РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
Про стан реалізації державної політикищодо забезпечення ефективного використання
паливно-енергетичних ресурсів
Розглянувши стан реалізації державної політики щодо
забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних
ресурсів, Рада національної безпеки і оборони України відмічає
наявність системних недоліків і низьку ефективність та
результативність державного управління в цій сфері, що створює
загрозу національній безпеці держави.
Законодавство з питань енергозбереження не відповідає
сучасному рівню розвитку суспільних відносин, дії органів
виконавчої влади з реалізації державної політики щодо
енергоефективності не мають системного характеру, а запроваджені
механізми державного управління - належного впливу на процеси, що
визначають рівень енергоефективності національної економіки.
Сучасне розуміння політики енергоефективності як інструменту лише
технічного регулювання економіки не відображає її суті, а державна
економічна політика не стимулює споживачів енергоресурсів до їх
ефективного використання.
В умовах безпрецедентного зростання світових цін на
енергоносії, входження економіки України у світовий конкурентний
ринок нагальне постає необхідність в істотному вдосконаленні з
урахуванням кращого досвіду держав - членів Європейського Союзу
державної політики щодо забезпечення ефективного використання
паливно-енергетичних ресурсів.
З огляду на необхідність удосконалення державної політики у
сфері енергоефективності, підвищення конкурентоспроможності
національної економіки, зміцнення економічної та енергетичної
безпеки держави Рада національної безпеки і оборони
України в и р і ш и л а:
1. Схвалити Концептуальні засади державної політики щодо
забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних
ресурсів (енергоефективності), що додаються.
2. Кабінету Міністрів України:
1) забезпечувати врахування положень Концептуальних засад
державної політики щодо забезпечення ефективного використання
паливно-енергетичних ресурсів (енергоефективності) при розробленні
проектів нормативно-правових актів;
2) забезпечити до кінця 2008 року в установленому порядку:
а) включення енергоефективності до пріоритетних сфер, в яких
здійснюється адаптація законодавства України до законодавства
Європейського Союзу;
б) безумовне виконання заходів, передбачених Указом
Президента України від 28 лютого 2008 року N 174 ( 174/2008 ) "Про
невідкладні заходи щодо забезпечення ефективного використання
паливно-енергетичних ресурсів";
в) розроблення з урахуванням положень acquis communautaire та
внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо:
запровадження менеджменту з енергозбереження (енергетичного
менеджменту) та енергетичного аудиту, в якому передбачити,
зокрема, проведення обов'язкового енергетичного аудиту суб'єктів
природних монополій;
стимулювання виготовлення (видобутку) та споживання
альтернативних видів палива та виробництва енергії з нетрадиційних
та поновлюваних джерел енергії, в якому передбачити, зокрема,
запровадження тарифних та податкових механізмів;
г) розроблення та затвердження державних цільових програм з
питань енергоефективності, зокрема щодо:
підтримки населення під час реалізації ним енергозберігаючих
заходів у житловому фонді;
стимулювання енергоефективності в усіх сферах економіки
України (транспорт, виробництво та постачання енергії,
житлово-комунальне господарство, будівництво, промисловість тощо);
стандартизації та розроблення технічних регламентів у сфері
енергоефективності на 2009-2010 роки, в якій, зокрема, передбачити
опрацювання переліку, прийняття та перегляд стандартів, технічних
регламентів і кодексів усталеної практики для всіх сфер економіки;
підвищення ефективності використання паливно-енергетичних
ресурсів у бюджетній сфері на період до 2015 року (з урахуванням
досвіду, набутого в результаті реалізації Указу Президента України
від 16 червня 1999 року N 662 ( 662/99 ) "Про заходи щодо
скорочення енергоспоживання бюджетними установами, організаціями
та казенними підприємствами");
д) затвердження положення про Державний фонд
енергозбереження;
е) уточнення з урахуванням Концептуальних засад державної
політики щодо забезпечення ефективного використання
паливно-енергетичних ресурсів (енергоефективності) завдань та
повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади у
сфері реалізації державної політики щодо енергоефективності;
є) утворення державної системи моніторингу показників
енергоефективності;
ж) затвердження плану заходів з підвищення кваліфікації та
перепідготовки працівників органів виконавчої влади та місцевого
самоврядування за напрямом енергозбереження та енергоефективності;
з) затвердження плану організації робіт з формування
енергетичного балансу (з урахуванням досвіду Міжнародного
Енергетичного Агентства), передбачивши, зокрема, проведення
моніторингу показників енергетичного балансу, створення
інформаційних баз даних енергетичної статистики та бюджетне
фінансування цих робіт;
3) розробити за участю Національної академії наук України та
подати на розгляд Верховної Ради України законопроект про внесення
змін до законодавчих актів щодо сприяння залученню вітчизняного
наукового потенціалу до вирішення наукових та технологічних
проблем енергоефективності;
4) вжити до кінця 2009 року в установленому порядку заходів
щодо запровадження прозорого та об'єктивного державного
регулювання цін і тарифів на паливно-енергетичні ресурси та
скасування перехресного субсидіювання за умов забезпечення
належного соціально-економічного захисту соціальне вразливих
категорій споживачів шляхом впровадження ефективної системи
монетарної адресної допомоги;
5) забезпечити, починаючи з 2008 року, підготовку та
оприлюднення щорічної національної доповіді з питань реалізації
державної політики енергоефективності;
6) за участю Національної академії наук України:
а) визначити пріоритетні науково-технічні напрями підвищення
рівня енергоефективності, опрацювати форми та механізми підтримки
вітчизняних розробок з питань енергоефективності та забезпечити їх
комерціалізацію і поширення на ринку;
б) вжити відповідних заходів щодо розширення протягом
2008-2009 років участі наукових установ Національної академії наук
України та Міністерства освіти і науки України в програмах
наукових досліджень Європейського Союзу з питань розвитку
енергоефективних технологій та ініціатив зі створення відповідних
міжнародних інформаційних баз даних і технологічних центрів;
в) організувати регулярне проведення міжнародних
науково-технічних конференцій, щорічної всеукраїнської виставки з
питань енергоефективності та видання щороку інформаційного
збірника з цих питань.
3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним,
Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям за
участю органів місцевого самоврядування протягом 2008-2009 років:
1) розробити та подати в установленому порядку на
затвердження місцеві програми енергоефективності, в яких
передбачити, в тому числі:
а) реалізацію демонстраційних проектів високої
енергоефективності адміністративних будівель;
б) забезпечення регулярного інформування населення та
суб'єктів господарювання стосовно заходів енергозбереження і
програм підтримки їх реалізації;
в) створення інформаційно-консультаційних центрів з питань
енергоефективності;
2) вивчити досвід роботи енергосервісних компаній та з
урахуванням цього досвіду забезпечити створення до 2010 року
аналогічних компаній та запровадження механізмів підтримки їх
діяльності, зокрема в частині виконання проектів щодо
енергоефективності у бюджетній та житлово-комунальній сферах;
3) розглянути питання щодо створення з використанням досвіду
та можливостей фінансових установ, у тому числі міжнародних,
місцевих фондів енергоефективності.
Голова Ради національної
безпеки і оборони України В.ЮЩЕНКО
Секретар Ради національної
безпеки і оборони України Р.БОГАТИРЬОВА
м. Київ, 30 травня 2008 року
СХВАЛЕНОрішенням Ради національної
безпеки і оборони України
від 30 травня 2008 року
Концептуальні засади державної політикищодо забезпечення ефективного використання
паливно-енергетичних ресурсів (енергоефективності)
В умовах зростання глобальної конкуренції на
паливно-енергетичні ресурси енергоефективність економіки і,
відповідно, зниження витрат енергетичних ресурсів на виробництво
продукції є практично єдиним інструментом отримання конкурентних
переваг України на глобальних ринках та зростання добробуту
громадян.
Забезпечення конкурентоспроможності економіки України за
рахунок поширених на сьогодні способів, а саме: заниження рівня
заробітної плати працівників підприємств, відмова від
довгострокових інвестицій на модернізацію виробничих потужностей,
застосування схем уникнення оподаткування тощо є неприйнятним для
розвитку держави. Такі підходи не сприяють підвищенню ефективності
використання паливно-енергетичних ресурсів національної економіки,
зумовлюють збереження високого рівня енергоємності валового
внутрішнього продукту (далі - енергоємність ВВП) України та
обсягів споживання дефіцитних енергоресурсів, що є загрозою
національній безпеці України в економічній, енергетичній,
екологічній, соціальній сферах.
I. Загальна частина
Концептуальні засади та принципи реалізації державної
політики енергозбереження були сформовані у 90-ті роки
XX століття, в період трансформації політико-економічної системи
України. Трансформація економічної системи держави призвела до
стрімкого стрибка складової енергоресурсів у структурі витрат на
виробництво промислової продукції та послуг, що відобразилось у
зростанні енергоємності ВВП.
Лише з 1996-1998 років у результаті вжитих на державному
рівні заходів та зупинення падіння промислового виробництва,
певної стабілізації економіки і наступного, починаючи з 2000 року,
зростання валового внутрішнього продукту розпочалось реальне
зниження енергоємності економіки. Так, енергоємність ВВП, яка у
1995 році сягнула максимуму у 1,2 кг.у.п./грн., знизилась у
2007 році до 0,74 кг.у.п./грн. Однак на цей час рівень
енергоефективності національної економіки залишається у 2-3 рази
вищим за рівень держав - членів Європейського Союзу.
Саме у 90-ті роки минулого століття були прийняті основні
законодавчі та інші нормативно-правові акти, які визначили цілі та
механізми реалізації державної політики енергозбереження. Прийнято
Закон України "Про енергозбереження" ( 74/94-ВР ), Комплексну
державну програму енергозбереження України ( 148-97-п ), створено
орган виконавчої влади, відповідальний за реалізацію політики
енергозбереження, - Державний комітет України з енергозбереження,
виконання повноважень якого згодом було покладено на Національне
агентство України з питань забезпечення ефективного використання
енергетичних ресурсів.
Однак, незважаючи на прийняття низки законів України та
відповідних підзаконних актів, реалізація державної політики
енергозбереження не має системного характеру, а запроваджені
механізми державного управління не забезпечили належного впливу на
процеси, що визначають рівень енергоефективності національної
економіки.
Закон України "Про енергозбереження" ( 74/94-ВР ) містить
незначну кількість норм прямої дії, а підзаконними актами,
прийнятими на виконання Закону ( 74/94-ВР ), здебільшого
запроваджено адміністративні та контролюючі механізми та заходи.
Стимулювання державою енергоефективності шляхом використання
економічних інструментів (фінансування програм, надання кредитних,
податкових пільг, проголошених у Законі ( 74/94-ВР ) як основи
державної політики) до цього часу не здійснювалось.
Ринково-орієнтовані механізми впливу на ситуацію (такі, наприклад,
як енергетичний аудит та енергетичний менеджмент) не запроваджені
на законодавчому рівні.
Схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 5 лютого
1997 року N 148 ( 148-97-п ) Комплексна державна програма з
енергозбереження України передбачає розроблення низки
законопроектів щодо організаційно-технічних, економічних,
політичних та фінансових механізмів Комплексної програми
( 148-97-п ). Проте більшість з них не вносились на розгляд
Верховної Ради України. Кабінетом Міністрів України не вжито
необхідних заходів щодо забезпечення належної організації та
координації діяльності органів виконавчої влади щодо реалізації
єдиної державної політики у сфері енергозбереження. Галузеві
міністерства та місцеві органи виконавчої влади не приділяють у
своїй роботі належної уваги питанням енергоефективності, а
суб'єкти господарювання не ототожнюють свої інтереси з вимогами
енергоефективності. В державі до цього часу відсутні показники
офіційної статистичної звітності щодо енергоємності ВВП,
енергоємності видів продукції та валової доданої вартості по
галузях та регіонах.
Не забезпечується своєчасний перегляд параметрів стандартів
відповідно до рівня науково-технічного розвитку, які є основою для
здійснення державної експертизи та контролю у сфері
енергозбереження. Система нормування питомих витрат енергетичних
ресурсів, яка свого часу вважалася перехідною до запровадження
системи стандартів та ринкових механізмів енергозбереження, все ще
вважається основою державного регулювання ефективності
використання енергетичних ресурсів на рівні окремого підприємства.
Не спрацьовує також такий фактор впливу на заінтересованість
суб'єктів господарювання у підвищенні енергоефективності
виробництва, як цінова політика. Існуюча практика відшкодування
витрат постачальникам енергетичних ресурсів шляхом перехресного
субсидування одних споживачів (населення, окремих підприємств) за
рахунок інших, більш платоспроможних, суттєво спотворює та нівелює
позитивний ефект від реалізації проектів енергоефективності,
порушує ринковий баланс між видами енергоресурсів, негативно
впливає на баланс платежів в енергетиці та на формування і
виконання державного бюджету. Особливого загострення дана ситуація
набула у житлово-комунальному господарстві, де через недосконалі
методологію тарифоутворення та механізми субсидування і бюджетного
дотування створено умови гарантованого отримання постачальниками
енергетичних послуг коштів з державного бюджету, чим знижено їх
заінтересованість у підвищенні енергоефективності виробництва та
виключено стимулюючий вплив споживачів послуг на діяльність
зазначених підприємств.
За таких обставин механізми державного управління не
забезпечили реального впливу на рівень енергоефективності
виробництва. Зниження енергоємності ВВП досягнуто не внаслідок
реалізації державної політики щодо забезпечення ефективного
використання паливно-енергетичних ресурсів (далі - державна
політика щодо енергоефективності), а є результатом збільшення
обсягів промислового виробництва. Ситуація у цій сфері
ускладнюється внаслідок низької ефективності та результативності
діяльності системи державного управління, відсутності сучасного
нормативно-правового забезпечення, непослідовності та
нескоординованості дій органів виконавчої влади.
Значну проблему створює позиція окремих міністерств, які не
сприймають цілей, методів та сучасних, визнаних у світовій
практиці, механізмів державного управління у сфері
енергоефективності. Така позиція не стимулює активну інноваційну
діяльність вітчизняних наукових установ у сфері
енергоефективності. Недоліки вітчизняного бюджетного законодавства
не дозволяють підвищувати енергоефективність у бюджетній сфері,
яка є потужним споживачем енергоресурсів.
Соціально-економічний розвиток держави та зміни у
політико-адміністративній системі державного управління, які
відбулись за попередній період, отриманий досвід щодо реалізації
державної політики енергозбереження вимагають удосконалення
існуючих механізмів державного управління. Державна політика
енергозбереження потребує істотного переосмислення та узгодження
механізмів стимулювання енергоефективності з вимогами сучасного
ринку й у зв'язку зі вступом України до Світової організації
торгівлі.
Ці Концептуальні засади спрямовані на формування узгодженої
позиції органів виконавчої влади щодо реалізації єдиної державної
політики у сфері енергоефективності та визначають напрями
вдосконалення державного регулювання у названій сфері.
II. Засади державної політики щодо енергоефективності
1. Сфера регулювання енергоефективності
Розуміння політики енергозбереження переважно як "технічної
проблеми", що пов'язана із технічним та технологічним оновленням
виробництва, не дозволяє забезпечити належний вплив на загальний
рівень ефективності використання енергоресурсів національною
економікою.
Енергоефективність виступає своєрідним критерієм якості
функціонування економічної моделі держави, злагодженої взаємодії
між суб'єктами господарювання, населенням та органами влади.
Суб'єкти господарювання мають сприяти підвищенню рівня
енергоефективності виробництва, оскільки це безпосередньо впливає
на його рентабельність і, відповідно, їх прибутки. Держава
заінтересована у підвищенні ефективності використання
енергоресурсів національною економікою, оскільки це дозволяє їй
збільшити базу оподаткування (зростання надходжень до бюджету) та
зменшити державні витрати (зменшення видатків на
енергозабезпечення бюджетних установ), посилити свій вплив на
світових ринках та підвищити рівень енергетичної безпеки. Для
населення підвищення енергоефективності дозволяє збільшити рівень
доходів та зменшити витрати на закупівлю енергетичних послуг. Для
суспільства в цілому - це шлях наближення до рівня сталого
розвитку.
Проте вищезазначені вигоди можуть бути і не реалізовані у
випадку дії чинників, що спотворюють принципи, форми та зміст
економічних відносин. Йдеться про несплату за спожиті
енергоресурси, використання адміністративного регулювання цін на
енергетичні ресурси та регулювання надходжень (витрат) бюджету,
перехресне субсидіювання, уникнення оподаткування тощо.
Таким чином, сфера регулювання енергоефективності має
виходити за межі суто технічних питань використання
паливно-енергетичних ресурсів і узгоджуватись із принципами та
моделлю економічного розвитку держави, впливати на структуру
економіки, податкову політику, цінову політику у сфері
енергозабезпечення, соціальні та культурні аспекти
енерговикористання.
2. Цілі та принципи державного управління у сфері
енергоефективності
Державна політика щодо енергоефективності має бути спрямована
на створення умов господарювання, які дозволять забезпечити
постійно зростаючі суспільні потреби, зростання ВВП за мінімальних
витрат енергоресурсів. Результативність такої політики
відображається у досягненні цільових значень системи показників
енергоефективності, а ефективність - у мінімізації рівня
суспільних витрат на проведення політики та її адміністративну
реалізацію.
За таких обставин найважливішим принципом державної політики
щодо енергоефективності має стати максимальне використання
заінтересованості суб'єктів господарювання та населення у
скороченні витрат енергетичних ресурсів для задоволення своїх
потреб. Даний принцип зумовлює зосередження зусиль держави на
запровадженні ефективно діючих, прозорих механізмів регулювання
взаємовідносин суб'єктів господарювання, населення та органів
державної влади, зокрема, на:
- ліквідації чинників, що спотворюють принципи, форми та
зміст економічних відносин і призводять до виникнення тіньової
економіки та непрозорих механізмів прийняття рішень;
- встановленні ринкових правил ціноутворення на
паливно-енергетичні ресурси з метою приведення цін на енергоносії
для всіх категорій споживачів до рівня, який забезпечує покриття
економічно обґрунтованих витрат;
- уникненні адміністративного регулювання цін на енергоносії
з боку органів державної влади, перехресного субсидіювання;
- реформуванні системи пільг, що надаються вразливим верствам
населення, шляхом переходу до системи монетарних адресних
субсидій;
- запровадженні цінового (податкового) стимулювання
ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів через
механізми податкової політики (енергетичні чи екологічні податки);
- забезпеченні фінансової самостійності та відповідальності
органів місцевого самоврядування.
Здійснення таких заходів дозволить ефективно та результативно
застосовувати механізми державного управління у цій сфері та
потребуватиме консолідації зусиль органів державної влади.
Досвід держав - членів Європейського Союзу вказує на
необхідність дотримання принципу відповідності між управлінським
впливом (нормативно-правовим актом) та встановленим показником
(групою показників) енергоефективності, що дозволить чітко
визначити цілі, оцінити результативність та ефективність
управлінських дій. Дотримання даного принципу потребує вироблення
такої системи показників енергоефективності, яка б відображала всю
сферу регулювання енергоефективності.
Система показників енергоефективності має складатися із
інтегрованого показника - енергоємності ВВП (що є узагальненим
макроекономічним показником), показників, що характеризують
енергоємність галузей економіки (енергоємність валової доданої
вартості галузей) та енергоефективність виробництва окремих видів
продукції (послуг), а також показників, що характеризують
енергоефективність окремих технологій, видів обладнання,
матеріалів. Залежно від рівня технологічного та економічного
розвитку система показників потребуватиме періодичного уточнення
та моніторингу цільових показників за сферами та рівнями
управління.
На початковому етапі цільові значення показників мають бути
встановлені на рівні держав - конкурентів України на світовому
ринку.
В цілому механізми державного управління мають забезпечувати
вплив на дві складові енерговикористання, а саме:
- на досягнення встановлених кількісних показників, що
забезпечується стандартизацією визначеного рівня
енергоефективності (коефіцієнта корисної дії обладнання,
теплоізоляційних властивостей огороджуючих конструкцій тощо) та
регламентуванням дій через прийняття національних стандартів;
- на запровадження механізмів стимулювання суб'єктів
господарювання до досягнення цілей політики, що забезпечується
встановленням вимог до системи управління та організації
виробництва і може регулюватись технічними регламентами або
добровільними угодами.
Принциповим моментом реалізації державної політики щодо
енергоефективності є стимулювання кінцевого споживача енергії чи
енергоспоживаючого обладнання. Даний принцип дозволяє не
порушувати природні механізми економічних відносин та ринкові
механізми регулювання, знижує адміністративні затрати на
застосування механізмів управління, дозволяє уникнути ситуації,
коли вироблене обладнання не використовується споживачем, не
працює або працює неефективно, однак виробник вже отримав державну
підтримку. Тільки споживач гарантує ефективність використання
придбаного ним обладнання і стимулює виробника до виготовлення
такого обладнання.
Важливим аспектом стимулювання енергоефективності є
застосування механізмів підтримки суб'єктів господарювання, які
вживають заходи щодо енергоефективності, через використання
ринкової інфраструктури (банки, інвестиційні фонди, акції,
облігації тощо) та обмеження надання підтримки конкретним
суб'єктам господарювання через органи виконавчої влади (розподіл
бюджетних коштів через органи виконавчої влади на конкретні
підприємства, перехресне субсидування тощо).
3. Завдання, які мають бути поставлені, та повноваження,
якими мають бути наділені е установленому порядку органи
виконавчої влади у сфері реалізації державної політики щодо
енергоефективності
Уточнення сфери регулювання державної політики щодо
енергоефективності зумовлює необхідність перегляду завдань,
підходів до координації діяльності та відповідальності органів
виконавчої влади, які забезпечують проведення єдиної державної
політики щодо енергоефективності.
У завданнях та повноваженнях органів виконавчої влади, що
визначаються в установленому порядку, мають бути чітко окреслені
необхідні механізми державного впливу на структурні, економічні,
соціально-культурні фактори, що визначають форму і зміст
економічних відносин, способи та напрями енерговикористання.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
питань забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо
енергоефективності має в установленому порядку забезпечувати:
узгодженість дій органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування; залучення до реалізації державної політики щодо
енергоефективності суб'єктів господарювання, громадських
організацій, населення;
створення державної системи моніторингу показників
енергоефективності економіки, розроблення методичних засад
проведення їх розрахунків за даними державних статистичних
спостережень, адміністративними даними та спеціальними
дослідженнями і розрахунками;
встановлення та перегляд прогнозних цільових параметрів
показників енергоефективності відповідно до сфер та рівнів
управління;
функціонування єдиної системи механізмів державного
регулювання, контролю та стимулювання енергоефективності;
погодження енергоефективних проектів, які фінансуються із
залученням бюджетних коштів, та контроль за їх реалізацією;
аналіз і поширення інформації з питань проведення державної
політики щодо енергоефективності, популяризацію
енергоефективності;
моніторинг енергетичного балансу та показників
енергоефективності економіки, ведення інформаційних баз даних у
цій сфері.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
реалізації єдиної державної політики економічного та соціального
розвитку має в установленому порядку забезпечувати:
участь у формуванні основних принципів реалізації державної
політики щодо енергоефективності;
пріоритет державної політики щодо енергоефективності при
проведенні державної економічної політики, розробленні і виконанні
державних цільових програм соціально-економічного розвитку,
програм структурної перебудови економіки України, погодженні інших
державних цільових програм розвитку окремих галузей економіки,
формуванні основ державної політики цін, функціонування ринкової
інфраструктури тощо;
участь у проведенні оцінки ефективності механізмів державного
регулювання енергоефективності;
визначення разом із спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з питань забезпечення реалізації єдиної
державної політики щодо енергоефективності прогнозних цільових
параметрів показників енергоефективності відповідно до сфер та
рівнів управління;
внесення пропозицій щодо перспективного розвитку структур
економіки, промислового виробництва, паливно-енергетичного
балансу.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
питань забезпечення реалізації єдиної державної фінансової,
бюджетної, податкової, митної політики має в установленому порядку
забезпечити розроблення:
механізмів ефективного використання енергоресурсів та
реалізації енергозберігаючих заходів у бюджетній сфері;
механізмів стимулювання енергоефективності у виробничій
сфері;
фінансових механізмів та механізмів реалізації державної
бюджетної політики щодо сприяння науково-технічній діяльності з
питань підвищення енергоефективності економіки.
Спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади з
реалізації державної політики у відповідних сферах мають
забезпечити:
проведення у межах своїх повноважень державної політики щодо
енергоефективності, розроблення та реалізацію галузевих програм
енергоефективності, програм структурної перебудови економіки;
здійснення аналізу енергоефективності відповідних галузей,
основних видів продукції, внесення пропозицій щодо підвищення їх
енергоефективності та формування відповідних механізмів державного
регулювання, контролю та стимулювання енергоефективності;
внесення пропозицій щодо інвестиційної, інжинірингової,
консалтингової діяльності у сфері енергоефективності та участь у
розробленні відповідних механізмів управління;
періодичний перегляд, зокрема за поданням спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань
забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо
енергоефективності, нормативно-правових актів, стандартів щодо
енергоефективності.
На місцеві органи виконавчої влади має бути в установленому
порядку покладено повноваження щодо забезпечення:
розроблення та реалізації місцевих програм
енергоефективності;
моніторингу показників енергоефективності;
зростання частки альтернативних видів палива, нетрадиційних
та поновлювальних джерел енергії у паливно-енергетичному балансі;
забезпечення популяризації та поширення інформації серед
населення та суб'єктів господарювання стосовно енергозберігаючих
заходів та програм підтримки їх реалізації;
вжиття відповідно до своєї компетенції заходів щодо утворення
місцевих фондів підтримки реалізації проектів енергоефективності.
III. Основні напрями та очікувані результати
Пріоритетними напрямами державної політики щодо
енергоефективності мають бути:
- запровадження ринкового ціноутворення на
паливно-енергетичні ресурси, вдосконалення механізмів
тарифоутворення на енергетичні ресурси та послуги з метою
приведення цін на енергоносії для всіх категорій споживачів до
рівня, який забезпечує покриття економічних витрат, стимулювання
підвищення ефективності використання енергоресурсів;
- забезпечення прямих грошових розрахунків між
постачальниками та споживачами паливно-енергетичних ресурсів та
енергетичних послуг, запровадження в разі необхідності адресної
монетарної державної підтримки окремих категорій споживачів;
- регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в
Україні, зокрема шляхом проведення енергетичних аудитів та
врахування їх результатів при затвердженні цін (тарифів) на
продукцію суб'єктів природних монополій;
- проведення енергетичного аудиту споживачів енергоресурсів у
разі, якщо приєднання до мереж нових установок призводить до
зростання їх потужності більше ніж на десять відсотків від
загальної встановленої потужності енергоустановок, з метою
заохочення споживачів до запровадження енергозберігаючих заходів;
- інформування кінцевих споживачів енергоресурсів щодо
динаміки обсягів споживання та поточних цін на енергоресурси (за
визначений період) шляхом розміщення на платіжних (зобов'язуючих)
документах зазначеної інформації, а також інформації про можливі
напрями підвищення енергоефективності, яка б містила оцінку
зниження обсягів енергоспоживання;
- забезпечення умов для проведення розрахунків між
постачальниками та споживачами енергоресурсів (послуг) лише на
основі показників приладного обліку, запровадження механізмів
підтримки впровадження приладів обліку;
- надання державної фінансової підтримки проектам з питань
енергоефективності шляхом застосування механізмів ринкової
інфраструктури (компенсація кредитних ставок через банківські
установи, використання інструментів фондового ринку, випуск
муніципальних займів та облігацій під місцеві програми
енергоефективності) замість розподілу бюджетних ресурсів через
головних розпорядників бюджетних коштів;
- стимулювання споживачів (кінцевих споживачів обладнання чи
енергії) до ефективного використання енергоресурсів;
- підтримка діяльності енергосервісних компаній (ЕСКО),
започаткування практики укладення договорів енергоефективного
підряду, врегулювання діяльності ЕСКО щодо виконання проектів у
бюджетній та житлово-комунальній сферах;
- запровадження вимог щодо енергоефективності обладнання,
товарів, робіт і послуг під час оцінки тендерних пропозицій та
визначення переможця процедур закупівель за державні кошти;
- стимулювання енергоефективності та енергозбереження,
зокрема через введення податків на споживання енергоресурсів
замість існуючих зборів за перевитрати паливно-енергетичних
ресурсів понад установлені показники норм питомих витрат;
- удосконалення порядку нормування питомих витрат
енергоресурсів у суспільному виробництві шляхом впровадження
принципу добровільності здійснення нормування при запровадженні
обов'язковості офіційного повідомлення щодо обсягів
енергоспоживання, проведеної роботи і досягнутих показників
енергоефективності виробництва та енергозбереження, а також
контролю за показниками, визначеними стандартами й технічними
регламентами;
- запровадження практики укладання добровільних угод між
підприємствами, об'єднаннями підприємств різних галузей та
відповідними органами виконавчої влади щодо підвищення рівня
енергоефективності виробництва, поширення та популяризації кращого
досвіду у цій сфері, виробництва та впровадження новітніх
енергоефективних технологій;
- створення державної системи моніторингу показників
енергоефективності, визначення переліку показників, періодичності
перегляду їх цільових параметрів, інформування органів виконавчої
влади та суспільства щодо досягнутих результатів;
- розроблення методик проведення розрахунків показників
енергоефективності за даними державних статистичних спостережень,
адміністративними даними та результатами спеціальних досліджень і
розрахунків;
- розроблення переліку, забезпечення прийняття та перегляду:
стандартів - щодо граничних цільових показників
енергоефективності технологічного обладнання, транспортних
засобів, будівельних матеріалів та конструкцій;
технічних регламентів - щодо вимог енергоефективності
процесів, способів виробництва та послуг у сферах транспорту,
виробництва та постачання енергії, житлово-комунального
господарства, будівництва, промисловості;
кодексів усталеної практики - щодо стимулювання суб'єктів
господарювання до підвищення рівня енергоефективності;
- запровадження сертифікації та маркування енергоспоживаючого
обладнання, транспортних засобів, будівель, матеріалів;
- зниження загального обсягу енергоспоживання (традиційних
видів енергоресурсів) у результаті проведення реконструкції
(модернізації) будівель;
- створення з урахуванням досвіду та можливостей
спеціалізованих фінансових установ, у тому числі міжнародних,
місцевих фондів енергоефективності та інформаційно-консультаційних
центрів;
- підвищення ролі об'єктів бюджетної сфери у популяризації
нових методів та технологій енергозбереження, рівнів
енергоефективності адміністративних будівель;
- зростання частки альтернативних видів палива у загальному
обсязі моторних палив, нетрадиційних та поновлювальних джерел
енергії у структурі паливно-енергетичного балансу;
- запровадження спрощеного порядку отримання дозволів на
будівництво об'єктів енергетики, що використовують нетрадиційні та
поновлювані джерела енергії, отримання відповідних технічних умов
та запровадження стимулюючого механізму оплати за приєднання до
мереж тепло-, газо-, електропостачання, пріоритетного доступу до
таких мереж;
- участь України у міжнародних угодах, проектах з питань
енергоефективності, врахування питань енергоефективності при
укладанні міжнародних торговельних угод, проведенні переговорів та
діалогів;
- запровадження програм освіти населення з питань
енергозбереження, навчання та підвищення кваліфікації і
перепідготовки за напрямом енергозбереження та енергоефективності;
- постійного висвітлення у засобах масової інформації
заходів, спрямованих на популяризацію енергоефективності;
- запровадження практики сертифікації щодо енергоефективності
підприємств із річним споживанням енергоресурсів понад
установлений обсяг;
- створення інформаційно-консультаційної мережі з питань
енергоефективності із залученням наукових установ та навчальних
закладів, органів місцевого самоврядування, громадських
організацій, спеціалізованих та фінансових установ;
- адаптація механізмів державного управління до принципів та
вимог законодавства Європейського Союзу та узгодження плану
законодавчої роботи України з планом удосконалення правових актів
Європейського Союзу (зокрема, Директивою Європейського Парламенту
та Ради N 2006/32/ЄС від 5 квітня 2006 року про ефективність
кінцевого споживання енергії та енергетичні послуги і скасування
директиви Ради Європейського Союзу від 13 вересня 1993 року
N 93/76/ЄЕС ( 994_432 ) та Планом дій з енергоефективності:
реалізуючи потенціал, оприлюдненим Європейською Комісією 19 жовтня
2006 року).
Реалізація цих Концептуальних засад при підготовці проектів
нормативно-правових актів має забезпечити цілеспрямованість,
стабільність та послідовність дій держави у сфері
енергоефективності.
Результатом стане істотне підвищення ефективності державної
політики щодо енергоефективності та узгодженість принципів і
механізмів державного управління у цій сфері із законодавством
Європейського Союзу, що сприятиме поступовій інтеграції України до
світового співтовариства на основі захисту внутрішнього ринку із
використанням кращого світового досвіду, знань та технологій у
питаннях енерговикористання.
Реалізація цих Концептуальних засад сприятиме вдосконаленню
інвестиційного клімату в Україні, обмеженню адміністративного
втручання органів державної влади у діяльність суб'єктів
господарювання, зміцненню економічного потенціалу держави та
підвищенню її міжнародного авторитету.
