Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 26, ст.896)
{Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 2325-VIII від 13.03.2018, ВВР, 2018, № 20, ст.189
№ 2581-VIII від 02.10.2018, ВВР, 2018, № 46, ст.371
№ 2849-IX від 13.12.2022
№ 4017-IX від 10.10.2024}
{У тексті Закону слова "засоби масової інформації" у всіх відмінках і числах замінено словом "медіа" згідно із Законом № 2849-IX від 13.12.2022}
Цей Закон визначає статус осіб, депортованих за національною ознакою, встановлює гарантії держави щодо відновлення їхніх прав, принципи державної політики та повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо відновлення прав цих осіб.
У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
депортація - насильницьке переселення народів, національних меншин та осіб за національною ознакою з місць їх постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік;
компенсація - відшкодування державою депортованій особі матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок депортації.
Стаття 2. Законодавство України про відновлення прав депортованих осіб
Законодавство у сфері відновлення прав депортованих осіб складається з Конституції України, Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", цього Закону, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, інших законів України та нормативно-правових актів, прийнятих на їх виконання.
Відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів у сфері відновлення прав депортованих осіб регулюються Законом України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
{Статтю 2 доповнено частиною згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}
{Стаття 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2325-VIII від 13.03.2018}
Стаття 3. Державна політика щодо відновлення прав депортованих осіб
Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік, як незаконні та злочинні акти, здійснені проти них, та визначає відновлення прав громадян України із числа депортованих осіб одним з пріоритетних напрямів політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства.
Україна визнає акти органів державної влади колишнього СРСР щодо реабілітації депортованих осіб, насильницьки переселених з місць постійного проживання, та відновлення їхніх прав.
Державна політика щодо відновлення прав депортованих осіб визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і забезпечується органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Держава сприяє добровільному поверненню в Україну, адаптації та інтеграції в українське суспільство депортованих осіб, створює умови для їх облаштування, забезпечення землею, житлом, працевлаштування, освіти, збереження і розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності.
Держава забезпечує право депортованих осіб на повернення історичних назв населених пунктів, що були перейменовані за часів СРСР у зв’язку із здійсненням депортації.
Під час реалізації гарантій депортованим особам не повинні обмежуватися права і законні інтереси громадян, які проживають на відповідних територіях.
Стаття 4. Визнання статусу депортованих осіб
Для цілей цього Закону депортованою особою визнається особа, яка набула громадянства України і належить до:
осіб кримськотатарського народу, представників інших національностей (громадян колишнього СРСР), які були насильницьки переселені за національною ознакою на спецпоселення згідно з рішенням органів державної влади колишнього СРСР або союзних республік з місць постійного проживання, що є територією сучасної України;
осіб (громадян колишнього СРСР), які були примусово направлені на спецпоселення до членів своїх сімей після закінчення військової служби, повернення з евакуації, відбуття примусових робіт, покарання тощо;
осіб (громадян колишнього СРСР), які на момент депортацій перебували за межами місць постійного проживання (на військовій службі, в евакуації, на примусових роботах, у місцях позбавлення волі тощо), але на яких згодом були поширені обмеження прав і свобод за національною ознакою, у тому числі заборона на повернення і проживання в місцях постійного проживання;
осіб, які народилися в сім’ях депортованих осіб до моменту їх повернення в місця постійного проживання, але не пізніше набрання чинності цим Законом.
Окремими законами України може встановлюватися порядок відновлення прав інших категорій осіб, яких було піддано насильницькому переселенню.
Стаття 5. Надання та позбавлення статусу депортованої особи
Надання та позбавлення статусу депортованої особи здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері відновлення прав депортованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Факт депортації особи підтверджується відповідною довідкою або іншими документами, виданими компетентними органами України, інших держав - колишніх республік СРСР.
У разі відсутності зазначених документів факт депортації особи встановлюється в судовому порядку за заявою заінтересованої особи.
Підготовка документів, необхідних для встановлення факту депортації особи, покладається на уповноважений орган. У разі наявності в особи необхідних документів для встановлення факту депортації вона подає їх до уповноваженого органу разом із заявою.
Термін розгляду заяви уповноваженим органом не може перевищувати трьох місяців.
У разі прийняття рішення про надання заявнику статусу депортованої особи їй видається посвідчення, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
За видачу посвідчення та здійснення заходів для встановлення факту депортації плата з осіб не справляється.
У разі прийняття рішення про відмову в наданні статусу депортованої особи центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері відновлення прав депортованих осіб, письмово повідомляє про це заявника із зазначенням причини відмови. При прийнятті рішення про відмову в наданні статусу депортованої особи застосовуються вимоги, передбачені Законом України "Про адміністративну процедуру", щодо прийняття адміністративного акта, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи.
{Частина восьма статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}
Рішення про відмову у видачі посвідчення може бути оскаржено в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або до адміністративного суду.
{Частина дев'ята статті 5 в редакції Закону № 4017-IX від 10.10.2024}
Особа може бути позбавлена статусу депортованої у разі:
набуття громадянства іншої держави;
вибуття на постійне місце проживання за межі України;
надання неправдивих відомостей, на підставі яких їй було надано статус депортованої.
{Частина десята статті 5 набирає чинності з 1 січня 2015 року - див. пункт 1 статті 14 цього Закону}
Депортована особа у порядку, встановленому законом, має право на безоплатну правову допомогу з питань, пов’язаних з наданням статусу депортованої особи, та інших питань, пов’язаних з депортацією.
У разі якщо особа свідомо надала неправдиві відомості, на підставі яких їй був наданий статус депортованої особи, відповідне рішення визнається недійсним, а винна особа несе відповідальність у встановленому законом порядку.
{Частина дванадцята статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}
Особа, позбавлена статусу депортованої особи, зобов’язана повернути всі компенсаційні виплати, надані їй відповідно до цього Закону.
У разі надання особі статусу депортованої особи визнаються недійсними пов’язані з депортацією рішення про позбавлення її державних нагород, вчених ступенів, військових, спеціальних і почесних звань, пенсій та інших прав.
За бажанням депортованої особи або її родичів (у разі смерті депортованої особи) повідомлення про визнання недійсними пов’язаних з депортацією рішень про позбавлення її державних нагород, вчених ступенів, військових, спеціальних і почесних звань, пенсій та інших прав повинно бути безкоштовно опубліковане у медіа або в інший спосіб доведене до відома громадськості за місцем роботи чи проживання депортованої особи.
Стаття 6. Державні гарантії депортованим особам, які повернулися в Україну на постійне проживання
Депортованим особам, які повернулися в Україну на постійне проживання, гарантується за їхнім бажанням право на поселення в межах тих адміністративно-територіальних одиниць, де вони (або їхні батьки, або дід чи баба) проживали на момент депортації.
Депортованим особам у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, відшкодовується вартість проїзду і перевезення багажу до місця постійного проживання в Україні.
Депортованим особам, які перебувають на окремому квартирному обліку, у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, надається у власність житло, збудоване чи придбане за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, інших коштів, передбачених на такі цілі.
Депортованим особам, які будують індивідуальне житло, може бути надана одноразова матеріальна допомога на завершення індивідуального будівництва в розмірі 30 мінімальних заробітних плат на момент видачі такої допомоги.
На депортованих осіб, яким при поверненні в місця постійного проживання було надано у власність житло, збудоване або придбане за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, чи надана одноразова матеріальна допомога на завершення будівництва індивідуального житла, дія цього Закону в частині надання житла чи матеріальної допомоги не поширюється.
Депортованим особам у разі потреби позачергово надаються земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва і обслуговування жилого будинку відповідно до вимог Земельного кодексу України або надається у власність житло, збудоване чи придбане за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, інших коштів, передбачених на такі цілі.
У місцях компактного проживання депортованих осіб за рахунок коштів, передбачених у відповідних бюджетах, споруджуються об’єкти житлового, комунального та соціального призначення.
Депортованим особам створюються умови для забезпечення життєдіяльності, задоволення соціальних, культурних та освітніх потреб.
Депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні, що визначається періодом з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень, їхній трудовий (страховий) стаж за період спецпоселення зараховується до стажу роботи (страхового стажу) для призначення трудових пенсій у потрійному розмірі.
Депортовані особи, які досягли пенсійного віку або є особами з інвалідністю, отримують пільги на:
{Абзац перший частини десятої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2581-VIII від 02.10.2018}
одержання путівок для санаторно-курортного лікування та відпочинку;
знижку оплати жилої площі та комунальних послуг на 50 відсотків у межах норм, передбачених законодавством, а також вартості палива (у тому числі рідкого) в межах встановлених норм для осіб, які проживають у будинках без централізованого опалення;
50-відсоткову знижку вартості ліків за рецептом;
позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення.
{Частина десята статті 6 набирає чинності з 1 січня 2015 року - див. пункт 1 статті 14 цього Закону}
Стаття 7. Порядок та умови компенсації
Вилучені внаслідок депортації будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося) повертаються депортованій особі або її спадкоємцям натурою. У разі відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.
{Частина перша статті 7 набирає чинності з 1 січня 2015 року - див. пункт 1 статті 14 цього Закону}
Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з дня набуття особою статусу депортованої особи.
Відшкодування вартості вилучених внаслідок депортації будівель та іншого майна депортованій особі або її спадкоємцям здійснюється поетапно протягом п’яти років після прийняття відповідного рішення уповноваженим органом. При цьому одноразово сплачується не менше п’ятої частини нарахованої суми. У разі смерті депортованої особи після прийняття відповідного рішення відшкодування вартості здійснюється спадкоємцям такої особи.
{Частина третя статті 7 набирає чинності з 1 січня 2015 року - див. пункт 1 статті 14 цього Закону}
Повернення майна чи відшкодування його вартості депортованим особам або (у разі їх смерті) спадкоємцям здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
{Частина четверта статті 7 набирає чинності з 1 січня 2015 року - див. пункт 1 статті 14 цього Закону}
У разі отримання (часткового отримання) компенсації депортованою особою за рішеннями органів влади колишнього СРСР, Кабінету Міністрів України, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відшкодування вартості майна здійснюється з урахуванням цих виплат (компенсацій).
Депортованим особам, яким при поверненні в місця постійного проживання було надано у власність житло, збудоване або придбане за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, житло, яке в них було вилучено внаслідок депортації, не повертається або його вартість не відшкодовується.
Громадянам України з числа депортованих осіб, які поселилися в сільській місцевості, державою забезпечується безкоштовна передача у власність землі сільськогосподарського призначення в розмірі земельного паю, визначеного для цієї місцевості, за рахунок земель запасу та резервного фонду в разі їх наявності.
Стаття 8. Фінансування заходів щодо відновлення прав депортованих осіб
Кошти на фінансування заходів, пов’язаних із поверненням, облаштуванням та відновленням прав депортованих осіб, щорічно передбачаються в Державному бюджеті України, бюджеті Автономної Республіки Крим та бюджетах місцевого самоврядування окремим рядком.
Для фінансування заходів, пов’язаних із поверненням, облаштуванням та відновленням прав депортованих осіб, можуть використовуватися також кошти міжнародних організацій та іноземних держав, що виділяються ними для цих потреб.
Облаштування депортованих осіб, їх адаптація та інтеграція в українське суспільство здійснюються відповідно до державних цільових програм, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 9. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері відновлення прав депортованих осіб
забезпечує проведення державної політики у сфері відновлення прав депортованих осіб;
затверджує порядок надання та позбавлення статусу депортованої особи, а також зразок посвідчення депортованої особи;
затверджує державну цільову програму облаштування депортованих осіб, які повернулися в Україну на постійне проживання, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство;
затверджує порядок відшкодування вартості проїзду і перевезення багажу депортованим особам до місця постійного проживання в Україні;
затверджує порядок надання одноразової матеріальної допомоги на завершення будівництва індивідуального житла депортованим особам, які повернулися в Україну на постійне проживання;
затверджує порядок забезпечення депортованих осіб, які повернулися в Україну на постійне проживання, житлом, збудованим або придбаним за рахунок бюджетних коштів;
затверджує порядок повернення майна або відшкодування його вартості депортованим особам або (у разі їх смерті) їх спадкоємцям;
видає інші нормативно-правові акти на реалізацію цього та інших законів для відновлення прав депортованих осіб;
вживає заходів щодо забезпечення відновлення прав депортованих осіб, а також сприяє їх адаптації та інтеграції в українське суспільство.
Стаття 10. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері відновлення прав депортованих осіб
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері відновлення прав депортованих осіб:
координує підготовку і здійснення центральними та місцевими органами виконавчої влади заходів щодо забезпечення прав депортованих осіб;
сприяє діяльності органів виконавчої влади у сфері міжнародного співробітництва щодо розв’язання проблем депортованих осіб;
розробляє порядок надання та позбавлення статусу депортованої особи, а також зразок посвідчення депортованої особи;
організовує та координує роботу, пов’язану з визначенням статусу депортованих осіб;
забезпечує розробку проекту державної цільової програми облаштування депортованих осіб, які повернулися в Україну на постійне проживання, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство;
вносить пропозиції щодо фінансування заходів, спрямованих на облаштування депортованих осіб, які повернулися в Україну на постійне проживання, їх адаптацію та інтеграцію в українське суспільство;
вносить пропозиції щодо: порядку відшкодування вартості проїзду і перевезення багажу депортованим особам до місця постійного проживання в Україні; надання їм одноразової матеріальної допомоги на завершення будівництва індивідуального житла; забезпечення житлом, збудованим або придбаним за рахунок бюджетних коштів; повернення майна або відшкодування його вартості депортованим особам або (у разі їх смерті) їх спадкоємцям;
організовує роботу щодо виплати передбачених законодавством України відшкодувань та матеріальної допомоги депортованим особам;
здійснює інші заходи щодо забезпечення захисту прав депортованих осіб, які повернулися в Україну.
Стаття 11. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері відновлення прав депортованих осіб
Верховна Рада Автономної Республіки Крим бере участь у розробці та реалізації державних цільових програм з питань облаштування депортованих осіб, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство, затверджує республіканські програми для забезпечення реалізації державної політики у сфері відновлення прав депортованих осіб.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування беруть участь у розробці та реалізації державних і регіональних програм соціально-економічного та національно-культурного розвитку депортованих осіб.
Стаття 12. Відповідальність за порушення законодавства у сфері відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою
Особи, винні у порушенні законодавства у сфері відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, несуть відповідальність згідно із законом.
Стаття 13. Міжнародне співробітництво у сфері відновлення прав депортованих осіб
Україна розвиває і підтримує всі форми міжнародного співробітництва у сфері відновлення прав депортованих осіб, що не суперечать міжнародному праву та національному законодавству.
Міжнародне співробітництво у вирішенні проблем депортованих осіб здійснюється на основі міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Україна вживає заходів для укладення двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів щодо забезпечення відновлення прав депортованих осіб.
Міжнародне співробітництво з країнами, в яких проживають чи проживали депортовані особи, здійснюється на основі укладення двосторонніх угод із цими країнами про співробітництво в організації повернення та облаштування цієї категорії громадян.
Стаття 14. Прикінцеві та перехідні положення
1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, крім частини десятої статті 5, частини десятої статті 6 і частин першої, третьої, четвертої статті 7, які набирають чинності з 1 січня 2015 року.
До приведення інших законів у відповідність із цим Законом вони діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
2. Статтю 25 Земельного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3-4, ст. 27) після частини п’ятої доповнити новою частиною такого змісту:
"6. Громадянам України із числа депортованих осіб, які поселилися в сільській місцевості, державою забезпечується безкоштовна передача у власність землі сільськогосподарського призначення в розмірі земельного паю, визначеного для цієї місцевості, за рахунок земель запасу та резервного фонду в разі їх наявності".
У зв’язку з цим частини шосту - десяту вважати відповідно частинами сьомою - одинадцятою.
3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення до законів України змін, що випливають із цього Закону;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
