міністрів України (надалі - Відповідач 3), Федерації мисливського собаківництва України (надалі - Відповідач 4) та з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати протиправним та скасувати пп. 19 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 883 стосовно того, що Держкомлісгосп: "видає паспорти на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів"; визнання протиправним з моменту видання наказу від 27 серпня 2007 року № 495 Державного комітету лісового господарства України, як такий, що суперечить законам та Конституції України; визнання протиправною та скасування державної реєстрації Міністерства юстиції України за № 1054/14321 від 11 вересня 2007 року наказу від 27 серпня 2007 року № 495 Державного комітету лісового господарства України як таку, що суперечить законам та Конституції України; визнання протиправними дій Держкомлісгоспу по укладенню з ФМСУ договору № 92 від 27 серпня 2007 року та пов'язані з цим договором дії щодо передачі повноважень Держкомлісгоспом ФМСУ як вчиненими з перевищенням повноважень та які порушують права інших громадських організацій та громадян - членів цих організацій; визнати недійсним з моменту укладення договір про співпрацю з ФМСУ від 11 жовтня 2007 року № 92.
Позовні вимоги мотивовані тим, що положення оскаржуваних актів суперечать Конституції України та іншим законодавчим актам у сфері мисливського господарства та полювання та прийняті суб'єктом владних повноважень з перевищенням наданих йому чинним законодавством повноважень.
В обґрунтування заявлених вимог представник Позивача пояснив, що внаслідок прийняття оскаржуваних актів було порушено права Всеукраїнського товариства мисливців і рибалок, оскільки фактично скасовано можливість всеукраїнських громадських об'єднань з мисливського собаківництва брати участь у процесі ведення справ з питань видачі паспортів та допусків собак до полювання.
Також представник Позивача посилався на порушення вимог Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян, або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731, при реєстрації оскаржуваного акту, а саме Представник Відповідача 1 - Державного комітету лісового господарства України в судовому засіданні проти задоволення заявлених позовних вимог заперечив у повному обсязі, посилаючись на відсутність порушення прав Позивача при виданні оскаржуваних актів, відсутність порушення законодавства при прийнятті оскаржуваних актів та відсутність процедурних порушень при їх реєстрації. Приймаючи відповідний наказ, Державний комітет лісового господарства України діяв виключно в межах наданих йому чинним законодавством повноважень.
Представник відповідачів - Міністерства юстиції України та Кабінету Міністрів України - проти заявлених позовних вимог заперечив. В обґрунтування заявлених заперечень зазначив, що оскаржувані акти розроблено відповідно до Закону України "Про мисливське господарство і полювання" та Положення про Державний комітет лісового господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 р. № 883. Також представник відповідачів вказав на те, що запровадження та виконання вимог законодавства щодо мисливського собаківництва, в тому числі стосовно видачі паспортів встановленого зразка на собак мисливських порід, є обов'язковим для усіх суб'єктів даних правовідносин і ніяким чином не порушує прав і свобод Позивача, а тим більше не скасовує норми, якими передбачено порядок здійснення видачі паспортів встановленого зразка.
Представник Відповідача 4 - Федерації мисливського собаківництва України в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача 1, представника Відповідача 2 та Відповідача 3, представника Відповідача 4, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва ВСТАНОВИВ:
Відповідно до вимог частини 1 статті 4 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (надалі - Закон) державне регулювання у галузі мисливського господарства та полювання здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень, а також їх місцеві органи.
Статтею 5 вищевказаного Закону визначений перелік повноважень Кабінету Міністрів України в галузі мисливського господарства та полювання, а саме: забезпечення реалізації державної політики у галузі мисливського господарства та полювання; передача мисливських тварин, що перебувають у державній власності, у комунальну власність та приватну власність юридичних і фізичних осіб; встановлення відповідно до цього Закону та інших актів законодавства порядку видачі дозволів на використання мисливських тварин як природного ресурсу загальнодержавного значення; розроблення та здійснення загальнодержавних програм мисливського господарства; забезпечення державного регулювання та контролю у галузі охорони, використання та відтворення мисливських тварин; затвердження порядку встановлення лімітів та видачі дозволів на використання мисливських тварин; організація зовнішньоекономічних зв'язків і міжнародного співробітництва у галузі мисливського господарства та полювання; вирішення інших питань у межах своїх повноважень.
Відповідно до статті 6 Закону до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання належить: здійснення державного регулювання і контролю у галузі мисливського господарства та полювання; організація робіт з охорони, використання і відтворення мисливських тварин, збереження та поліпшення стану мисливських угідь; видача дозволів на використання мисливських тварин, що перебувають у державній власності; прийняття рішення про припинення полювання у випадках, передбачених цим Законом; розроблення проектів лімітів та норм використання мисливських тварин, встановлення за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища строків здійснення полювання; визначення за погодженням із центральним органом виконавчої влади з питань фінансів вартості ліцензій на добування мисливських тварин; подання документів з питань надання у користування мисливських угідь; підготовка проектів планів переселення мисливських тварин, організація роботи з їх штучного відтворення; забезпечення ведення державного обліку чисельності та добування мисливських тварин; встановлення порядку видачі паспортів на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів; встановлення порядку видачі та видача посвідчень мисливця і щорічних контрольних карток обліку добутої дичини і порушень правил полювання; організація роботи з упорядкування мисливських угідь, визначення їх пропускної спроможності; організація роботи з укладення з користувачами мисливських угідь договорів про умови ведення мисливського господарства, здійснення контролю за виконанням цих договорів; ведення моніторингу та державного кадастру мисливських тварин, що перебувають на території України; вирішення інших питань у галузі мисливського господарства та полювання відповідно до законодавства.
Статтею 11 Закону передбачено, що з метою задоволення своїх законних інтересів у здійсненні полювання, сприяння веденню мисливського господарства, розвитку мисливського собаківництва громадяни можуть добровільно об'єднуватись у громадські організації мисливців.
Згідно з частиною 6 статті 34 Закону форма паспорта, порядок його видачі, а також порядок ведення племінних книжок мисливських собак визначаються органами, яким надано це право згідно з чинним законодавством.
Статтею 37 Закону встановлено, що державний контроль у галузі мисливського господарства та полювання здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, їх місцевими органами, місцевими державними адміністраціями, іншими державними органами відповідно до законодавства.
Відповідно до частини 1 Положення про Державний комітет лісового господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 883, Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп) є центральним органом виконавчої влади з питань лісового, мисливського господарства та полювання, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища.
Частиною 2 Положення встановлено, що Держкомлісгосп у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 3 Положення про Державний комітет лісового господарства України основними завданнями Держкомлісгоспу є: підготовка і внесення Міністрові охорони навколишнього природного середовища пропозицій щодо формування державної політики у сфері лісового і мисливського господарства, полювання та мисливського собаківництва, а також охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісових ресурсів, мисливських тварин, підвищення ефективності лісового і мисливського господарства та забезпечення її реалізації; здійснення державного управління, регулювання та контролю у сфері лісового і мисливського господарства та полювання; розроблення та організація виконання державних і регіональних (місцевих) програм у сфері охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісових ресурсів, а також участь у розробленні та виконанні програм з питань охорони, використання і відтворення мисливських тварин, розвитку мисливського господарства.
Частиною 4 Положення про Державний комітет лісового господарства України передбачений перелік повноважень Державного комітету лісового господарства України.
Так, пунктом 4 частини 4 Положення про Державний комітет лісового господарства України визначено повноваження Держкомлісгоспу розробляти та видавати в межах своїх повноважень нормативно-правові акти з питань ведення лісового і мисливського господарства, полювання (в тому числі в умовах радіоактивного забруднення) та мисливського собаківництва, полювання із собаками мисливських порід, іншими ловчими звірами і птахами.
Пунктом 19 частини 4 Положення про Державний комітет лісового господарства України передбачено, що Держкомлісгосп відповідно до покладених на нього завдань встановлює порядок видачі, видає паспорти на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів.
Відповідно до пункту 2 частини 5 Положення про Державний комітет лісового господарства України Держкомлісгосп має право залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції.
Частиною 8 Положення про Державний комітет лісового господарства України встановлено, що Держкомлісгосп в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, рішення Держкомлісгоспу є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності та громадянами.
Відповідно до пункту 3.1 Положення про мисливське собаківництво, затверджене наказом Державного комітету лісового господарства України від 27 серпня 2007 р. № 495, управління мисливським собаківництвом здійснює Держкомлісгосп відповідно до Положення про Державний комітет лісового господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 883.
Пунктом 3.2 Положення про мисливське собаківництво передбачено, що упровадження та виконання вимог законодавства щодо мисливського собаківництва може бути покладено на всеукраїнські громадські організації (за згодою), діяльність яких пов'язана виключно з мисливським собаківництвом.
Визначення понять "громадські організації з мисливського собаківництва" та "мисливське собаківництво" міститься в розділі II Положення про мисливське собаківництво, відповідно до якого:
громадські організації з мисливського собаківництва - це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів, основною метою яких є сприяння розвитку мисливського собаківництва;
мисливське собаківництво - це діяльність, пов'язана з розведенням, вирощуванням, утриманням, обліком, підготовкою до полювання та використанням для потреб мисливців собак мисливських порід.
Згідно з частиною 1 пункту 4.1 Положення про мисливське собаківництво Держкомлісгосп у встановленому законодавством порядку забезпечує: ведення єдиної бази даних на поголів'я собак мисливських порід, української родовідно-племінної книги мисливських собак; централізовану реєстрацію в'язок собак мисливських порід згідно з планами в'язок; централізоване оформлення родоводів на собак мисливських порід; видачу паспортів на собак мисливських порід на підставі довідки про походження та родоводів згідно з затвердженим Держкомлісгоспом зразком; ведення книги селекційних заходів на рівні всеукраїнських змагань з мисливського собаківництва; ведення журналу підсумкових протоколів селекційних заходів організацій з мисливського собаківництва на місцях; ведення книги реєстрації видачі дипломів всеукраїнських селекційних заходів; відбір експертів з мисливського собаківництва, організовує підвищення їх кваліфікації.
Частиною 2 пункту 4.1 Положення про мисливське собаківництво передбачено, що для виконання вищезазначених заходів Держкомлісгосп може залучати (доручати) Федерацію мисливського собаківництва України (далі - ФМСУ) (за згодою), яка є всеукраїнською громадською організацією з мисливського собаківництва.
Держкомлісгосп, відповідно до пункту 4.2 Положення про мисливське собаківництво, співпрацює з ФМСУ на підставі договору про співпрацю. Цим договором можуть бути передбачені зобов'язання ФМСУ щодо виконання нею у встановленому законодавством порядку завдань, покладених на Держкомлісгосп у сфері мисливського собаківництва.
Відповідно до пункту 4.3 Положення про мисливське собаківництво родоводи на собак мисливських порід, які були видані централізовано у встановленому порядку через ФМСУ до набрання чинності цим Положенням, залишаються чинними.
Положенням пункту 1.1 Порядку видачі паспортів на собак мисливських порід, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України від 12 березня 2004 р. № 31, встановлено, що цей Порядок, розроблений відповідно до Закону України "Про мисливське господарство та полювання", Положення про Державний комітет лісового господарства України, затвердженого Указом Президента України від 14 серпня 2000 року № 969, установлює процедуру видачі паспортів на собак мисливських порід в Україні.
Згідно пункту 1.4 Порядку видачі паспортів на собак мисливських порід, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України від 12 березня 2004 р. № 31, ведення справ з питань видачі паспортів та допусків собак до полювання здійснюється територіальними органами виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання або осередками всеукраїнських громадських об'єднань з мисливського собаківництва (у тому числі Федерацією мисливського собаківництва України, за згодою) в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - організації).
Щодо заявленої позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пп. 19 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 883 стосовно того, що Держкомлісгосп: "видає паспорти на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів" Суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, вищевказаною статтею, з метою дисциплінування учасників адміністративного суду з адміністративним позовом з пропущенням встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення.
Частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
В судовому засіданні представники відповідачів наполягали на пропуску строку звернення до суду в частині оскарження пп. 19 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 883.
Вивчивши матеріали справи, Суд встановив, що Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування пп. 19 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 883 із порушенням строку звернення до адміністративного суду, оскільки відповідне уточнення позовних вимог подано до суду 22 серпня 2008 року, про що свідчить реєстраційний номер на першій сторінці заяви щодо збільшення підстав позову.
Оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 883 "Про затвердження Положення про Державний комітет лісового господарства України" була видана 27 червня 2007 року, а офіційно оприлюднена 11 липня 2007 року в офіційному виданні "Урядовий кур'єр" № 121.
Враховуючи вищевикладене та те, що Позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування пп. 19 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 883, а також те, що Позивачем на надано суду об'єктивних доказів на підтвердження поважності пропущення вищевказаного строку звернення до суду, Суд дійшов висновку, що дана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним з моменту видання наказу "Про затвердження Положення про мисливське собаківництво" від 27 серпня 2007 року № 495 Державного комітету лісового господарства України, як такий, що суперечить законам та Конституції України, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Законом України "Про мисливське господарство та полювання" передбачений перелік повноважень Кабінету Міністрів України у відповідній сфері, серед яких, зокрема, передбачено повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати відповідно до цього Закону та інших актів законодавства порядок видачі дозволів на використання мисливських тварин як природного ресурсу загальнодержавного значення (пункт 3 частини 1 статті 5).
Пунктом 10 частини 1 статті 6 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання (Держкомлісгоспу) встановлювати порядок видачі паспортів на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів.
Пунктом 19 частини 4 Положення про Державний комітет лісового господарства України встановлено повноваження Держкомлісгоспу встановлювати порядок видачі, видавати паспорти на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів.
Необґрунтованим є твердженнями представника Позивача про суперечність вищевказаних нормативних приписів, виходячи з наступного.
Положення закону, який регулює певний вид суспільних відносин є більш загальними і знаходять свою конкретизацію в спеціальних підзаконних нормативно-правових актах, які регулюють певні сфери даного виду суспільних відносин. В спірних правовідносинах загальним законом є Закон України "Про мисливське господарство та полювання". В розвиток вказаного закону прийнятий наказ Державного комітету лісового господарства України "Про затвердження Положення про мисливське собаківництво України" від 27 серпня 2007 р. № 495, який передбачає відповідний перелік повноважень Держкомлісгоспу, який, враховуючи відповідну специфіку, є більш конктеризованим. Суд не вбачає в приписах пункту 10 частини 1 статті 6 Закону суперечності з пп. 4 пункту 4.1 Положення про мисливське собаківництво України.
Крім того, Суд звертає увагу на те, що поняття "встановлювати порядок видачі паспортів" не виключає можливість охоплення його змістом поняття "видавати паспорти". Якщо відповідний орган наділений правом встановлювати конкретний порядок регулювання відповідних правовідносин, то це не виключає можливості даного органу самостійно здійснювати дії, спрямовані на безпосереднє регулювання цих відносин.
В даному випадку, припис пп. 4 пункту 4.1 Положення про промисливське собаківництво України не суперечить нормам відповідного закону, що регулює спірні правовідносини.
Стосовно посилання представника Позивача на неправомірність можливості делегування Держкомлісгоспом відповідних, наданих йому, функцій певній громадській організації, суд звертає увагу на таке.
Пунктом 4 частини 4 Положення про Державний комітет лісового господарства України передбачено повноваження Держкомлісгоспу розробляти та видавати в межах своїх повноважень нормативно-правові акти з питань ведення лісового і мисливського господарства, полювання (в тому числі в умовах радіоактивного забруднення) та мисливського собаківництва, полювання із собаками мисливських порід, іншими ловчими звірами і птахами.
Пунктом 19 частини 4 Положення про Державний комітет лісового господарства України передбачено повноваження Держкомлісгоспу встановлювати порядок видання та видавати паспорти на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів.
Пунктом 2 частини 5 Положення про Державний комітет лісового господарства України передбачено право Держкомлісгоспу залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції.
Таким чином, передбачене частиною 2 пункту 4.2 Положення про мисливське собаківництво України право Відповідача залучати для виконання покладених на нього обов'язків Федерацію мисливського собаківництва України (за згодою), яка є всеукраїнською громадською організацією з мисливського собаківництва не виходить за межі наданих Держкомлісгоспу повноважень, а ґрунтується на нормативному приписі пункту 2 частини 5 Положення про Державний комітет лісового господарства України.
Разом з тим, Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 3.2 Положення про мисливське собаківництво України упровадження та виконання вимог законодавства щодо мисливського собаківництва може бути покладено на всеукраїнські громадські організації (за згодою), діяльність яких пов'язана виключно з мисливським собаківництвом.
Згідно нормативного визначення "громадські організації з мисливського собаківництва" - це відповідні об'єднання громадян, основною метою яких є сприяння розвитку мисливського собаківництва.
Виходячи з вищезазначеного, Суд приходить до висновку про те, що, видаючи оскаржуваний наказ "Про затвердження Положення про мисливське собаківництво України" від 27 серпня 2007 року № 495, Державний комітет лісового господарства України діяв в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством України в сфері мисливського собаківництва.
Водночас, Позивачем не було надано суду обґрунтованих доказів на підтвердження факту порушення оскаржуваним наказом його прав чи охоронюваних законом інтересів.
Стосовно посилання представника Позивача на невідповідність частини 4.3 Розділу IV Положення про мисливське собаківництво України вимогам чинного законодавства, Суд звертає увагу на наступне.
Частиною 4.3 Положення передбачено, що "родоводи на собак мисливських порід, які були видані централізовано у встановленому порядку через ФМСУ до набрання чинності цим Положенням, залишаються чинними". Пояснення представника Позивача про припинення дії родоводів на собак мисливських порід за виключенням родоводів, виданих ФМСУ, Суд вважає безпідставними, оскільки зміст цього положення не містить положення, про яке стверджує представник Позивача, а таке його тлумачення є необґрунтованим.
Щодо заявленої позовної вимоги про визнання протиправною та скасування державної реєстрації Міністерства юстиції України за № 1054/14321 від 11 вересня 2007 року наказу від 27 серпня 2007 року № 495 Державного комітету лісового господарства України як таку, що суперечить законам та Конституції України, Суд звертає увагу на наступне.
Підстави для скасування державної реєстрації нормативно-правового акта визначені Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731.
Так, пунктом 17 Положення визначено, що рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано у зв'язку з: а) виявленням обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під час реєстрації нормативно-правового акта; б) набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині; в) одержанням повідомлення від Держкомпідприємництва або його територіального органу про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" або повідомлення Держкомпідприємництво про зупинення дії регуляторного акта чи окремих його положень відповідно до частини восьмої статті 28 зазначеного Закону"; в) одержанням висновку Мін'юсту, Головного управління Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини; г) виявленням порушень або недотримання вимоги пункту 16 цього Положення органом, що видав нормативно-правовий акт.
Підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта можуть бути інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.
Позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували факт існування вищезазначених обставин, таким чином Суд вважає відповідну позовну вимогу необґрунтованою та, відповідно, такою, що не підлягає задоволенню.
Також Суд звертає увагу на наявний у матеріалах справи Висновок про державну реєстрацію нормативно-правового акта Державного комітету лісового господарства України, відповідно до якого "нормативно-правовий акт розроблено відповідно до Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та Положення про Державний комітет лісового господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 883, погоджено з Мінприроди. Нормативно-правовий акт відповідає вимогам чинного законодавства і підлягає державній реєстрації відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", оскільки зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян, має міжвідомчий характер".
Позовну вимогу Президії Всеукраїнського товариства мисливців і рибалок про визнання протиправними дій Держкомлісгоспу по укладенню з ФМСУ договору № 92 від 27 серпня 2007 року та пов'язані з цим договором дії щодо передачі повноважень Держкомлісгоспом ФМСУ як вчиненими з перевищенням повноважень та які порушують права інших громадських організацій та громадян - членів цих організацій, - Суд вважає необґрунтованою, виходячи зі змісту пункту 2 частини 5 Положення про Державний комітет лісового господарства України, яким передбачено право Держкомлісгоспу залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції та положення пункту 4.2 Положення про мисливське собаківництво України, яке встановлює право Відповідача 1 залучати для виконання покладених на нього обов'язків Федерацію мисливського собаківництва України (за згодою), яка є всеукраїнською громадською організацією з мисливського собаківництва.
Тобто, дії Відповідача 1 по укладенню Договору про співпрацю вчинені відповідно до вимог критеріїв та в межах наданих Відповідачу 1 повноважень.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним з моменту укладення адміністративного договору про співпрацю з ФМСУ від 11 жовтня 2007 року № 92, Суд звертає увагу на наступне.
Представником Позивача не надано суду об'єктивних доказів на підтвердження факту існування підстав для визнання цього договору недійсним, а тому відповідна позовна вимога задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві посилання Позивача є необґрунтованими, та, відповідно, такими, що не задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 99, 100, 158 - 163, 167, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
{Текст взято з сайту Єдиного державного реєстру судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/}
