(Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2021 Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2021 залишено без змін)
(Ухвалами Верховного суду від 06.09.2021 та від 07.09.2021 відкрито касаційне провадження)
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., за участю секретаря судового засідання Палія Д.В.,
представник позивача - Бова О.Ю., Петренко Д.О.,
представник відповідача - Усачова А.І.,
представник третьої особи - Франюк А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом | акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» | |
до | Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг | |
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача | Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» | |
про | про визнання протиправною та нечинною постанови в частині, |
На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15.03.2021 проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» (далі також - АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО», позивач) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі також - НКРЕКП, відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - третя особа), в якому позивач просить суд визнати протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову НКРЕКП від 28 лютого 2020 року № 516 «Про затвердження Змін до Правил ринку» в частині змін доповнення пп. 3 п. 1.7.1. глави 1.7. розділу I Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 307.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року відкрито провадження в даній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням порядку прийняття оскаржуваної постанови з огляду на відсутність відповідного погодження з боку Антимонопольного комітету України. Крім того, позивач наголошує на порушенні оскаржуваним нормативно-правовим актом вимог статті 58 Конституції України та незаконності застосування визначеної таким актом адміністративно-господарської санкції до учасників ринку електричної енергії.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на правомірності оскаржуваної постанови з огляду на дотримання як процедури її прийняття, так і наявності правових підстав для цього. Крім того, відповідач акцентує увагу на відсутності обставин порушення прав, свобод або інтересів позивача у зв’язку з прийняттям оскаржуваної постанови.
Вказані аргументи відповідача були заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
Третьою особою надано письмові пояснення, в яких зазначено про правомірність оскаржуваної постанови та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні 15.03.2021 представниками відповідача та третьої особи заявлено клопотання про відкладення розгляду справи. Представники позивача проти задоволення даного клопотання заперечували.
Судом, за згодою представників учасників справи, оголошено технічну перерву для надання учасникам справи можливості ознайомитись із залученими в судовому засіданні додатковими поясненнями відповідача.
Після технічної перерви розгляд справи продовжено. Судом поставлено питання щодо закриття підготовчого провадження у справі та переходу до розгляду справи по суті.
Представниками позивачів надано письмову згоду щодо закриття підготовчого провадження у справі та переходу до розгляду справи по суті.
Представниками відповідача та третьої особи заперечено проти закриття підготовчого провадження у справі та переходу до розгляду справи по суті.
Заслухавши думку учасників справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження у справі та переходу до розгляду справи по суті, оскільки учасниками справи викладено як усно так і письмово власні правові позиції, судом визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу, з’ясовано заперечення проти позовних вимог, визначено обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрано відповідні докази, проведено дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Таким чином, для недопущення затягування розгляду справи, в судовому засіданні 15.03.2021 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та переходу до розгляду справи по суті.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 лютого 2020 року НКРЕКП прийнято постанову № 516 «Про затвердження Змін до Правил ринку», якою, зокрема, пункт 1.7.1. глави 1.7. розділу I Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 307, доповнено підпунктом 3 в наступній редакції:
«3) учасник ринку не здійснив оплату послуги з передачі електричної енергії та/або з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у строк понад 30 календарних днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги.».
Не погоджуючись з внесенням таких змін до Правил ринку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Щодо питання порушення у межах спірних правовідносин прав, свобод або ж інтересів позивача, на відсутності обставин чого наполягає відповідач, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ч. 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ч. 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб’єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес цієї особи, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем. При цьому необхідно зазначити, що обов’язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.
Предметом розгляду у даній справі є питання правомірності прийняття відповідачем оскаржуваної постанови від 28 лютого 2020 року № 516 «Про затвердження Змін до Правил ринку» в частині доповнення п. 1.7.1. глави 1.7. розділу I Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 307, підпунктом 3.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач є учасником ринку електричної енергії (виробником електричної енергії) та здійснює діяльність на підставі ліцензії, виданої згідно постанови НКРЕКП від 18 червня 2019 року № 1074.
Відповідно до вимог статті 30 Закону України «Про ринок електричної енергії», виробники продають та купують електричну енергію на ринку електричної енергії відповідно до положень цього Закону, правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії. Виробники електричної енергії мають право на здійснення експорту та імпорту електричної енергії.
Разом з тим, згідно з п. 1.3.5 Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 307, кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори, зокрема, про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладається згідно із Кодексом системи передачі.
Згідно з приписами п.п. 5.2., 5.4., 5.5 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 309, укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов’язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі. Оператор системи передачі (ОСП) укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з Користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку.
З метою здійснення господарської діяльності на ринку електричної енергії, позивачем укладено з НЕК «Укренерго» договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 04 травня 2019 року № 0424-02013, а також договір про надання послуг з диспетчеризації (оперативно-технологічного) управління від 04 травня 2019 року № 0424-03013 а отже, в контексті наведеного вище, зміни до Правил ринку безпосередньо впливають на права, інтереси та обов’язки позивача.
Внаслідок прийняття оскаржуваних змін до Правил ринку, НЕК «Укренерго» направляє в адресу позивача вимоги щодо сплати заборгованості за передачу, у випадку несплати якої позивач, у порядку встановленому відповідно до оскаржуваних змін до Правил ринку, набуде статусу «Переддефолтний», що підтверджується листами НЕК «Укренерго» від 03 червня 2020 року № 01/20083 та від 04 липня 2020 року № 01/23969.
Відповідно до ч. 2 статті 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Таким чином з викладеного слідує, що позивач є учасником правовідносин у яких буде застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт.
Відповідно, у даному випадку у позивача виникло право на звернення до суду з даним позовом у разі, якщо він вважає протиправними внесені зміни до Правил ринку, а тому безпідставними, на думку суду, є протилежні доводи відповідача.
В той же час, вирішуючи питання дотримання відповідачем визначеного законом порядку прийняття оскаржуваного рішення, судом враховано наступне.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо не зазначено іншого), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з приписами ч. 2 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії», основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема:
1) правилами ринку, які, в тому числі, визначають правила функціонування балансуючого ринку та ринку допоміжних послуг;
2) правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку;
3) кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу;
4) кодексом комерційного обліку;
5) правилами роздрібного ринку;
6) іншими нормативно-правовими актами.
Правила ринку, кодекс системи передачі та кодекс комерційного обліку розробляються і адмініструються оператором системи передачі та затверджуються Регулятором.
Проекти правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, кодексів системи передачі та систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, інших нормативно-правових актів, що можуть вплинути на конкуренцію, підлягають погодженню з Антимонопольним комітетом України.
Антимонопольний комітет України надає Регулятору інформацію про результати розгляду проектів зазначених нормативно-правових актів протягом 10 днів, а в разі повторного погодження - протягом п’яти днів з дня їх надходження до Антимонопольного комітету України.
Крім того, ч. 4 статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет» передбачено, що органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно- господарського управління та контролю зобов’язані погоджувати з АМК України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб’єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що перелік нормативно-правових актів, які підлягають погодженню з Антимонопольним комітетом України (далі також - АМКУ) у сфері забезпечення функціонування ринку електричної енергії, не є вичерпним, оскільки крім прямо визначених у ч. 2 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» переліку актів, такому погодженню підлягають також інші нормативно-правових акти, що можуть вплинути на конкуренцію у вказаній сфері.
Таким чином, у разі напрацювання відповідачем нормативно-правового акту у сфері забезпечення функціонування ринку електричної енергії, який впливає на конкуренцію у вказаній сфері, проект такого нормативно-правового акту має бути погоджений з АМКУ незалежно від того, чи є такий акт змінами до правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, кодексів системи передачі та систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, чи він є окремим нормативно-правовим актом.
Тобто, прийняття нормативно-правових актів без отримання такого погодження є протиправним.
При цьому, суд звертає увагу на те, що АМКУ, як орган, який здійснює державний захист конкуренції у підприємницькій діяльності при погодженні проекту нормативно-правового акту, здійснює погодження саме відповідної норми права, яка встановлюється проектом нормативно-правового акту та у випадку якщо така норма може мати негативний вплив на конкуренцію, АМКУ відмовляє у її погодженні.
Відповідно, безпідставними є доводи відповідача про те, що АМКУ може погодити або відмовити у погодженні виключно всього нормативно-правового акту в цілому, проте не може вчинити таких дій щодо частини нормативно-правового акту.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з листом АМКУ від 27 лютого 2020 року № 128-29/02-2934, не зважаючи на те, що АМКУ, розглянувши питання про погодження проекту постанови НКРЕКП «Про затвердження Змін до Правил ринку», прийнята редакція якої частково є предметом оскарження у даній справі, в цілому погоджується з необхідністю внесення змін до Правил ринку, спрямованих на спрощення процедури входження нових суб’єктів господарювання на організовані сегменти ринку електричної енергії та недопущення можливих зловживань та маніпуляцій на цих ринках, не погодило зміни, що оскаржуються позивачем.
Зокрема, щодо п.п. 3 п. 1.7.1 глави 1.7 Правил ринку, АМКУ зазначено наступне.
Враховуючи те, що основний дохід НЕК «Укренерго» (як ОСП) отримує від діяльності з передачі електричної енергії, надання цій компанії як Адміністратору розрахунків права усувати суб’єктів господарювання з будь-якого ринку електричної енергії або їх сегментів, може призводити до виникнення у НЕК «Укренерго» конфлікту інтересів при виконанні ним функцій диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, передачі електричної енергії, адміністратора розрахунків та адміністратора комерційного обліку та створювати зацікавленість у зловживанні цим правом з метою отримання необґрунтованого доходу.
При цьому, за наявності заборгованості за послуги з передачі електричної енергії у постачальників, в тому числі й постачальників універсальних послуг, надання їм статусу Дефолтного може призвести не тільки до припинення надання послуг з передачі електричної енергії споживачам, у яких є заборгованість перед зазначеним постачальником, а й переведення споживачів електричної енергії, які сумлінно сплачували за електричну енергію з урахуванням вартості послуги з її передачі, на Постачальника останньої надії. Це відповідно призведе до зростання вартості електричної енергії для цих споживачів та обмеження їх інтересів, що може призвести як до порушення п. 15 ч. 3 статті 33 Закону так і до порушення законодавства про захист економічної конкуренції в діях НЕК «Укренерго».
Згідно з п. 15 ч. 3 статті 33 Закону, оператор системи передачі зобов’язаний забезпечувати уникнення конфлікту інтересів при виконанні функцій диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, передачі електричної енергії, адміністратора розрахунків та адміністратора комерційного обліку згідно з програмою заходів з недопущення конфлікту інтересів, розробленою ним та погодженою Регулятором;
Одночасно, АМКУ зазначає, що відповідно до статті 10 Закону України «Про природні монополії» суб’єкти природних монополій зобов’язані, серед іншого, не чинити перешкод для реалізації угод між виробниками, що здійснюють діяльність на суміжних ринках та споживачами.
Враховуючи вищевикладене, АМКУ погоджено проект постанови НКРЕКП «Про затвердження Змін до Правил ринку» за виключенням, зокрема, доповнення пп. 3 п. 1.7.1. глави 1.7 розділу I проекту Змін до Правил ринку.
Таким чином вбачається, що оскаржуваний позивачем в межах розгляду даної справи припис постанови НКРЕКП від 28 лютого 2020 року № 516 «Про затвердження Змін до Правил ринку» не погоджено АМКУ у передбаченому законом порядку. При цьому, АМКУ прямо вказало, що відповідне погодження не надано з огляду на те, що запропоновані зміни можуть призводити до виникнення у НЕК «Укренерго» конфлікту інтересів при виконанні ним функцій диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, передачі електричної енергії, адміністратора розрахунків та адміністратора комерційного обліку та створювати зацікавленість у зловживанні цим правом з метою отримання необґрунтованого доходу. Тобто, запропоновані НКРЕКП зміни можуть негативно вплинути на конкуренцію у сфері забезпечення функціонування ринку електричної енергії.
Суд звертає увагу на те, що відповідач у відзиві на позовну заяву визнає факт непогодження АМКУ оскаржуваних змін до Правил ринку, тобто факт порушення НКРЕКП приписів ч. 2 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» та ч. 4 статті 20 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України», однак зазначає, що відсутність погодження АМКУ не свідчить про протиправність таких змін до Правил ринку.
Отже, відповідачем при прийнятті оскаржуваних змін до Правил ринку за відсутності погодження з боку АМКУ порушено положення ч. 2 статті 2 ЗУ «Про ринок електричної енергії» та ч. 4 статті 20 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України», що є підставою для визнання оскаржуваних змін до Правил ринку протиправними та, відповідно, нечинними.
Крім того, в контексті доводів відповідача про дискреційний характер його повноважень щодо внесення змін до Правил ринку, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог статті 19 Конституції України, реалізація дискреційних повноважень можлива виключно в межах закону, який, в даному випадку забороняє НКРЕКП приймати Зміни до Правил ринку без погодження АМКУ.
Відповідно розділу 9 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, виконання дискреційних повноважень не є безумовним правом, та підлягає контролю законності їх прийняття з боку суду та інших органів державної влади.
Отже, наявність у відповідача дискреційних повноважень щодо вирішення питань, урегульованих оскаржуваним нормативно-правовим актом, не наділяє його правом прийняття такого акту всупереч положенням чинного законодавства, що спростовує відповідні посилання НКРЕКП.
Відповідно до ч. 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до постанови Верхового Суду № 825/2328/16 від 22 травня 2020 року, порушення процедури прийняття рішення суб’єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов’язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб’єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Верховним Судом наголошено, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб’єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб’єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справа № 813/1790/18.
З огляду на вищевикладене, в контексті правової позиції, сформованої Верховним Судом, суд звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджується наявність порушення НКРЕКП процедури прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту, допущення якого призвело до врегулювання правовідносин у сфері забезпечення функціонування ринку електричної енергії у такий спосіб, за якого зростає вірогідність негативного вплинути на конкуренцію у вказаній сфері з огляду на те, що запроваджені зміни можуть призводити до виникнення у НЕК «Укренерго», як у оператора системи передачі, конфлікту інтересів при виконанні ним функцій диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, передачі електричної енергії, адміністратора розрахунків та адміністратора комерційного обліку та створювати зацікавленість у зловживанні цим правом з метою отримання необґрунтованого доходу.
При цьому, такий висновок щодо негативного впливу на конкуренцію у сфері забезпечення функціонування ринку електричної енергії надано визначеним законом уповноваженим на погодження відповідного проекту нормативно-правового акту органом - АМКУ, який, разом з тим, протиправно не враховано відповідачем.
Щодо решти доводів позивача, суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Як вже зазначалось, постановою НКРЕКП від 28 лютого 2020 року № 516 «Про затвердження Змін до Правил ринку» п. 1.7.1 глави 1.7 Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 307, доповнено новим підпунктом 3 відповідно до якого учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу «Переддефолтний» при настанні принаймні однієї з таких подій або обставин, зокрема, якщо учасник ринку не здійснив оплату послуги з передачі електричної енергії та/або з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у строк понад 30 календарних днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги.
Водночас, пунктом 6 постанови НКРЕКП від 28 лютого 2020 року № 516 передбачено, що ця постанова набирає чинності з 01 березня 2020 року, але не раніше дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, крім підпункту 1 пункту 8 Змін до Правил ринку, затверджених цією постановою, які набирають чинності з 23 год. 00 хв. 29 лютого 2020 року, та абзацу п’ятого та шостого підпункту 5 пункту 1 Змін до Правил ринку, затверджених цією постановою, які набирають чинності з 01 червня 2020 року.
Отже, оскаржувані зміни до Правил ринку, а саме їх доповнення підпунктом 3 пункту 1.7.1 глави 1.7 Правил ринку, набирали чинності з 01 червня 2020 року, та, відповідно, розповсюджують свою дію на правовідносини, що мали місце після 01 червня 2020 року.
При цьому, згідно зі статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Вказаним пп. 3 п. 1.7.1 глави 1.7 Правил ринку передбачається набуття учасником рику електричної енергії статусу «Переддефолтний» за порушення грошових зобов’язань перед ОСП за надані послуги з передачі електричної енергії або диспетчеризації понад 30 календарних днів починаючи з 01 червня 2020 року.
Водночас, постанова НКРЕКП від 28 лютого 2020 року № 516 не є такою, що пом’якшує або скасовує відповідальність юридичних осіб та не містить прямої вказівки щодо надання цій нормі нормативно-правового акта зворотної дії в часі.
Ураховуючи зазначене, та з урахуванням положень статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», вбачається, що, по-перше, учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу «Переддефолтний» якщо не здійснив оплату послуги з передачі електричної енергії та/або з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у строк понад 30 календарних днів з отримання акта приймання-передачі послуги, який отримано учасником ринку після набрання чинності пп. 3 п. 1.7.1 глави 1.7 Правил ринку. По-друге, учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу «Переддефолтний», якщо не здійснив оплату послуги з передачі електричної енергії та/або з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у строк, встановлений договором з дати отримання акта приймання-передачі послуги, який отримано учасником ринку до набрання чинності пп. 3 п. 1.7.1 глави 1.7 Правил ринку, а заборгованість не сплачено у строк понад 30 календарних днів з дня набрання чинності пп. 3 п. 1.7.1 глави 1.7 Правил ринку.
Відповідно до ч. 1 статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Тобто, виключно органами державної влади можливе застосування адміністративно- господарської санкції до суб’єктів господарювання.
Водночас, ч. 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Так, наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2019 року № 321 створено приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго».
Згідно з п. 1.1 статуту НЕК «Укренерго», приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» є юридичною особою, що утворено як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» в приватне акціонерне товариство відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15 лютого 2019 року № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 829-р «Про погодження перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство.
Отже, безпідставним є твердження позивача щодо застосування ОСП (НЕК «Укренерго») до учасників ринку електричної енергії адміністративно господарських санкцій, оскільки НЕК «Укренерго» є юридичною особою, тобто є суб’єктом господарювання, а не уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування, який, відповідно до вимог статті 236 Господарського кодексу України, може застосовувати адміністративно-господарські санкції.
Водночас, суд акцентує увагу на тому, що безпідставність наведених доводів позивача жодним чином не спростовує обґрунтованість його позиції щодо наявності достатніх підстав для визнання у судовому порядку оскаржуваного нормативно-правового акта протиправним та нечинним, що було встановлено судом вище.
При цьому, у контексті формулювання заявлених позивачем вимог, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 2 статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Враховуючи наведене, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю шляхом визнання протиправною та нечинною, з моменту набрання даним рішенням суду законної сили, постанови НКРЕКП від 28 лютого 2020 року № 516 «Про затвердження Змін до Правил ринку» в частині внесення змін до п. 1.7.1 глави 1.7 розділу I Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 307, шляхом його доповнення новим підпунктом наступного змісту: «3) учасник ринку не здійснив оплату послуги з передачі електричної енергії та/або з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у строк понад 30 календарних днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги.».
При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної частини рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуваний нормативно-правовий акт, у частині, яка становить предмет розгляду даної адміністративної справи, не відповідає всім наведеним вище критеріям.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
1. Адміністративний позов акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та нечинною, з моменту набрання даним рішенням суду законної сили, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних від 28 лютого 2020 року № 516 «Про затвердження Змін до Правил ринку» в частині внесення змін до пункту 1.7.1 глави 1.7 розділу I Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних від 14 березня 2018 року № 307, шляхом його доповнення новим підпунктом наступного змісту: «3) учасник ринку не здійснив оплату послуги з передачі електричної енергії та/або з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у строк понад 30 календарних днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги.».
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг на користь акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» понесені останнім судові витрати у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні).
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
